Медновсько-алеутська мова

Медновсько-алеутська мова ( Медновська мова ) - мертва мова алеутів острова Мідний, одного з Командорських островів, розташованих у південно-західній частині Берингового моря.

Медновсько-алеутська мова
Поширена в	Росія[1]
Регіон	Росія: Камчатський край, о. Беринга, раніше на о. Мідний
Етнічність	Алеути
Носії	0
Місце	Мертва
Писемність	Неписьменна
Класифікація	змішана мова на основі алеутської та російської
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3	mud
IETF	mud

До кінця 1960-х років носії медновсько-алеутської мови жили в селі Преображенському на острові Мідний, звідки були проти своєї волі переселені на острів Берінга в одне село з алеутами, що розмовляли алеутською мовою. Носії називали свою мову алеутською, але щоб не змішувати медновсько-алеутську мову з діалектами алеутської, вченими була запропонована назва «медновсько-алеутська мова». Наприкінці 1980-х років було не більше ніж 10-12 носіїв цієї мови^[2].

Була мовою побутового спілкування; своєї писемності не мала. Належить до змішаних мов.

Історія

Мова виникла, ймовірно, у 2-й половині XIX століття на острові Мідний, який заселявся у кілька етапів протягом усього XIX століття російськими промисловцями, алеутами та креолами (нащадками шлюбів російських промисловців з алеутськими жінками). Алеути й креоли (останні мали особливий, офіційно закріплений, соціальний статус — за становищем були вищими за алеутів, але нижче за росіян^[2]) володіли як алеутською, так і російською мовами. В результаті інтенсивних контактів цих мов і сформувалася медновсько-алеутська мова. Ряд дослідників припускають, що це було наслідком ідентифікування креолів себе як окремої етнічної групи.

Властивості

Хоча Е. В. Головко і каже, що типологічно медновсько-алеутська мова являє собою самостійну лінгвістичну структуру, що є окрема від жодної з мов-джерел, з його слів разглядувана мова ближча до алеутської мови, ніж до російської^[3]. Фонологічна система - компроміс між алеутською та російською; у морфології, яка діє за аглютинативним принципом, переважають алеутські риси; синтаксис - компромісне поєднання алеутської та російської. З алеутської мови походять корені слів, двовідмінна система іменників, присвійні афікси іменників, відсутність прикметників, словотворчі суфікси дієслова та іменника, об'єктні та вказівні займенники, прийменники, багато синтаксичних конструкцій; з російської — словозміна дієслова, аналітичні конструкції висловлювання майбутнього часу, модальні слова, особисті (суб'єктні) займенники, прислівники, вільний порядок слів.

Фонетика та фонологія

Фонемний склад^[4]:

Голосні

Підняття	Ряд
	Передній	Середній	Задній
Високе	і іі (/i/, /iː/)		у уу (/u/, /uː/)
Середній	е ее (/e/, /eː/)		о оо (/o/, /oː/)
Нижній		а аа (/ä/, /äː/)

Приголосні

	Лабіальні	Дентальні	Палатальні	Латеральні	Велярні	Увулярні
Змичні	п б	т д	ч			ӄ
Щілинні	ф в		с з		х г	ӽ ӷ
			ш ж
Носові	ʼм м	'н н			'ӈ ӈ
Плавні		р	ʼй й	ʼл л

Див. також

• Контактные языки на русской основе^[ru]