Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Мікенська цивілізація
археологічна культура З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Мікенська цивілізація, або Ахейська Греція — культурний період в історії доісторичної Греції з XVI по XI століття до н. е., бронзової доби, частина крито-мікенської культури. Отримала свою назву за містом Мікени на півострові Пелопоннес. Іншими важливими полісами цього періоду були Афіни, Фіви та Пілос. Загалом встановлено 23 тогочасних поліса. На противагу мінойцям, культура яких досягла розквіту завдяки мирному існуванню та жвавій торгівлі, мікенці були завойовниками.
Зникнення мікенської культури пов'язують із дорійським вторгненням близько 1200 років до н. е[2].
Remove ads
Ранньоелладський період
Узагальнити
Перспектива
- Докладніше у статтях: Елладська цивілізація, Догрецький субстрат
У 3-2 тисячоліттях до н. е. на території Балканської Греції мешкали пеласги, лелеги та карійці, вся ж країна, за свідченнями Геродота, іменувалась Пеласгією. Пізні грецькі історики вважали ці народності варварами, хоча в дійсності їх культура знаходилася на більш високому рівні розвитку (про це свідчать археологічні дані), ніж культура греків-ахейців, що вторглись на територію Греції на зламі 3-2 тисячоліть до н. е. Ці культури, або одна з них, могли бути пов'язані з хронологічно попередньою культурою Вінча (5-3 тисячоліття до н. е.), південна межа якої знаходилась на півночі Греції.
Усі поселення ранньоелладської епохи можна розділити на два види — це цитаделі, в яких проживали представники родоплемінної знаті, та щільно забудовані селища (наприклад, Рафіна і Зигурієс), заселені, здебільшого, селянами-хліборобами. Усі цитаделі були оточені оборонними спорудами, які були присутні також в деяких поселеннях. Крім заняття землеробством, у ранньоелладський період виникає ремесло (гончарне, ковальське), але чисельність ремісників була мала і продукція забезпечувала місцевий попит, але не виключено, що вона також виходила за межі окремої громади.
Поділ поселень на цитаделі та селища може говорити про початок класоутворення у другій половині 3 тисячоліття до н. е. Цивілізація цього періоду вже випереджала у своєму розвитку інші європейські культури, однак подальшому прогресивному росту завадило пересування племен територією Балканської Греції.
Remove ads
Перші Ахейські держави
Узагальнити
Перспектива
З приходом першої хвилі ахейських племен можна говорити про формування грецької народності на початку 2 тисячоліття до н. е. Археологічні дані знахідок середньоелладського періоду свідчать про занепад культури цього періоду у порівнянні з культурою ранньоелладського періоду. У похованнях цього часу відсутні вироби з металу, а замість них знову з'являються кам'яні знаряддя, інвентар таких поховань здебільшого одноманітний, швидше за все, це можна пояснити відсутністю класового розшарування суспільства. Також зникають монументальні споруди, хоча не можна не відзначити появу деяких нововведень, таких як гончарний круг і бойова колісниця.
Усі поселення середньоелладського періоду розташовувалися на пагорбах і були укріплені, прикладом такого поселення є городище Мальті-Доріон у Мессинії. В центрі цього городища розташовувався палац, до нього примикали майстерні ремісників, решту складали будинки простих людей та складські приміщення.
До кінця середньоелладського періоду став відчуватися культурний підйом у розвитку цивілізації материкової Греції, виникають перші державні утворення, відбувається процес класоустворення, який проявляється у виділенні прошарку знаті, спостерігається значне зростання населення, пов'язане з успіхами сільського господарства. Зросла кількість як дрібних населених пунктів, так і великих міст. Період в історії Греції між 16 та 11 століттями до н. е. прийнято називати мікенською епохою, за назвою найбільшого політичного та економічного центру континентальної Греції — міста Мікени, розташованого в Арголіді.
Питання про етнічне походження носіїв мікенської цивілізації довгий час залишалося одними з найскладніших, тільки після розшифровки лінійного письма Б Майклом Вентрісом і Джоном Чедвіком утвердилась думка, що це були ахейці. Ахейці, що переселились на Крит та острови Малої Азії близько 16 століття до н. е., походили, імовірно, від північних, фессалійських ахейців.
Перші міста-держави, утворені в 17-16 століттях до н. е. — Мікени, Тиринф, Пілос — мали тісні культурні та торговельні зв'язки із Критом. Мікенська культура багато запозичала від мінойскої цивілізації, вплив якої відчувається у культових обрядах, світському житті, художніх пам'ятках. Від критян було сприйнято також мистецтво будування суден. Проте мікенській культурі були притаманні тільки їй властиві традиції, що йдуть корінням у глибоку давнину. Втім за Артуром Евансом, мікенська культура є тільки відгалуження критської і позбавлена будь-якої індивідуальності.
