Мікеланджело Буонарроті Молодший

Мікеланджело Буонарроті Молодший (італ. Michelangelo Buonarroti il Giovane; охрещений 4 листопада 1568 — 11 січня 1646) — флорентійський поет, лібретист і літератор, відомий як «Молодший», щоб відрізнити від його двоюрідного діда.

Мікеланджело Буонарроті Молодший
Бюст Мікеланджело Молодшого авторства Джуліано Фінеллі (1630)
Псевдо	Impastato
Народився	4 листопада 1568 або 14 листопада 1568[1]  Флоренція, Флорентійське герцогство[2]
Помер	11 січня 1646(1646-01-11)[2][3][…] (77 років)  Флоренція, Італія[2]
Поховання	Санта-Кроче
Діяльність	письменник, поет
Alma mater	Пізанський університет
Знання мов	італійська[3]
Членство	Академія делла Круска і Флорентійська академіяd
Рід	Буонарроті
Родичі	Мікеланджело Буонарроті
Медіафайли у Вікісховищі

Портрет Мікеланджело Молодшого авторства Крістофано Аллорі (Каза Буонарроті, Флоренція)

Обкладинка «La tancia» (1612)

Відомості про життя та творчість

Мікеланджело Буонарроті (Молодший) народився у сім'ї Леонардо ді Буонаррото Буонарроті Сімоні (італ. Leonardo di Buonarroto Buonarroti Simoni), який був сином молодшого брата Мікеланджело, Буонаррото, і Кассандри ді Донато ді Вінченціо Рідольфі (італ. Cassandra di Donato di Vincenzio Ridolfi). Дата народження невідома, але охрестили його 4 листопада 1568 року.

Також нема відомостей про його початкову освіту, але вже у 18 років він писав вірші Про його початкову освіту відомо небагато. Однак відомо, що у віці вісімнадцяти років він уже складав вірші петрарківського стилю^[4], а 1585 року став членом Флорентійської академії^[5]. З 1588 по 1591 рік він вивчав математику в Пізанському університеті, де подружився з Галілео Галілеєм і Маффео Барберіні, майбутнім папою Урбаном VIII^[6].

1589 року він став членом Академії делла Круска, і був одним із редакторів першого італійського словника, «Словник академіків Круска» (італ. Vocabolario degli Accademici della Crusca; опублікований 1612)^[7].

1598 року його прийняли до Академії мистецтв малювання (італ. Accademia delle Arti del Disegno) у Флоренції.

1600 року відбулося весілля Марії Медічі та короля Франції Генріха IV. Мікеланджело склав і опублікував «Опис» (італ. Descrizione), і цим почав свою придворну кар'єру. Він писав твори для розваг. У 1605 році написав пасторальну байку для музики «Народження Геркулеса» (Il natal d'Ercole), виконану та одразу опубліковану^[8]62. Для весілля Козімо II Медічі, спадкоємного принца, з Марією Маддаленою Габсбург, він написав «Суд Парижа» (італ. Il giudizio di Paride; 1608, музика Якопо Пері), яку поставили у Палаццо Пітті та надрукували^[9]. У 1611 році поставили його сільську комедію «Танція» (італ. La Tancia), яка, ймовірно, є його найвідомішим твором^[10]. 11 лютого 1614 року в Пітті відбулася вистава «Балет ввічливості» (італ. Balletto della Cortesia), який танцювали великі князі разом із шістьма лицарями та шістьма дамами^[11]. У цей період у нього був роман зі співачкою та композиторкою Франческою Каччіні^[12], яка створила музику для його творів «La Tancia», «Balletto» та «La Fiera».

У 1612 році Буонарроті Молодший розпочав будівництво галереї (нині Каза Буонарроті) на вулиці Віа Ґібелліно (італ. Via Ghibellino), присвяченої своєму відомому родичу^[13], і доручив багатьом художникам намалювати фрески, зокрема Артемізії Джентілескі^[14], Чекко Браво, П'єтро да Кортона,Якопо да Емполі, Франческо Фуріні, Джованні да Сан Джованні, Доменіко Пассіньяно, Оттавіо Ванніні та Якопо Віньялі^[15][16].

Кар'єра Буонарроті як придворного пішла на спад, коли велика герцогиня Крістіна Лотаринзька образилася на непристойну лексику у «Fiera» (1619)^[17].

У 1623 році він присвятив публікацію віршів Мікеланджело своєму другові Маффео Барберіні, щойно призначеному папою Урбаном VIII, і шукав заступництва в інших членів родини Барберіні. Його поїздка до Риму 1629—1630 роках завершилася тільки скромною пенсією^[18].

Останньою з його театральних вистав була «La Siringa», поставлена в Палаццо Веккйо в 1634 році^[19].

У 1640 році він втратив свій капітал через банкрутство банкіра П'єтро Корсі (італ. Pietro Corsi)^[20]. Війни Кастро (у яких Рим і Флоренція виступили протилежними сторонами) ускладнили відносини з Барберіні. Його останні роки припали на написання сатир, наслідуючи друга Якопо Сольдані (італ. Jacopo Soldani)^[21].

Помер 11 січня 1646 року. Похований у Санта-Кроче.

Видання віршів Мікеланджело

Мікеланджело Молодший відомий тим, що вперше видав вірші Мікеланджело окремою книгою у 1623 році під назвою «Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані його племінником» (італ. Rime di Michelagnolo Buonarroti. Raccolte da Michelagnolo suo nipote) у флорентійському видавництві «Джунтіне» (італ. Giuntine)^[22]. До того часу тільки окремі вірші було опубліковано у роботах Бенедетто Варкі, Донато Джаннотті, Джорджо Вазарі та інших^[23]. І хоча робота з видання збірки вибраних віршів велася ще за життя Мікеланджело, видання не побачило світ, а згодом і сам Мікеланджело вирішив відмовитися від цієї ідеї, вважаючи її марнославством^[23][24].

Видання Мікеланджело Молодшого було неповним, і містило певні неточності^[25]. Як редактор, Мікеланджело Молодший дозволив собі підправити текст Мікеланджело, щоб «(…)надати його кострубатій композиції елегантності та витонченості академічного віршування», тож він «(…)попереставляв порядок строф у довгих віршах, [самовільно]поз’єднував уривки, позмінював цілі рядки, ідеї, образи, підсилював і спотворював, змінював фрази, які здавалися йому підозрілими»^[26].

Він також (як редактор) змінив чоловічі займенники на жіночі. Сімондз, британський історик культури, писав, що «щире й сердечне почуття до особливого ​​юнака[Томмазо Кавальєрі]… не ображало суспільства в період раннього Ренесансу; але після Тридентського собору суспільне почуття змінилося щодо цієї та подібної теми», що змусило Мікеланджело Молодшого переробити вірші двоюрідного діда, щоб відповідати нормам, і ці зміни породили «гротескні хибні уявлення (…) все ще широко поширені»^[27]. Сімондз вважав, що Мікеланджело Молодший заклав підвалини «фальшивої традиції» цими змінами, адже наступні автори писали й видавали книги про Мікеланджело та Вітторію Колонну тощо^[28].

Творча спадщина

Тексти Буонарроті молодшого можна знайти серед багатьох композиторських монодій XVII століття, а також у Луїджі Даллапіккола «Шість хорів на вірші Мікеланджело Буонарроті Молодшого» (італ. Sei Cori di Michelangelo Buonarroti il Giovane; 1933).