Підкамінь (селище)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Підкамінь (значення).

Підка́мінь — селище в Україні, адміністративний центр Підкамінської селищної громади Золочівського району Львівської області. Через селище пролягає автошлях регіонального значення Р39^[4]. Відоме геологічною пам'яткою Ерозійний останець морських рифів Товтрів або Медоборів Сарматського віку.

селище Підкамінь
Герб Підкаменя Прапор Підкаменя
Вигляд на місто з монастиря Вигляд на місто з монастиря
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Золочівський район
Тер. громада	Підкамінська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA46040110010088160
Основні дані
Перша згадка	1441
Статус	із 26 січня 2024 року
Площа	3,57 км²
Населення	▼ 1895(01.01.2022)[1]
Густота	596 осіб/км²;
Поштовий індекс	80670[2]
Телефонний код	+380 3266[3]
Географічні координати	49°56′42″ пн. ш. 25°19′35″ сх. д.H G O
Відстань
Найближча залізнична станція:	Броди
До станції:	25 км
До райцентру:
- автошляхами:	25 км
До обл. центру:
- залізницею:	93 км
- автошляхами:	127 км
Селищна влада
Адреса	80670, Львівська обл., Золочівський р-н, с-ще Підкамінь, вул. Франка, 1
Голова селищної ради	Бутинський Богдан Ярославович
Карта
Підкамінь
Підкамінь
Підкамінь у Вікісховищі

Географія

Скелястий велетень

Розташоване на узгір'ї посеред височин Волино-Подільського пограниччя. Територія колишнього «Підкамінського ключа​» знаходилася в межах Вороняцького і Гологоро-Кременецького кряжів, які, простягаючись із заходу на схід, нагадують гірський хребет з висотами, що перевищують 400 м над рівнем моря. На південь від Підкаменя височить горбогірне пасмо Подільських Товтр, прозваних в народі Медоборами. Саме містечко розташоване безпосередньо на стику цих височин.

Через південну частину селища пролягає водорозділ між басейнами Дністра та Дніпра.

Завдяки географічному розташуванню, сприятливому для проживання людей клімату і багатому на воду, родючі ґрунти, рослинний і тваринний світ ландшафту, територія сучасної Підкамінеччини приваблювала до себе людність, починаючи із стародавніх часів.

Вулиці

В Підкамені налічується 26 вулиць^[5].

• Бічна Тарнавського Мирона
• Володимира Великого
• Данила Галицького
• Грушевського Михайла
• Зелена
• Кобилянської Ольги
• Криничка
• Лесі Українки
• Методія
• Миру
• Молодіжна
• Нагірна
• Незалежності
• Пекарська
• Підлісна
• Полуботка Павла
• Проєктна
• Синька 1
• Синька 2
• Січових Стрільців
• Сонячна
• Стуса Василя
• Тарнавського Мирона
• Трактористів
• Франка Івана
• Шевченка Тараса

Населення

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селищі мешкало 2276 осіб^[6], а станом на 1 січня 2022 року — 1895 осіб^[1].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним^[6]:

Мовний склад населення селища Підкамінь
Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	2254	99,04
російська	19	0,84
білоруська	1	0,04
молдовська	1	0,04
польська	1	0,04

Історія

Кам'яний хрест

Домініканський монастир, 1846

Підкамінь, до 1895 року

Церква-ротонда, осінь 2014

Понад п'ять з половиною століть налічує його писемна історія. Згідно з писемними джерелами, саме 1441 рік вважається першою згадкою про «місто під Каменем». За цей поважний вік не одна подія відбулася на цій благодатній місцевості, зробивши Підкамінь однією з найбільших перлин краю. А відомий він, насамперед, своїми історичними пам'ятками, на першому місці серед яких знаходиться Монастир походження дерева Хреста Господнього студитського уставу.

Монастир походження дерева Хреста Господнього

1471 року на королівщину Підкамінь в «тенуті» шляхтича Петра Цебровського з руського роду Цебровських «татарським способом» напали рідні брати Ян Сененський-Олеський з братами (сини львівського каштеляна Яна з Сенна і Олеська) разом з 60-ма своїми людьми із Золочева, Олеська^[7].