Що стосується розвитку мікенської торгівлі та зовнішніх відносин з іншими державами, низка предметів, знайдених в Єгипті і таких, що раніше вважалися привезеними з Криту, тепер визнаються виробами мікенськиї ремісників. Існує гіпотеза, згідно з якою мікенці допомогли фараону Яхмосу (16 століття до н. е.) у його боротьбі з гіксосами, а в часи Ехнатона (15 століття до н. е.). В його новій столиці Ахетатоні була поширена мікенська кераміка.
У 15-13 століттях до н. е. ахейці завоювали Крит і Кіклади, колонізували численні острови в Егейському морі, заснували низку поселень в глибині території Греції, на місці яких пізніше виросли знамениті античні міста-держави — Коринф, Афіни, Дельфи, Фіви. Цей період вважається часом розквіту мікенської цивілізації. Ахейці підтримували не тільки старі критські торговельні зв'язки, але і прокладали нові морські маршрути на Кавказ, Сицилію, у Північну Африку.
Основними центрами полісів, як і на Криті були палаци, однак важливою відмінністю їх від критських є те, що вони були укріплені і являли собою цитаделі. Вражають собою монументальні розміри цитаделей, стіни яких побудовані з необроблених брил, досягають у деяких випадках ваги до 12 тонн. Найвидатнішою є Цитадель Тиринфська, вся оборонна система якої була продумана з особливою ретельністю для запобігання будь-яких несподіваних ситуацій.
Remove ads
Населення
На думку Е.Снодграса до кінця бронзового століття населення скоротилося більш ніж на 3/4, і цілі райони та острови залишалися майже або навіть повністю пустельними протягом більшої частини XI та X ст. до н.е. [3]. З точки зору В.Десборо населення скоротилося навіть ще більш катастрофічно, і до 1100 до н.е. становило трохи більше 1/10 від рівня, що був століттям раніше, хоча цей дослідник не схильний був приймати ідею повного запустіння цілих районів[4]. Рівень падіння чисельності населення 75% у період між 1250 і 1100 pоками до н.е був визначений Я. Моррісом[5] і в тому ж обсязі для періоду 1200-1000 років до н.е. Д.Тенді[6]. Втім, всі підрахунки базуються на поверхневому порівнянні загальної кількості пам'яток, виявлених для різних періодів. Головним чином відзначається різке, у 7-8 разів, скорочення кількості населених поселень: від 320 наприкінці XIII ст. до н. до 130 у XII і до 40 у XI столітті[7][8].
Устрій
Узагальнити
Перспектива
Знайдені тексти лінійного письма Б є надто фрагментарними для реконструкції політичного ландшафту в Мікенської Греції. Основу становило 23 встановлених царств (також відомих як палацові держави). Кожне царство керувалося з палацу, який контролював більшість, якщо не всі, сфери життя в межах своєї території. Кілька палаців та укріплень, схоже, були частиною ширшого королівства. Так, палац у Мікенах, ймовірно, панував територією, яка вдвічі-втричі перевищувала розміри інших царств у Греції бронзової доби. Його територія також включала сусідні центри, включаючи Тиринф і Навпліон, якими, ймовірно, міг правити член правлячої династії Мікен[9]. З іншого боку, хеттські та давньоєгипетські записи свідчать про наявність єдиної держави Мікенської цивілізації під керівництвом «Великого царя»[10]. На основі археологічних даних, дослдіники припускають існування певної конфедерація між низкою царств[11]. Згідно з гіпотизою, якщо якась єдине політичне утворення існувало, то домінуючий центр, ймовірно, знаходився у Фівах або в Мікенах, при цьому остання держава була наймовірнішим центром влади[12].
На чолі стояв ванакс (цар). Роль царя була релігійною, а можливо, також військовою та судовою[13]. Ванакс контролював практично всі аспекти палацового життя, від релігійних бенкетів та пожертвувань до розподілу товарів, ремісників та військ.
Примітно, що й у Гомера термін άναξ далеко не завжди позначав земного царя, а служив формою звернення до Бога (наприклад, «цар Аполлон»), тоді як словом басилевс (βασιλεύς) описувалися набагато менш значущі персони, яких могло бути декілько в одному полісі. Так само і мікенцы використовували слово quasileus (qa-si-re-u - «касилевс» — мікенська форма басилевс) для позначення людини не так високого рангу, як цар.
«Писарі» виконували різні функції, пов'язані з управлінням, обліком і контролем. На думку шведської дослідниці Х. Ланденіус Енегрен, ці люди не були переписувачами у вузькому розумінні слова, але освіченими чиновниками, що обіймали різні посади[14].
