Мотрона Демешко-Стрешенцова

Мотрона Стрешенець-Демешко (на російський кшталт Стрешенцова; нар. 173? — пом. після 1791) — донька малоросійського (українського) козака, бунчукового товариша Київського полку Герасима Дем'яновича Стрешенця-Демешка. Двоюрідна сестра братів Розумовських по матері, 2-га дружина Григорія Теплова (побрались до 1759)^[1][2].

Портрет 1756 р. кисті Жана де Самсуа^[ru], який зобразив дівчину у маскарадному костюмі алегорії Америки. Прикрашає один з парадних залів Китайського палацу в Оранієнбаумі.

Мала брата Кирила і сестер Ксенію та Євдокію, котрі вийшли заміж за Семена Кочубея й Івана Журавку відповідно, тимчасом як Марина Демешко, її далека родичка, у 1755 році пошлюбила колезького асесора Михайла Тихомирова, причому на весілля завітала навіть імператорка^[2][3].

За свідченням Катерини II, літом 1756 р. її чоловік Петро Федорович посварився з фрейліною й своєю облюбленицею Єлизаветою Воронцовою^[ru], неочікувано зблизившись із Мотроною. Руку к рóзладу приложила принцеса Курляндська, а великий князь по обиклості не став приховувати від жінки подробиці нового роману. Щоб сподобатися дамі, Петро заміривсь упригожити кімнату «рушницями, гренадерськими шапками, шпагами й перев'язами, так аби вона нагадувала куток арсеналу». Сим любовним задумом він попередньо поділивсь із дружиною, імовірно, з метою її подразнити, одначе та вдала байдужість. Інтрижка протривала доти, поки августійше подружжя не перебралось на дачу. Закохані розлучились, проте графиня спробувала зав'язати переписку. Вона почала з довгого листа на 4 сторінки, вимагаючи од Петра і зі свого боку писати їй раз або двічі на тиждень. Натомість кавалер роздратовано звелів їй передати, що в нього нема на це часу. На цьому їхні стосунки припинились^[4][5].

У шлюбі з Г. Тепловим Мотрона народила сина Олексія (в майбутньому — київський і слобідсько-український губернатор), й доньок Марію (дружина Василя Чаадаєва) та Наталію (побралась з N Ледуховським). Після переїзду Григорія до Санкт-Петербурга мешкала якийсь час в Україні, де їй належали землі поблизу містечка Басань в с. Піски, Тополі, Лемеші (разом з Іваном Афендиком і Василем Дараганом), Пархомово (вкупі з О. Г. Закревським) та хутір Жуковський^[2][6].

Жінка користувалась шаною свого кола. Приміром, видаючи заміж пасербицю, Яків Маркович запросив Мотрону й Кочубея посадженими батьками. В 1765 вона возз'єдналась з Григорієм у столиці, де мешкала наступні 10 років. Втім, щасливого подружнього життя не склалось, причиною чого історик Іван Каманін називає несхожість їхніх характерів. Зрештою, в 1776 році Мотрона забрала всі пожитки й подаровані речі, і попри умовляння мужа покинула родину, аби жити на «чужому утриманні», як стверджував Теплов у заповіті. Мабуть, останній проявляв до дружини ті неприглядні риси характеру, що і в ставленні до колег по службі, про його ж гомосексуальні зв'язки подейкував навіть Казанова^[7]. Однак, судячи з заповіту, Григорій ставився до всіх членів сім'ї з любов'ю і довірою. Він залишив за Стрешенцовою можливість вдруге одружитися, наділив четвертю рухомої спадщини й сьомою частиною нерухомої, а також зобов'язав сина щорічно виплачувати їй 1000 рублів, а якщо вона забажає повернутись до рідних, то на різні дрібні знадоби — ще 500. Було теж завбачено, що у разі смерті Олексія обов'язок сплати грошової суми покладається порівну на чотирьох доньок^[2].

Див. також

• Розумовська Євдокія Данилівна