Навроцький Олександр Олександрович

Навро́цький Олекса́ндр Олекса́ндрович (*28 липня (9 серпня) 1823(18230809), с. Антипівка Золотоніського повіту — †10 (22) жовтня 1892, Темір-Хан-Шура, Дагестан) — український громадсько-політичний і культурний діяч, поет і перекладач, член Кирило-Мефодіївського братства.

Навроцький Олександр Олександрович
Олександр Навроцький
Народився	28 липня (9 серпня) 1823(1823-08-09) с. Антипівка Золотоніського повіту
Помер	10 (22) жовтня 1892(1892-10-22) (69 років) Темір-Хан-Шура, Дагестан
Країна	Російська імперія
Національність	Українець
Діяльність	поет, перекладач
Alma mater	Перша полтавська гімназія і філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1847)
Знання мов	українська і російська
Мова творів	українська
Жанр	історичний твір
Членство	Кирило-Мефодіївське товариство
Навроцький Олександр Олександрович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Навроцький .

Біографічні відомості

Народився в сім'ї безмаєтних дворян. Навчався в Золотоніському повітовому училищі і Полтавській гімназії. У 1847 p. закінчив філософський факультет Київського університету. Під впливом свого двоюрідного брата Миколи Гулака став кирило-мефодіївцем. Належав до радикального крила братства. Після закінчення університету в 1847 p. приїхав до Полтави шукати служби. Під час відвідин батьків у рідному селі був заарештований і відправлений до Петербурга. Відбувши піврічне ув'язнення у В'ятській тюрмі, був висланий до Єлабуги, працював писарем у земському суді. Після зняття поліційного нагляду з 1853 p. служив у державних установах у різних містах Російської імперії.

Літературна діяльність

О. Навроцький писав поетичні твори, переважно на історичну тематику. Здійснив драматичну переробку поеми Т. Г. Шевченка «Сотник».

Перекладав українською мовою світову класику, зокрема «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, «Витязя в тигровій шкурі» Ш. Руставелі (у Навроцького — «Одягнений у барсове хутро», що відповідає грузинському оригіналу)^{[1] [2]}, твори Оссіана, П. Б. Шеллі, Дж. Байрона, В. Гюго, П.-Ж. Беранже, А.-О. Барб’є, Й. В. Гете, Н. Ленау, Г. Гейне, Г. Лонгфелло, А. Міцкевича, В. Сирокомлі, В. Жуковського, О. Пушкіна, О. Толстого, німецький епос «Пісня про Нібелунгів», сербські епічні пісні, “Слово о полку Ігоревім” та ін. Перекладав українською Псалтир^[3] і «Пісню пісень» з Біблії.

Публікувався в журналах «Основа», «Зоря», «Киевская старина», альманасі «Складка». Окремі твори увійшли до 1-го тому "Антології української поезії" (1957) ^[4] і до збірки «Поети пошевченківської доби» (1961).^[5] Проте значна частина власних творів і перекладів О. Навроцького залишилася неопублікованою; ряд автографів зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Вшанування пам'яті

На честь митця було названо вулицю у Полтаві та в с. Антипівка, Золотоніського району.