Царство було поділено на кілька підрегіонів («провінцій»), кожен з яких очолювався своїм провінційним центром на чолі із коретером. Кожна провінція була додатково поділена на менші райони (дами) на чолі із дамокоросом («той, хто піклується про дамоса»[15]. Рада старійшин керувалася ке-ро-сі-я.
Remove ads
Суспільство
Узагальнити
Перспектива
Мікенське суспільство мало яскраво виражений ієрархічний характер. На чолі соціальної піраміди, як вважається, стояв цар, титул якого – ванакс, wanax (wa-na-ka) – зустрічається як і текстах лінійного листи Б, і у Гомера (άναξ). Втім деякі дослідники вважають, що слово «цар» (wanax) у пілоських табличках належить не до земного царя, а до бога Посейдону, якому в Пілос належала частина земель і на користь якого збиралися податки. Примітно, що й у Гомера термін άναξ далеко не завжди позначав земного царя, а служив формою звернення до Бога (наприклад, «цар Аполлон»), тоді як словом басилевс (βασιλεύς) описувалися набагато менш значущі персони, яких могло бути декілько в одному полісі. Так само і мікенцы використовували слово quasileus (qa-si-re-u - «касилевс» — мікенська форма басилевс) для позначення людини не так високого рангу, як цар. Земля, якою володів ванакс, зазвичай є теменос.
Величезними земельними володіннями, що належать «царю», могло насправді розпоряджатися могутнє жрецтво, тоді як смертним «вождем народу» міг бути так званий лавагетас (lawagetas — ra-wa-ke-ta), теменос якого становив третину теменосу «царя», але був значно більшим за земельні наділи інших посадових осіб. Оскільки термін lawos у Гомера часто позначає «озброєний народ», «військо», цей титул підкреслює військовий характер влади правителя. Лавагетас ймовірно був своєрідним заступником ванакса з релігійного життя та керування військом[16].
Його оточувала елітна група «супутників» — гекетаї (hequetai (e-qe-ta), що утворювали клас колісничних воїнів-аристократів. Окрему соціальну групу, мабуть, становило жрецтво, що мало, подібно до жрецтва Криту, досить високий статус[17].
Не цілком зрозумілий соціальний статус «писарів» За аналогією з їхніми месопотамськими та єгипетськими колегами, мікенських «писців» ймовірно, можна віднести до верхнього шару суспільства[18].
Вільні люди (damos — «народ») мали власну, незалежну від палацу організацію. Damos володів землею і був готовий відстоювати свої права володіння навіть у суперечках з високопоставленими жерцями та жрицями. Невільні (доери — doeroi (do-e-ro), були категорією людей рабського чи кріпосного статусу[19], хоча, як вважає Х. Ланденіус Енегрен, значення цього слова могли суттєво відрізнятися від зазначеної інтерпретації[20].
Статус статей
Вчені вважають, що чоловіки та жінки регулярно працювали разом та поруч один з одним. Небагато відомо про обов'язки жінок у домі чи про те, чи відрізнялися вони від обов'язків чоловіків. І хоча чоловіки брали участь у війні та полюванні, немає жодних доказів того, що жінки коли-небудь брали участь в будь-якому з цих видів діяльності, хоча питання про те, чи брали жінки участь у полюванні, є предметом дискусій серед деяких істориків. Є докази того, що в цьому патріархальному суспільстві чоловіки та жінки в деяких аспектах вважалися рівними. У Мікенах існувала система нормування їжі громадянам, і докази свідчать про те, що жінки отримували таку ж кількість пайків, як і чоловіки[21].
Вважається, що мікенське суспільство було здебільшого патріархальним, але жінки могли здійснювати соціальну та економічну владу через титули та владні посади, такі як жриця, хоча релігія була не єдиним місцем, де жінка могла здобути соціальну владу[22]. Є докази того, що жінки могли отримувати владні посади, такі як титул жриці, що дозволяло їм мати земельні володіння, мати зв'язки з елітою та високий соціальний статус.
Жінки з особливими талантами чи навичками, такими як кваліфікована акушерка чи ремісниця, могли здобути соціальну владу у своїх селах, але, як вважається, не могли отримувати земельні володіння. Дружинам аристократів надавались пільги, що відповідали їхньому високому соціальному становищу, але навіть вони не могли володіти землею та не мали економічної незалежності.
Якщо жінки не були жрицями або не були одружені з вояками-арисократами, вони, ймовірно, були робітницями низького рангу. У лінійному письмі Б детально описані спеціалізовані групи робітниць, які називалися «робочими групами». Ці жінки працювали разом з іншими жінками, а також з їхніми дітьми, і зазвичай розташовувалися поблизу палацу. Жінки, які належали до робочих груп, не належали до незалежних домогосподарств, а керувалися палацовими писарями. Усі жінки в робочій групі виконували одну й ту саму роботу, наприклад, виробляли текстиль. Вважається, що жінки в робочих групах не могли здобувати земельні володіння або мати будь-яку економічну незалежність, і деякі вважають, що вони були рабинями, хоча серед вчених існують суперечливі дебати з цього приводу.
