Миколай Потоцький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Потоцький.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Миколай Потоцький (значення).

Мико́лай Пото́цький (пол. Mikołaj Potocki; бл. 1593 — 20 листопада 1651) — магнат, військовий та державний діяч. Польний гетьман коронний (1637—1646), Великий гетьман коронний Речі Посполитої (1646—1651). Мав прізвисько «Ведмежа лапа» (пол. Niedźwiedzia Łapa).

Миколай Потоцький пол. Mikołaj Potocki
пол. Mikołaj Potocki
Миколай Потоцький — «Ведмежа лапа».
Псевдо	Микола Потоцький
Народився	бл.1593
Помер	20 листопада 1651(1651-11-20) Хмільник[1]
Поховання	домініканський костел (Єзупіль)
Підданство	Річ Посполита
Національність	поляк
Діяльність	військовий, державний діяч
Відомий завдяки	«Ведмежа лапа» («Niedźwiedzia Łapa»)
Alma mater	Замойська академія
Посада	Брацлавський воєвода, великий гетьман коронний[2], Краківський каштелян, польний гетьман коронний[3], посол Сейму Речі Посполитої[d], Писар Польний Коронний[d][4], Белзький старостаd, барський староста[d], староста люблінськийd, Летичівський старостаd, Черкаський староста[d], староста остерськийd, староста ніжинськийd і Q66201284?
Військове звання	каштелян краківський, великий коронний гетьман
Рід	Потоцькі
Батько	Якуб Потоцький
Мати	Ядвіґа (Ельжбета)[5] з Прусіновських
У шлюбі з	Зофія з Фірлеїв[6], Ельжбета з Казановських
Діти	Пйотр, Стефан, Миколай, Маріанна, Вікторія, Генрик, Домінік
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Колишній домініканський костел, Єзупіль

Походив з магнатського роду Потоцьких, був сином Якуба Потоцького — власника (дідича) частини Золотого Потоку, Єзуполя (тому в деяких документах підписувався Миколай на Єзуполі Потоцький).^[7]

Правдоподібно, у 1604–1609 роки навчався в Замойській академії (разом з Томашем Замойським, Миколаєм Остроругом, також навчався верхової їзди^[8]).

1611 року брав участь у боях під Смоленськом. Під час Цецорської битви 1620 року як ротмістр потрапив у татарський полон, але незабаром був звільнений після виплати 40000 талерів (кошти надав князь Криштоф Збаразький^[9]). Після повернення з неволі взяв участь у серії військових кампаній, зокрема, проти козаків. З титулом «воєводич брацлавський» був призначений королем одним з комісарів для укладення Куруківської угоди у 1625 році.^[10]

На рубежі 1626/1627 років, після від'їзду гетьмана Станіслава Конецпольського на вальний сейм, діє як полковник у боях проти армії шведів у Померанії. У 1633 р. призначений як староста генеральний Поділля, разом із Яремою Вишневецьким і Станіславом Конецпольським біля Панівців розбив турецьку армію на чолі з Абазею-пашею.

Керував придушенням козацьких повстань в Україні, що їх очолювали Павло Павлюк у Кумейківськії битві, Карпо Скидан, Дмитро Гуня, Яків Острянин.

Польський історик Шимон Окольський супроводжував його в каральних (відзначився особливо жорстокими розправами над повстанцями)^[11] експедиціях 1637 р. і 1638 р. (описав у творах, склав дуже важливий матеріал для історії цього періоду).

1643 р. захворів; після відвідин та молитов в домініканському монастирі в Підкамені одужав^[12]. Ґійом Левассер де Боплан узимку 1646—1647 років брав участь у незвично важкій і невдалій «виправі» М. Потоцького проти татар на «Мурафському шляху».^[13]

У 1648 році був винен і протягом певного часу не сплачував львівському купцю Філіппові Дуччі 6180 злотих.^[14]

Під час Хмельниччини керував урядовими військами Речі Посполитої; був розгромлений у Корсунській битві 1648 року. Разом з польним коронним гетьманом Марціном Калиновським потрапив у полон, виданий Богданом Хмельницьким кримському ханові. Після двох років визволений за великий викуп, щоб помститися за загибель сина Стефана і його війська у Корсунській битві, наказав зруйнувати м. Корсунь.^[15] Командував військами Речі Посполитої у Берестецькій битві 1651 року. Брав участь у підписанні Білоцерківського договору 28 вересня 1651 р. Став обозом в околицях Білополя поблизу Бердичева, 22 жовтня передав повноваження через хворобу (ревматизм^[16]).

Помер 20 листопада 1651 в Хмільнику (дані Станіслава Осьвенціма; за Чоловським — у Летичеві^[17]), або в Ловичі (малоймовірно, дані з листа Л. Фантоне кардиналу В. Орсіні). Був похований у домініканському костелі в Єзуполі (храм виконував роль родової усипальниці батька Якуба Потоцького, його нащадків).^[16]

Посади

Був воєводою брацлавським, писарем польним коронним (1636). У 1637—1646 Польний гетьман коронний, у 1646—1651 — Великий гетьман коронний. У 1642 староста остерський, в 1643 р. — староста черкаський (передав зятю А. Казановському), пізніше (з березня 1646) — староста барський, каштелян краківський. Був старостою люблінським (після Берестецької битви), летичівським, кам'янецьким^[18] (передав сину Пйотру), остерським, ніжинським (передав сину Стефану^[16]), белзьким.^[19]

Власність

Золотий Потік (частина), Єзупіль, Тисмениця, Богородчани, «ключ Браїлівський» з Потоком і Станіславчиком на Поділлі.^[16]

Меценат

Фундатор римо-католицької парафії (1630),^[20] костелу і кляштору домініканців (разом з першою дружиною Зофією) в Тисмениці (1631), 1641 року додав їм (з другою дружиною Ельжбетою) 10000 злотих, 1638-го — виділив десятину з доходів Летичівського староства для домініканців в Летичеві. 1643 року допоміг зятю Адаму Казановському при фундації костелу і кляштору домініканців в Черкасах.^[16]

Сім'я

Перша дружина — Зофія з Фірлеїв, внучка Яна Фірлея, донька Пйотра (пом. 1619). Діти:

• Пйотр
• Стефан
• Миколай
• Маріанна
• Вікторія.

Друга — Ельжбета Казановська, донька Марціна. Діти:

• Якуб
• Домінік
• Йоанна.

У кінематографі

• Гетьман (2015) — фільм режисера Валерія Ямбурського^[21]