Гнівош Ледуховський 1539 року запросив до міста суддів, які 22 жовтня винесли вирок у майновій справі стосовно сіл Накваша, Попівці. Представниками сторін були: підстароста крем. Ян Котовський, Якуб Дмуховський — від Гн. Ледуховського; Пйотр Підгорецький — від воєводини подільської Ядвіги Олеської, дружини Марціна^[8].

Згідно з даними енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» 1569 року Підкаменю надано статус міста або ж міське право^[9].

Раніше коло містечка знаходилися фільварок «Альбертівка», «гаївка» «Шумка».

Згідно з записами в «Актах ґродських і земських» за 1758 рік, місто мало назву Підкамінь Цетнерівський (від прізвища дідичів — Цетнер)^[10].

XVIII—XIX століттями датуються відбитки печатки місцевої громади з гербом містечка (імовірно, давнішого походження): на блакитному тлі — срібна скеля з двома верхами (символічне відтворення назви містечка), над якою — Око Провидіння в золотому сяйві (алегорія домініканського монастиря).

У часи першої світової пожежею в монастирській бібліотеці у вересні 1915 року були знищені вогнем, зокрема, рукописи праць пріора монастиря Садока Баронча^[11].

Часи ЗУНР, українсько-польських воєн 1918—1920 років

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР. В цей час у місті функціонував переповнений сирітський притулок (також діяли у Тернополі, Бродах, інших містах)^[12].

Через район Підкаменя — Зборова — Озерної наступало польське військове угрупування (зокрема, дивізії полковника Владислава Сікорського, Єнджеєвского, частини генерала Юзефа Галлера) під час українсько-польської війни 1918—1919 років^[12].

22 серпня 1919 року місто було звільнене від поляків під час Чортківської офензиви УГА вояками 10-ї Янівської бригади.

Влітку 1920 року під час радянсько-польської війни Підкамінь був зайнятий частинами Першої кінної армії Семена Будьонного. Тоді був створений місцевий ревком, до складу якого увійшли В.  Артех, І. Паляниця, М. Шинкарчук, О. Черняхівський^[9].

Польський період

За Польщі у Підкамені діяла політична партія радянофільського спрямування «СельРоб»^[9].

Радянський період

У 1940—1941 та 1944—1959 роках був центром Підкамінського району. В селищі виходив часопис «Радянська нива» — друкований орган Підкамінського РК КПУ та районної Ради депутатів трудящих^[9].

Період Відновлення Української Державності

З 24 серпня 1991 року в складі України.

Пам'ятки

«Камінь»

Докладніше: Ерозійний останець морських рифів Товтрів або Медоборів Сарматського віку в околицях с. Підкамінь

Одним із свідків минулого є унікальна пам'ятка природи — скелястий велетень, розташований на високому узгір'ї на північно-східній околиці селища, прозваний в народі «Каменем». Звичайно, що 16-ти метровий кам'яний останець своєю величчю завжди привертав до себе увагу. В очах наших далеких предків він порівнювався з чимось духовним, надприродним. Знахідки у підніжжі Каменя фрагментів посуду висоцької культури ранньозалізного часу (XI—VII ст. до н. е.) та періоду Галицько-Волинської держави (XI—XIII століття), засвідчують використання його, у першому випадку, в ролі ідола, обереги місцевих жителів і землі від усього злого, а у другому — наскельного храму-фортеці. Можливо саме із цими часами пов'язується ніша, зроблена у формі стилізованого серця із західного боку Каменя. Там могли відбуватися язичницькі обряди давніх мешканців цієї території, приносилися жертви для умилостивлення богів.

На вершині кварцового пісковика чиясь рука видовбала 6 ям-могил глибиною 0,4 — 0,6 м. Численні пази і заглиблення, які утримували дерев'яні конструкції, нагадують систему забудови Карпатських фортець Тустань і Бубнище. Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства на Камені була побудований церква оборонного характеру. І ніби за історичною спадковістю досі у західній околиці пам'ятки збереглися кам'яні хрести від цвинтаря другої половини XVII століття, який, ймовірно, залишився від церкви Спаса.

Можливо, із слов'янських часів походить й стародавня назва гори, де зараз височіє монастир — «Рожаниця». Завдяки історико-етнографічним дослідженням встановлено, що язичницькі божества Роду, Рожаниці у наших далеких предків ототожнювалися з процесом родючості і народження.