Remove ads
Економіка
Узагальнити
Перспектива
Основу становило сільське господарство[23], частково скотарство, ремісництво і торгівля. У великій кількості вирощувалися зернові культури. Худоба більше цінувався як предмет обміну інші товари та послуги, і навіть здавався у найм орендарям і издольщикам. Бики використовувалися головним чином для оранки та їх утримували переважно у багатих господарствах, тоді як загалом агрикультура села могла ґрунтуватися на мотижній обробці ділянок садово-городнього типу, що вимагала підвищених витрат людської праці[24].
Мікенська економіка, враховуючи її домонетарну природу, була палацовою економікою, зосередженою на перерозподілі товарів, сировини та робочої сили центральною адміністрацією. Збережені записи лінійного письма B у Пілосі та Кноссі свідчать про те, що палаци пильно стежили за різноманітними галузями промисловості та товарами, організацією землекористування та раціонами, що надавалися залежному персоналу[25]. Архіви Пілоса демонструють спеціалізовану робочу силу, де кожен робітник належав до чіткої категорії та був призначений до певного завдання на етапах виробництва, зокрема текстильного[26]. Такі сектори, як виробництво парфумерної олії та бронзових матеріалів, безпосередньо контролювалися з палацу, але виробництво кераміки контролювалося лише опосередковано[27].
Мікенська економіка також характеризувалася великомасштабним виробництвом, про що свідчить масштаб виявлених майстерень, найбільшим з яких на сьогодні є керамічні та гідравлічні установки, знайдені в Евнімеї, поруч з Афінами, які виробляли посуд, текстиль, вітрила та мотузки для експорту та суднобудування[28].
Царі організовували робочу силу та ресурси для будівництва великомасштабних проектів у сферах сільського господарства та ремісництва[29]. Масштаб деяких проєктів вказує на те, що це було результатом спільних зусиль кількох палацових центрів. Найбільш помітними з них є дренажна система басейну Копаїс у Беотії, будівництво великої дамби за межами Тірінфа та осушення болота в Немейській долині[30]. Також помітним є будівництво гаваней, таких як гавань Пілоса, які могли приймати великі судна епохи бронзової доби, як-от той, що знайдено в Улубуруні.
Найвідомішим проектом мікенської епохи була мережа доріг на Пелопоннесі. Це, ймовірно, сприяло швидкому розгортанню військ — наприклад, залишки мікенської дороги, а також те, що, ймовірно, було мікенською оборонною стіною на Коринфському перешийку. Мікенська епоха стала піком розвитку інфраструктурної інженерії в Греції, і, схоже, це не обмежувалося Аргівською рівниною[31].
Істотну роль економіки відігравала зовнішня торгівля, важливим стимулом розвитку якої була бідність природних ресурсів країни. Потенціал зростання її добробуту лежав поза Егеїди. Судячи з табличок пілоського архіву, бронза, що була головним стратегічним металом у світі, розподілялася, швидше за все, централізовано. Джерела компонентів цього сплаву в Греції або взагалі були відсутні, або були дуже невеликі. Основними постачальниками міді був Кіпр та південь Малої Азії, тоді як олово, можливо, надходило з Передньої Азії, Ассирії[32].
У період пізнього бронзового століття Егеїда стає центром, у якому сходилися багато шляхів міжнародної торгівлі. З XIV в. до н. е мікенські греки контролювали практично всю морську частину цієї торгової мережі, принаймні у Східному Середземномор'ї. У пізньомікенський період (1400–1200 рр. до н.е.) вироби мікенського керамічного «койне» поширюються в Середземноморському басейні від Сицилії до Леванта, маркуючи межі впливу «мікенської торгової імперії»[33][34][35]. Міжнародна торгівля була царська і приватна. Царства імпортували сировину, таку як метали, слонова кістка та скло, а експортували оброблені товари та речі, виготовлені з цих матеріалів, окрім місцевих продуктів: олії, парфумів, вина, вовни та кераміки[36]. Відомі тісні торгівельні контакти з каситами, Хеттською імперією, Мітанні, Ассирією та Стародавнім Єгиптом[37]. Торгівля з Троєю також добре засвідчена, тоді як мікенські торговельні шляхи розширювалися далі до Босфору. Мікенські мечі було знайдено на східному узбережжі Чорного моря, що свідчить про інтенсивну торгівлю з Причорномор'ям[38]
Окремі речі мікенського виробництва були знайдені в різних віддалених місцях, таких як Баварія (ФРН), де було виявлено бурштиновий предмет з вигравіруваними символами лінійного письма Б[39]. Мікенські бронзові подвійні сокири та інші предмети, що датуються 13 століттям до нашої ери, були знайдені в Ірландії, а також у Вессексі та Корнуоллі (Велика Британія)[40]. З останніх, на думку дослідників, царства Мікенської Греції, можливо через посередників, могли отримувати олово.
