Мишлаєвський Олександр Захарович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мишлаєвський.

Олекса́ндр Заха́рович Мишлає́вський (нар.12 березня 1856, Златопіль — пом.1920) — російський генерал від інфантерії, начальник Головного управління Генерального штабу Російської імперії (1909), професор, військовий історик.

Мишлаєвський Олександр Захарович
Народження	12 березня 1856(1856-03-12) Златопіль
Смерть	1920(1920)
Країна	Російська імперія
Рід військ	піхота
Освіта	Академія Генерального штабу
Роки служби	1.9.1874 — 31.3.1915, 23.7.1915 — 2.6.1917
Заклад	Олександрівське військове училище
Звання	Генерал від інфантерії за заслуги (1912)
Командування	командувач військами Казанського військового округу (7.3.-2.6.1917)
Війни / битви	Сарикамиська битва
Нагороди	Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла (Російська Імперія) Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Життєпис

Родина

Народився 12 березня 1856 року в Златополі у дворянській сім'ї православного колезького асесора, викладача місцевого повітового дворянського училища. Хрещення відбулося у Церкві Святого Миколая 19 березня 1856 року, а хрещеними батьками стали викладач предмету «Російська мова» Златопільського повітового дворянського училища, колезький секретар Микола Васильович Матросов та місцева дворянка Юзефа Лукановська^[1].

Батько Захар Якович Мишлаєвський (нар.1807 — пом.?) — педагог. Закінчив Київську Духовну академію^[2]. У 1835-1839 навчальних роках — викладач історії Радомислянського повітового дворянського училища^[3][4][5][6] спочатку без чину, у 1839-1840 навчальному році — викладач історії та географії у 12 класі^[7], а у 1840-1842 навчальних роках — викладач історії та географії у чині колезький секретар^[8][9]. Ймовірно опісля переїжджає до Златополя, оскільки 1852 року вже згадується як колишній викладач місцевого повітового дворянського училища^[10], а наступного 1853 року вся його сім'я згадується у місцевих сповідальних відомостях^[11]. Але вже у 1855-1859 навчальних роках джерелами згадується знову як викладач латинської мови місцевого повітового дворянського училища у чині титулярний радник^[12][13], а в 1859-1864 навчальних роках — у чині колезький асесор^[14][15][16]. У 1865-1867 навчальних роках у Житомирському рабинському училищі — як викладач географії^[17][18], у 1867-1869 навчальних роках — як старший наглядач у чині надвірний радник^[19][20], а в 1869-1873 навчальних роках — у чині колезький радник^{[21][22][23][24]}. Згадується як викладач Київського військового округу^[25]. Автор перекладу одного з відомих стародруків^[26]

Мати Параска Миколаївна (нар.1811).

Брат Арсеній (нар.1839).

Брат Григорій (нар.1848), закінчив Златопільське повітове дворянське училище (випуск 1864 року^[27]).

Сестра Марія (нар.1844).

Сестра Анастасія (нар.2 жовтня 1852, Златопіль).

Навчання

Закінчив Житомирську класичну гімназію.

1876 року закінчив 2-е військове Костянтинівське училище по 1-му розряду із скеруванням у Михайлівське артилерійське училище.

1877 року закінчив Михайлівське артилерійське училище по 1-му розряду із скеруванням у 15-у артилерійську бригаду.

1884 року закінчив Академію Генерального штабу по 1-му розряду.

Військова діяльність

Звання

На службі з 1 вересня 1874 року.

• Прапорщик з 22 травня 1877 року з вислугою з 10 серпня 1876 року.
• Підпоручик з 26 грудня 1877 року.
• Поручик з 18 грудня 1878 року.
• Штабс-капітан з 4 грудня 1883 року.
• Капітан з 25 березня 1884 року.
• Підполковник з 24 квітня 1888 року.
• Полковник за заслуги 5 квітня 1892 року.
• Генерал-майор за заслуги з 6 грудня 1900 року.
• Генерал-лейтенант за заслуги з 6 грудня 1906 року.
• Генерал від інфантерії за заслуги з 6 грудня 1912 року.

Посади та командування

• Прапорщик 15-ї артилерійської бригади (з [22 травня]] 1877 року).
• Офіцер для особливих доручень при штабі 13-го армійського корпусу (8 листопада 1884 — 26 січня 1888).
• Командир роти у 1-му лейб-гренадерському Катеринославському полку (1 грудня 1886 — 1 грудня 1887).
• Штаб-офіцер при управлінні начальника 18-ї місцевої бригади (26 січня — 2 квітня 1888).
• Штаб-офіцер для доручень при штабі Київського військового округу (2 квітня — 30 липня 1888).
• Старший ад'ютант штабу Київського військового округу (30 липня — 17 листопада 1888).
• Старший ад'ютант штабу Московського військового округу (17 листопада 1888 — 17 серпня 1891).
• Молодший діловод канцелярії Військово-наукового комітету Головного штабу (17 серпня 1891 — 2 січня 1897).
• Командир батальйону в 3-му гренадерському Перновському полку (5 травня — 5 вересня 1895).
• Старший діловод канцелярії Військово-наукового комітету Головного штабу (2 січня 1897 — 18 січня 1899).
• Начальник військово-наукового архіву Головного штабу (18 січня 1899 — 1 травня 1903).
• В числі 2-х генералів передбачених за штатом при Головному штабі (1 травня 1903 — 16 лютого 1904).
• Начальник 1-го відділення управління чергового генерала Головного штабу (1 травня 1903 — 6 липня 1905).
• Черговий генерал Головного штабу (6 липня 1905 — 22 травня 1908).
• Начальник Головного штабу (22 травня 1908 — 14 березня 1909).
• Начальник Головного управління Головного штабу (14 березня [[1909] — 19 вересня 1909).
• Командир 2-го Кавказького армійського корпусу (19 вересня 1909 — 24 грудня 1913).
• Помічник по військовій частині намісника на Кавказі (24 грудня 1913).
• Помічник командувача Кавказької армією (30 серпня 1914).