У глибині Рожаницької гори, на схід від Каменя, знаходяться дві печери із слідами людської діяльності. Дослідженнями співробітників Бродівського історико-краєзнавчого музею у 2001 році встановлено, що вони мали природне походження і в давнину могли використовуватися як печерні церкви або каплиці. Однак, на початку XVIII століття звідти почали видобувати камінь для спорудження монастирських оборонних укріплень, вирізаючи його за допомогою пил та відколюючи залізними і дерев'яними клинами.

Монастир студитів (УГКЦ)

Докладніше: Монастир походження дерева Хреста Господнього

Навпроти Каменя, на пагорбі, височить монастир «Походження Дерева Хреста Господнього». У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих».

Цвинтар

Інтер'єр монастирської каплиці (Цетнерів) цвинтаря Підкаменя, осінь 2014

Місцевий цвинтар розташований на південно-східній околиці села. У цвинтарній капличці поховано представників роду Цетнерів (за деякими даними — С. Баронч). Поруч з каплицею є поховання, зокрема, монахів-домініканців. Також неподалік знаходиться спільна могила поляків, що загинули у 1940-х роках.

Церква

1749 року в селищі збудована церква святої Параскеви.

У 1900 році парохом церкви у Підкамені був о. Степан Концевич, а греко-католицька парафія налічувала 890 вірних. Наступного 1901 року парохом став о. Григорій Павлюк, можливо вже після смерті свого попередника, він опікувався 908 вірними. У 1902—1933 роках парохом у Підкамені був о. Михайло Ваврик, а греко-католицька парафія вже налічувала 985 вірних^[13].

Наприкінці 1934 року сотрудником у Підкамені був призначений о. Андрій Іздрик, а з 1939 року о. Андрій став парохом місцевої церкви святої Параскеви. Отець Андрій Іздрик зорганізував церковний хор, був членом товариств «Просвіта» та «Сільський господар». У Підкамені чотири рази на рік відбувалися відпусти, які збирали до церкви Святої Параскеви духовенство та жителів навколишніх сіл. У травні 1943 року грамотою Митрополита Андрея Шептицького отець Андрій Іздрик був призначений місцедеканом Підкамінського деканату^[14]. Однак часи були складними: отцю часто погрожували польські боївки, під час Служби Божої в селі Паликорови провідник польської боївки сказав парафіянам, «що ваш ксьондз згине з моєї руки». З огляду на це родина Іздриків 1944 року переїжджає до Олеська, де отець Андрій продовжив душпастирську роботу^[15].

Галерея

• 
  Джерело
• 
  Стара криниця
• 
  Скеля
• 
  Костел
• 
  Стара дорога
• 
  Цвинтар біля скелі
• 
  Символічна могила
• 
  Будинок колишнього шпиталю
• 
  Петро Цебровський
• 
  Один з бастіонів, Підкамінь
• 
  Під час фестивалю «Підкамінь-2008»
• 
  В центрі села
• 
  Камінь

Відомі особи

Народилися

• Жаба Францішек — польський інженер, військовик АК.

Пов'язані з Підкаменем

• отець Микола-Сава-Йосафат Цегельський — український священник (УГКЦ), блаженний священномученик католицької церкви.
• Башта Віталій Антонович — помічник лісничого і лісничий Підкамінського лісництва^[16].
• Петро Гудима — український журналіст, краєзнавець, член НСЖУ, закінчив місцеву середню школу^[17].
• о. Мики́та Їжак — український церковно-культурний діяч, священник, декан Бродівського деканату УГКЦ, крилошанин, адміністратор Підкамінського деканату.
• Леві-Іцхак Гармелін — рабин у Підкамені.

Поховані

Могила Степана Альбуса

• Альбус Степан — діяч ОУН.
• Баронч Садок — пріор домініканського монастиря в Підкамені, історик, краєзнавець.
• Потоцький Стефан Александер — засновник монастиря Отців Василіян у Бучачі, батько Миколи Василя Потоцького.

Дідичі

Антоній Цетнер

• Гербурт Фридерик
• Гербурт Станіслав, син попереднього, галицький хорунжий (1546), не залишив нащадків^[18].
• Каменецький Марцін
• Цетнер Бальцер
• Цетнер Александер
• Цетнер Антоній

Див. також

• Монастир походження дерева хреста господнього
• Підкамінська ікона Божої Матері
• Трагедія Підкаменя
• Підкамінська школа для дітей зі зниженим слухом
• Підкаміньський замок