Антропологи виявили сліди опіуму в мікенських керамічних вазах. Торгівля наркотиками в мікенської Греції простежується ще з 1650–1350 років до н.е.[41]
Remove ads
Військо
Узагальнити
Перспектива
Армії царств мали кілька спільних рис з іншими сучасними державами пізнього бронзового віку: спочатку вони базувалися на важкій піхоті[42]. Точна роль та внесок бойових колісниць у бою є предметом суперечок через відсутність достатніх доказів[43]. Стрільба з лука широко використовувалася на полі бою з раннього періоду[44].
Двоконяча колісниця з'явилася щонайменше з XVI ст. до н.е.[45] Мікенські колісниці відрізнялися від своїх аналогів, що використовувалися сучасними їм державами Близького Сходу. Згідно зі збереженими записами лінійного письма B, Пілоське царство могло виставити кілька сотень таких коліс[46]. Найпоширенішим типом мікенської колісниці була «подвійна колісниця», яка з'явилася в середині XV ст. до н.е.[47] У XIV ст. до н.е. з'явилася легша версія, «рейкова колісниця».
У XIII ст. до н. е. мікенські підрозділи зазнали трансформації в тактиці та озброєнні, стали більш однорідними та гнучкими. Також у цей час фаланга почала вперше використовуватися у війні[48]. Воднчоас роль бойових колісниць все більше обмежувалася бойовим транспортом, особливо для легких колісниць, тоді як важкі, ймовірно, використовувалися з кіннотою[49]. Вершники також були частиною мікенських армій, проте їхня точна роль незрозуміла через брак археологічних даних.
Царства мали потужний флот. Використовувалсия судна з мілкою осадкою, що могли викидатися на берег у піщаних бухтах[50]. Існували судна різних розмірів з різною кількістю веслярів. Найбільший корабель, ймовірно, мав екіпаж з 42–46 веслярів, з одним кермовим веслом, капітаном, двома слугами та набором воїнів[51]. Найпоширенішим типом була веслова «галера» з довгими та вузькими корпусами. Форма корпусу була сконструйована таким чином, щоб максимізувати кількість веслярів. Таким чином, можна було досягти вищої швидкості незалежно від вітрових умов. Аона мала щоглу та вітрила. Її рульовий механізм був трикутним кермовим веслом, попередником останнього кермового весла архаїчної епохи[52].
Зброя
На початку піхота була озброєна списами, захищалася великими щитами, а в деяких випадках і в обладунках[53]. Спис залишався основною зброєю серед мікенських воїнів до кінця бронзової доби, тоді як меч відігравав другорядну роль у бою[54]. Спочатку списи були довгими та дворучними, понад 3 м завдовжки. Протягом пізніших мікенських століть були прийняті коротші версії, які зазвичай супроводжувалися невеликими типами щитів, переважно круглої форми[55]. Ці короткі списи використовувалися як для колючих, так і для метальних ударів[56]. Іншою наступальною зброєю були булави, сокири, пращі[57].
Ранні мікенськи армії використовували «вежеподібні щити» – великі щити, що покривали майже все тіло. З появою бронзових обладунків (складався з кіраси повного комплекту з кількох бронзових елементів вагою бл. 18 кг[58]), цей тип використовувався менше, навіть якщо він не вийшов з ужитку повністю, що засвідчено в іконографії. Щити «у формі вісімки» стали найпоширенішим типом мікенського щита. Ці щити виготовлялися з кількох шарів бичачої шкіри, а в деяких випадках вони були посилені бронзовими пластинами[59].
У XVI ст. до н.е. з'явилися мечі із заокругленими кінчиками, що мали рукоятку, що була продовженням леза. Вони мали 130 см завдовжки та 3 см завширшки[60]. Інший тип меча був суцільним шматком бронзи близьо 66 см–74 см завдовжки. Цей коротший меч, наймовірніше, використовувався для ближнього бою. У XIV ст. до н.е. обидва типи були поступово змінено з міцнішими рукоятками та коротшими лезами[61].
Найпоширенішим типом шолома був шолом з кабанячого ікла. Оскільки для виготовлення кожного шолома потрібно було від 50 до 60 іклів, їх використання свідчило про високий статус. Ці шоломи широко використовувалися протягом усього мікенського періоду[62]. Також використовувалися шоломи, повністю виготовлені з бронзи, і вони ставали дедалі поширенішими, поки шоломи з кабанячого ікла не стали сімейними реліквіями, тоді як деякі з них мали великі захисні накладки для щік, ймовірно, пришиті або прикріплені до шолома, а також верхній проколотий вузол для кріплення герба. Невеликі отвори навколо захисних накладок та нижнього краю шолома використовувалися для кріплення внутрішньої підкладки[63].