Фактично з 30 серпня 1914 року в його руках зосередилося все оперативне керівництво російськими збройними силами на Кавказі (перестарілий Воронцов-Дашков вважався Головнокомандувачем номінально). 11 грудня 1914 року він та начальник штабу генерал М. М. Юденич прибули в діючу армію і він узяв на себе командування над російськими військами. Стан справ складався не на користь 60-ти тисячної армії російських військ, так як виявився глибокий обхід 90-тисячною армією турок головних сил Кавказької армії в напрямку Сарикамиша, і він, оцінивши стан як критичний, віддав 13 грудня 1914 року наказ про відступ російських військ на Кавказі. Після цього він покинув армію і виїхав до Тифлісу. У Тифлісі, намагаючись виправдати свої дії, надав доповідь про загрозу турецького вторгнення на Кавказ, чим викликав паніку і дезорганізацію тилу армії. Однак начальник штабу генерал М. М. Юденич узяв на себе командування і, підтягнувши резерви, маневруючи та скориставшись тим, що небувалі морози призвели до 80-ти відсоткових втрат турків, розбив цей турецький корпус^[28].

У відставці через хворобу з мундиром і пенсією (31 березня — 23 липня 1915).

Відкликаний з відставки у розпорядженні військового міністра (23 липня 1915).

Одночасно є головою Комітету у справах металургійної промисловості Особливої наради з оборони держави (25 листопада 1915).

Після Лютневої революції призначений товаришем (так називалась посада заступника) голови Комісії щодо поліпшення побуту військових чинів (5 березня 1917).

7 березня 1917 року призначений командувачем військами Казанського військового округу, але з 2 червня 1917 року знову в розпорядженні військового міністра.

Викладацька діяльність

1885—1891 навчальний рік — викладач тактики та військової історії Олександрівського військового училища у чині підполковник^[29].

Екстраординарний професор (26 серпня — 6 листопада 1898), ординарний професор (6 листопада 1898 — 20 січня 1905), заслужений професор (з 20 січня 1905) Миколаївської академії Генерального штабу.

Почесний член конференції Імператорської Миколаївської військової академії (17 серпня 1905).

Наукова діяльність

1910 року — почесний член Вітебської археографічної комісії^[30].

Почесний член Санкт-Петербурзького археологічного інституту (15 грудня 1907).

Почесний член Московського археологічного інституту (1 серпня 1907).

Засновник Російського військово-історичного товариства.

Друковані праці:

• Северная война на Ингерманландском и Финляндском театрах в 1708—1714 гг. (Документы гос. архива). — Спб., 1893.(рос. дореф.)
• Петр Великий. Военные законы и инструкции. — Спб., 1894.(рос. дореф.)
• Петр Великий. Война в Финляндии в 1712—1714 годах. — Спб., 1896.(рос. дореф.)
• Крепости и гарнизоны южной России в 1718 г. Спб., 1897.
• Война с Турцией 1711 г. — Спб., 1898.(рос. дореф.)
• Фельдмаршал граф Б. П. Шереметев: Военно-походный журнал 1711 и 1712 гг. СПб.: Воен.-учен. к-т Гл. штаба, 1898.(рос. дореф.)
• Офицерский вопрос в XVII веке (Очерк из истории военного дела в России). СПб. Типография Главного Управления Уделов, Моховая, 40. 1899. [Архівовано 18 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Две катастрофы. Суворов в Швейцарии. Петр на Пруте. — Спб., 1901.(рос. дореф.)
• Северная война 1708 г. От р. Уллы и Березины за р. Днепр. — Спб., 1901.(рос. дореф.)
• Военные действия в Китае. 1900—1901 гг. Ч. 1. — Спб., 1905.(рос. дореф.)

Останні роки життя

З грудня 1917 року — голова Кавказької військово-історичної комісії з узагальнення досвіду Першої світової війни на Кавказькому фронті. За деякими відомостями, розстріляний червоноармійцями під час громадянської війни в Росії.^[31]. Помер 1920 року^[32].

Нагороди

• Орден Святої Анни 3 ступеня (1886).
• Орден Святого Станіслава 2 ступеня (1890).
• Орден Святої Анни 2 ступеня (1896).
• Орден Святого Володимира 4 ступеня (1899).
• Орден Святого Володимира 3 ступеня (1903).
• Орден Святого Станіслава 1 ступеня (1904).
• Орден Святої Анни 1 ступеня (1908).
• Орден Святого Володимира 2 ступеня (6 грудня 1911).
• Орден Білого Орла (6 грудня 1915).
• Орден Святого Олександра Невського (6 грудня 1916).

Сім'я

Дружина

Пасербиця

Син Владислав (нар.? — пом.15 жовтня 1951) — полковник лейб-гвардії 3-го стрілецького полку. У ЗСПР і Російській Армії до евакуації Криму. Служив у Російському Корпусі.