Мацієвський Ігор Ярославович

Ігор Ярославович Мацієвський (нар. 28 березня 1963, Львів) — український майстер художнього скла. Лауреат Львівської обласної мистецької премії імені Зеновія Флінти (2013). Член Львівської обласної організації НСХУ від 1998 року. Син Ярослава Мацієвського.

Мацієвський Ігор Ярославович
|премії=
Народження	28 березня 1963(1963-03-28) (62 роки)  Львів, Українська РСР, СРСР
Національність	українець
Країна	СРСР  Україна
Жанр	декоративна склопластика
Навчання	Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1985)
Вчитель	Галицький Богдан Іванович
Напрямок	декоративно-ужиткове мистецтво
Роки творчості	з 1987 року
Вплив	Я. Мацієвський, Б. Галицький, С. Мартинюк
Премії	Львівська обласна мистецька премія імені Зеновія Флінти

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мацієвський.

Життєпис

Народився 28 березня 1963 року у Львові в родині Ярослава Мацієвського^[1].

1985 року закінчив відділення художнього скла Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва^[2]. Викладачі за фахом — Я. Мацієвський, Б. Галицький, С. Мартинюк^[3].

У 1985—1987 роках проходив службу в армії. Від 1987 року працював у Львові: спочатку гравірувальником на Львівському виробничому об'єднанні «Райдуга»^[1], у 1987—2006 роках — майстром-склодувом на Львівській експериментальній ке­­раміко-скульптурній фабриці^[4][2].

У 2010 році обраний головою секції художнього скла Львівської обласної організації НСХУ^[1]. Також член Всеукраїнського виставкому декоративно-прикладного мистецтва.

Від 1983 року учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок і симпозіумів^[2]. Персональні виставки проходили у Львові (1999), Києві (2000), Ольштині (Польща, 2008)^[1].

Нині Ігор Мацієвський працює майстром виробничого навчання кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв^[5].

Роботи

Створює скульптури, пластику, анімалістику, декоративно-ужитковий посуд^[2]. Для творчості Ігоря Мацієвського характерна емоційно трактована фігуративна склопластика, що втілює вічну тему краси жіночого тіла. В архаїчних торсах Праматері сконцентровано життєдайну силу; гранично узагальнені динам. скульптурні композиції подано в стрімкому русі. Автор використовує гутну техніку із застосуванням гальванопластики, серед них^[1]:

• 1987 — «Крізь темряву віків»;
• 1989 — «Відлига»;
• 1995 — «Порив»;
• 1996 — «Леді»^[6];
• 1998 — «Спрагле тіло», «Палкі серця»^[6];
• 1999 — «Мрійник», «Спокуса», «Мати»^[6];
• 2001 — «Наречена»;
• 2002 — «Танок»;
• 2004 — «Бик»;
• 2008 — «Спрага»;
• 2009 — «Капелюшок», «Жіночність»;
• 2010 — «Вічний кумир»;
• 2011 — «+ весна»;
• 2012 — «Весняна рапсодія»;
• 2013 — «На камені ноги мию», «Львівська панянка», «Світанок»;
• 2014 — «Міс чарівність»;
• 2015 — «Всесвіт»;
• 2016 — «Шалена юність»;
• 2019 — «Непереможна воля до перемоги».

Деякі роботи зберігаються у приватних та музейних колекціях в Україні, зокрема, у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві та Національному музеї у Львові^[1], та за кордоном, зокрема у США, Канаді, Німеччині, Австралії, Польщі, Росії, Аргентині, Іспанії^[2].

Нагороди

Діяльність мистця відзначена дипломами, почесними грамотами, подяками^[2], зокрема, у 2013 році став лауреатом Львівської обласної мистецької премії імені Зеновія Флінти^[1].