У XIII ст. до н.е. зброя стала меншою та легшою. Більшість рис пізнішого гоплітського арсеналу класичної Греції вже були відомі в цей час, насамперед настосування лускатого обладунку. Став популярним новий тип меча — Науе II[64]. У цей час були прийняті щити повністю круглої форми, виготовленої з бронзи. Вони виготовлялися з кількох шарів шкіри з бронзовим бобишком та підкріпленнями[65]. Іноді вони їх було повністю виготовлено з бронзи[66]. Вершники використовували «півмісяцеві щити», які вигиналися навколо тіла коня та закривали значну частину тіла вершника. Ближче до кінця мікенського періоду були прийнято шоломи з рогами[67].
Remove ads
Релігія
Узагальнити
Перспектива
Записи лінійного письма B згадують низку святилищ, присвячених різним божествам, принаймні в Пілосі та Кноссі. Вони також вказують на те, що існували різні релігійні свята, включаючи жертвопринесення[68]. Письмові мікенські записи згадують різних жерців та жриць, які відповідали за певні святилища та храми[69]. Мікенський пантеон вже включав багатьох божеств, які згодом зустрічалися в класичній Греції, хоча важко визначити, чи мали ці божества характеристики та обов'язки, які їм приписували б у пізніші періоди. Загалом, одним і тим самим божествам поклонялися по всій Мікенській Греції[70].
Посейдон (По-се-да-о) займав привілейоване місце. Він був хтонічним божеством, пов'язаним із землетрусами (Е-не-сі-да-о-не: «той, хто струсив землю»), але, схоже, він також представляв річкового духа підземного світу[71]. Пеан (Па-я-во) ймовірно, є попередником лікаря богів. Він був уособленням чарівної пісні, яка мала «зцілити» пацієнта. Низка божеств було ідентифіковано в мікенських письменах лише за їхніми епітетами, що використовувалися в пізній античності: Ко-ві-джа («коров'ячий») – це стандартний гомерівський епітет Гери[72]. Арес з'являвся під іменем Еніаліос Додаткові божества, яких також можна знайти в пізніші періоди, включають Гефеста, Ерінію, Артеміду (а-те-мі-то та а-ті-мі-те) та Діоніса (Ді-во-ну-со)[73]. Зевс також з'являється в мікенському пантеоні, але він не був головним божеством[74].
По-ті-ні-я (Потнія) – це сукупність «пані» або «коханок», які називаються в мікенських письменах. Таким чином, Афіна (А-та-на) з'являється в написі в Кноссі як кохана Афіна, подібно до пізнішого гомерівського виразу, але в Пілосських табличках вона згадується без будь-якого супровідного слова[75]. Сі-то по-ті-ні-я, ймовірно, є богинею землеробства, можливо, пов'язаною з Деметрою пізнішої античності[76]. «Дві цариці та цар» (ва-на-ссой, ва-на-ка-те) згадуються в Пілосі[77]. Згадана богиня Пе-ресва може бути пов'язана з Персефоною[78]. Низка мікенських божеств не мають пізніших еквівалентів, таких як Маріней, Дівія та Комавентея[79].
Remove ads
Культура
Узагальнити
Перспектива
Мова
Найдавніша серед засвідчених форма грецької мови, поширена на материковій частині Греції і на Криті з XVI по XI століття до н. е. до дорійського вторгнення.
Пам'ятки грецької писемності мікенської епохи складаються із близько 6 000 глиняних табличок і черепків, написаних лінійним письмом Б в період приблизно з 1400 по 1230 до н. е. Дотепер не знайдено монументальних написів, зроблених цим письмом, як і записів мікенської мови за допомогою інших писемнностей.
Письмо
Лінійне письмо Б виникло після завоювання Криту та його володінь грецькими переселенцями, ахейцями, і повністю витіснило свого попередника, Лінійне письмо А, що використовувалося для запису текстів догрецькою мінойською мовою. На відміну від лінійного письма А, лінійне письмо Б не отримало широкого розповсюдження серед греків і використовувалося виключно у палацово-канцелярських цілях
Мистецтво
Переважно обмежувалося розписами амфор, фресками і росписами стін палаців, а також щитів й обладунків. У мікенському мистецтві помітна відсутність посилань на людське життя, зокрема тенденція судити чи вимірювати все на основі антропоцентричного погляду на світ, оскільки сюжети переважно взяті з природи, де рослини та тварини відіграють дуже важливу роль, а люди зображено значно менш значущими за них[80].
