Назарій (Кирилов)

Митрополит Назарій (у миру Микола Кирилов; 4 (16) грудня 1850(18501216), Новочеркаськ — 2 липня 1928, Одеса) — єпископ Російської православної церкви, митрополит Курський і Обоянський .

Назарій
Релігія:	православ'я
Дата народження:	16 грудня 1850(1850-12-16)
Місце народження:	Новочеркаськ, Російська імперія
Дата смерті:	2 липня 1928(1928-07-02) (77 років)
Назарій у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кирилов.

Життєпис

Народився 4 грудня 1850 року в сім'ї священика Донської єпархії.

В 1867 закінчив Новочеркаське духовне училище^[1] і в 1873 закінчив Донську духовну семінарію зі званням студента.

19 травня 1874 року висвячений на священика до Миколаївської церкви станиці Богаївської і 4 червня призначений законовчителем Богаївського парафіяльного училища.

У 1876 році овдовів і вступив до Київської духовної академії, курс якої закінчив у 1880 році зі ступенем кандидата богослов'я.

З 31 серпня 1880 — вчитель Катеринодарського духовного училища.

З 26 червня 1881 переведений законоучителем реального училища в Ростов-на-Дону, одночасно викладач педагогіки в Катерининській жіночій гімназії^[1].

З 1 січня 1883 — законовчитель Новочеркаської чоловічої гімназії. Діловод Донського єпархіальної училищної ради, голова ради Донського єпархіального жіночого училища, нагороджений наперсним хрестом (1891)^[1].

У 1892 році пострижений у чернецтво і призначений ректором Ставропольської духовної семінарії зі зведенням у сан архімандрита.

У вересні 1893 року була найвищо затверджена доповідь Святішого Синоду про висвячення його на єпископа Кириловського, вікарія Новгородської єпархії.

24 жовтня в Олександро-Невській Лаврі хіротонізований на єпископа Кириловського.

13 листопада 1893 — єпископ Гдовський, другий вікарій Санкт-Петербурзької єпархії, голова ради Братства Пресвятої Богородиці^[1].

З 21 жовтня 1897 — єпископ Олонецький і Петрозаводський.

В 1899 році засновник і перший голова Олонецького відділу Імператорського православного палестинського товариства, пожертвував особисті кошти на будівництво Братського будинку для народних читань^[1].

З 20 січня 1901 року — єпископ Нижегородський та Арзамаський . Нагороджений панагією з дорогоцінним камінням, голова Нижегородського відділу Імператорського православного палестинського товариства^[1], учасник огляду мощей преподобного Серафима Саровського (1901).

12—26 липня 1908 був головою відділу старообрядництва 4-го Всеросійського місіонерського з'їзду в Києві.

6 травня 1909 року зведений у сан архієпископа.

З 1909 — почесний член Казанської духовної академії.

З 13 серпня 1910 року — архієпископ Полтавський та Переяславський, голова Полтавського відділу Імператорського православного палестинського товариства.

З 8 березня 1913 року — архієпископ Херсонський та Одеський.

З 1914 року голова відділу церковно-парафіяльних шкіл при Синоді та Одеського відділу Імператорського православного палестинського товариства, почесний член Московської духовної академії^[1].

Нагороджений орденами св. Володимира III (1894) та II (1906) ступеня, св. Анни І ступеня (1898), св. Олександра Невського (1912)^[1].

Член Помісного Собору Православної Російської Церкви за посадою, потім за особливою постановою Собору брав участь у всіх трьох сесіях, голова XIV, член III, V, VII відділів^[1].

28 вересня 1917 року як людину «старих переконань» звільнено на спокій із призначенням настоятелем Симонова монастиря міста Москви.

З 1919 року призначений тимчасовим керуючим Курською єпархією. З 1920 року — архієпископ Курський та Обоянський.

У 1920 році заарештований у Курську, перевезений до Москви і ув'язнений, але незабаром звільнений.

У 1921 році зведений у сан митрополита.

У 1923 році звільнений на спокій на прохання.

У 1925 році знову призначений митрополитом Курським та Обоянським.

Серед 25 архіпастирів підписав у квітні 1926 року судження щодо діяльності «григоріанців» із схваленням позиції митрополита Сергія (Страгородського).

У 1926 році відслужив панахиду за померлим обновленським митрополитом Тихоном, але потім на вимогу єпископів Павлина і Афанасія покаявся в цьому перед народом.

В 1927 був заарештований і засуджений до 3 років концтабору умовно^[1]. Вийшов на спокій у лютому 1928 року, залишивши курскою пастві духовний заповіт.

Був похований на 2-му християнському цвинтарі в Одесі, з 1987 року останки спочивають на братському цвинтарі одеського Свято-Успенського монастиря (на плиті помилкова дата смерті — 22 липня 1928 року)^[1].