Живопис мікенської епохи значною мірою зазнав впливу мінойського живопису і, ймовірно, принаймні спочатку був створений критськими художниками. Їхній стиль поступово відходить від критського, а в пізніші періоди якість значно знижується. Фрагменти настінних розписів були знайдені в палацах або навколо них (Пілос, Мікени, Тірінф) та в побутових обставинах (Зігурії)[81][82]. Найбільший повний настінний розпис із зображенням трьох жіночих фігур, ймовірно, богинь, був знайдений у так званому «культовому центрі» в Мікенах[83]. Представлено різні сюжети: полювання, стрибки бика (тавромахія), сцени битв, процесії тощо. Деякі сцени можуть бути частиною міфологічних оповідань, але якщо так, то їх значення нам незрозуміле. Інші фрески містять геометричні або стилізовані мотиви, які також використовуються на розписній кераміці
Скульптура
Мікенський період не дав скульптури великого розміру. Статуї цього періоду здебільшого складаються з невеликих теракотових фігурок, знайдених у гробницях, у залишках поселень, а іноді й у культових місцях. Більшість цих фігурок є жіночими та антропоморфними або зооморфними.
Жіночі фігурки дослідники поділяють на три групи, які були популярними в різні періоди: фігурки типу «псі» та «фі», а також тип «тау». Найдавніші — це фігурки типу «Фі», що виглядають як грецька літера Фі (їхні руки надають верхній частині тіла округлої форми). Тип «Псі» схожий на літеру Псі (вони мають витягнуті вгору руки). Найпізніші (XII ст. до н.е.) — це фігурки типу «Тау»; ці фігурки виглядають як грецька літера Тау (зі складеними руками під прямим кутом до тіла). Більшість фігурок носять великий поло (вінець)[84]. Їх розписано смужками або зигзагами так само, як і сучасна кераміка, і, ймовірно, виготовлені тими ж гончарами. Їхнє призначення невідоме, але вони могли служити як вотивними предметами, так і іграшками
Наявність багатьох із цих фігурок на місцях, де відбувалося богослужіння, свідчить про те, що багато з них справді мали релігійний характер, можливо, як вотивні предмети, але також і про те, що пізніші місця богослужіння цілком могли вперше використовуватися в мікенський період[85].[196]
Великі чоловічі, жіночі або бичачі теракотові фігурки на колесах зустрічаються набагато рідше. Важливу групу було знайдено в храмі в Мікенах разом зі згорнутими глиняними зміями[86], тоді як інші були знайдені в Тірінфі та у Східному та Західному святилищах у Філакопі на острові Мелос[87].
Архітектура
Палацові споруди було зазвичай зведено на вершинах пагорбів або скелястих виступах, домінуючи над безпосередніми околицями[88]. Найкраще збережені в Пілосі та Тиринфі, тоді як Мікени та Менелайон збереглися лише частково. Палаци Фів та Орхомену було відкрито лише частково. Палац, що зведено на акрополі Афін, був майже повністю зруйновано. Значна будівля в Діміні у Фессалії, можливо, стародавній Іолк, на думку ряду археологів, є палацом[89]. Палац також було виявлено у Лаконії, поблизу сучасного села Ксірокамбі.
Центральним елементом соціально-політичного аспекту мікенського палацу був мегарон (тронна зала), що розташовувався навколо круглого вогнища, оточеного чотирма колонами[90]. Трон зазвичай знаходився праворуч від входу до кімнати, тоді як інтер'єр мегарона був розкішно прикрашений зображеннями, навмисно створеними для демонстрації політичної та релігійної влади ванакса. Доступ до мегарона забезпечувався через двір, до якого можна було дістатися з пропілону[91]. Іконографія палацових покоїв надзвичайно однорідна: у Пілосі та Тиринфі розписи зосереджені на морських мотивах, зображуючи восьминогів, риб та дельфінів[92]. Навколо мегарону група внутрішніх дворів виходила на кілька кімнат різних розмірів, таких як комори та майстерні, а також приймальні та житлові приміщення. Загалом, мікенські палаци дали безліч артефактів та фрагментарних фресок[93].
Великий двір з колонадами розташований безпосередньо перед центральним мегароном, а другий, менший мегарон також знаходиться всередині цих споруд. Сходи в палаці Пілоса свідчать про те, що палаци мали два поверхи[94]. Особисті покої членів царської родини, ймовірно, розташовувалися на першому поверсі[95].
Будівництво оборонних споруд було тісно пов'язане зі створенням палаців. Мікенські греки загалом цінували символізм війни, виражений в оборонній архітектурі, що відображалося у візуальній вражаючості їхніх укріплень[96]. Циклопічний – це термін, який зазвичай застосовується до характеристик мурування мікенських фортифікаційних систем і описує стіни, побудовані з великих необроблених валунів товщиною понад 8 м і вагою кілька тон[97]. Вони були грубо скріплені разом без використання розчину чи глини для їх скріплення, хоча менші шматки вапняку заповнювали проміжки. Їхнє розміщення утворювало багатокутний візерунок, що надавало куртинній стіні неправильного, але вражаючого вигляду. У верхній частині вона була б достатньо широкою для прохідної доріжки з вузьким захисним парапетом на зовнішньому краю та з кільцеподібними зубцями[98]. Ще однією типовою рисою мікенського мегалітичного будівництва було використання розвантажувального трикутника над блоком перемички – отвору, часто трикутного, призначеного для зменшення ваги над перемички. Простір був заповнений деяким легшим каменем.
Циклопічні укріплення були типовими для мікенських стін, особливо в цитаделях Мікен, Тиринфа, Аргоса, Кріси та Афін, тоді як менші валуни знайдені в Мідеї, а великі вапнякові плити - в Глі. У мікенських поселеннях, знайдених в Епірі та на Кіпрі, також присутні стіни циклопічного стилю, а також у західній Анатолії[99][100][101].
Окрім акрополів, у різних стратегічних місцях також зводилися окремі фортеці. Системи укріплень також включали технічні вдосконалення, такі як таємні цистерни, галереї, вилазки та виступаючі бастіони для захисту брам.
Досі всі спроби археологів ідентифікувати якусь монументальну споруду як храм не мали успіху. Припускають, що толос був культовою спорудою цього часу. Виявлені в Мікенах, Асіні та Бербаті, а також у Мальті та Пілосі в Мессенії залишки міських святилищ настільки мізерні, що справляють враження незначності ролі релігії в мікенському суспільстві. Проте це суперечить свідченням текстів лінійного листа Б та численним зображенням релігійних процесій у фресковому живописі палаців. Найприйнятніше пояснення цього факту, на думку Р.Каслдена, у тому, що мікенцы будували монументальні храми, та їх прийнято інтерпретувати як «палаці». Підкріплює цю версію порівняльний аналіз критських і мікенських «палаців», які, незважаючи на низку суттєвих відмінностей (відсутність або, навпаки, наявність зовнішніх оборонних споруд), виявляють вельми певні риси подібності внутрішнього планування, обумовлені саме тим, що всі споруди, що розглядаються, були єдині у функціональному відношенні, будучи насамперед храмовими комплексами[102]. Втім, цю версію не можна вважати загальновизнаною, і подібне трактування характеру палаців у жодному разі не виключає виконання ними та інших функцій.
Побутова архітектура бере свій початок переважно з ранніх середньоелладських традицій (бл. 2000–1650 рр. до н. е.) як за формою, так і за місцем розташування поселень. Спостережувана одноманітність у побутовій архітектурі, ймовірно, була результатом спільного минулого серед громад материкової Греції, а не наслідком культурного поширення мікенського койне[103]. Більше того, при будівництві будівель використовувалися глиняні цеглини різних розмірів. Деякі мікенські будівлі вже мали дахи з обпаленої черепиці, як у Глі та Мідеї[104][105].
Remove ads
Кухня
Узагальнити
Перспектива
Вважається, що в цей період ахейці багато споживали м'яса. У Глі, Мікенах та Пілосі були виявлені підноси для шампурів[106]. Так звані «підноси для сувлакі» (або переносні грилі), які використовували мікенські греки, були прямокутними керамічними каструлями, які клали під шампури з м'яса.Незрозуміло, чи ці підноси розміщувалися безпосередньо над вогнем, чи на них зберігалося гаряче вугілля, як на переносному грилі[107].
Поховальні практики
Поряд із загиблими були знайдені повні набори зброї, витончені штаби, а також золоті та срібні чашки та інші цінні предмети, що вказують на їх соціальний ранг. Залежний клас (kakoi, «погані»), можливо, не був удостоєний формальних похоронних ритуалів, які призначалися для agathoi («хороших»). Кілька важливих виробів із золота та інших металів походять із золотих похоронних інвентарів у колах поховань А та В у Мікенах, зокрема Маска Агамемнона, Срібний облоговий ритон, ритон з головою бика та золота чаша Нестора.
Плита над Левовими воротами, Мікени
Гробниця Атрея в розрізі, Мікени
«Маска Агамемнона». Із гробниці V могильного кола «А» у Мікенах. Золото. Близько 1500 до н. е. Національний археологічний музей Афін
Золота мікенська чаша, толос у Вафіо, Лаконія, бл. 1500 р. до н. е. Національний археологічний музей Афін
Кратер із «Будинку воїнів» у Мікенах. Теракота, бл. 1200 до н. е. Національний археологічний музей Афін
.jpg)
Remove ads
Галерея
Мікенська жінка
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads