Начальник Генерального штабу ЗС СРСР

Начальник Генерального штабу ЗС СРСР — одна з вищих військових посад в Збройних Силах СРСР. Начальник Генштабу ЗС СРСР займав також посаду першого заступника Міністра оборони СРСР (з 1953).

#	Ім'я (роки життя)	Військове звання	Коротка біографія	Термін в посаді
1	Стогов Микола Миколайович (10 вересня 1873 — 7 грудня 1959)	—	Генерал-лейтенант російської імператорської армії. Брав участь у Першій світовій 1914–1918 і Громадянській війнах. У Червоній армії з січня 1918. З 8 травня по 2 серпня 1918 був першим начальником Всеросійського головного штабу Революційної військової ради Республіки. Заарештовувався ЧК (жовтень-листопад 1918). З 25 листопада 1918 року в системі Головархіву. Згодом перейшов на бік Білого руху, бився з більшовиками на півдні Росії та в Криму. Емігрував до Югославії, потім до Парижу, де помер у 1959 році.	(8 травня — 2 серпня 1918)
2	Свєчин Олександр Андрійович (29 серпня 1878 — 29 липня 1938)	—	Генерал-лейтенант російської імператорської армії. Учасник Російсько-японської, Першої світової 1914–1918 і Громадянської війн. У Червоній армії з березня 1918. З серпня по жовтень 1918 — начальник Всеросійського головного штабу Революційної військової ради Республіки. Пізніше викладач у військовій академії РСЧА. Один з найвидатніших військових теоретиків свого часу. Автор видатної праці «Стратегія». Найвище військове звання в РСЧА комдив. Неодноразово заарештовувався. Засуджений за звинуваченням в участі у контрреволюційній організації, підготовці терористів. 29 липня 1938 розстріляний і похований на «Комунарці» (Московська область). Реабілітований у 1956.	(2 серпня — 22 жовтня 1918)
3	Раттель Микола Йосипович (3 (15) грудня 1875 — 3 березня 1939)	—	Генерал-майор російської імператорської армії. Учасник Російсько-японської, Першої світової 1914–1918 і Громадянської війн. У Червоній армії з березня 1918. З жовтня 1918 до лютого 1921 начальник Всеросійського головного штабу Революційної військової ради Республіки. З червня 1920 голова Військово-законодавчої ради за РВС Республіки та член Особливої ради при Головкомі. З 1925 в резерві РСЧА з відрядження для роботи в промисловості. Найвище військове звання в РСЧА комдив. Неодноразово заарештовувався. Засуджений за звинуваченням в участі у контрреволюційній терористичній організації. 3 березня 1939 розстріляний і похований на «Комунарці» (Московська область). Реабілітований у 1956.	(22 жовтня 1918 — 10 лютого 1921)

#	Ім'я (роки життя)	Військове звання	Коротка біографія	Термін в посаді
1	Раттель Микола Йосипович (3 (15) грудня 1875 — 3 березня 1939)	—	Генерал-майор російської імператорської армії. З вересня по жовтень 1918 начальник Польового штабу Революційної військової ради Республіки. Неодноразово заарештовувався. Засуджений за звинуваченням в участі у контрреволюційній терористичної організації. 3 березня 1939 розстріляний і похований на «Комунарці» (Московська область). Реабілітований у 1956.	(6 вересня — 21 жовтня 1918)
2	Костяєв Федір Васильович (8 (20) лютого 1878 — 27 вересня 1925)	—	Генерал-майор російської імператорської армії. Учасник Російсько-японської, Першої світової 1914–1918 і Громадянської війн. У Червоній армії з березня 1918. З жовтня 1918 до червня 1919 начальник Польового штабу Революційної військової ради Республіки. З вересня 1919 на викладацькій роботі у Військовій академії: викладач статистики та географії, потім завідувач кафедрою військової географії та служби Генерального штабу, професор. Автор ряду наукових праць. Неодноразово заарештовувався. Помер у Москві.	(21 жовтня 1918 — 18 червня 1919)
3	Бонч-Бруєвич Михайло Дмитрович (24 лютого (8 березня) 1870 — 3 серпня 1956)	—	Генерал-майор російської імператорської армії і генерал-лейтенант Червоної армії. Учасник Першої світової і Громадянської війн. Першій генерал російської армії, що перейшов на бік більшовиків. У Червоній армії з лютого 1918. У червні-липні 1919 начальник Польового штабу Революційної військової ради. Потім працював у Військово-історичній комісії з дослідження і використання досвіду Першої світової війни. З 1920-го по 1934 перебував у розпорядженні РВС СРСР. У 1931 піддавався репресіям по так званій справі «Весна». З 1934 по 1937 перебував у резерві РСЧА. Автор низки наукових праць. Доктор військових та технічних наук, професор, письменник. Помер у Москві.	(18 червня — 22 липня 1919)
4	Лебедєв Павло Павлович (21 квітня (3 травня) 1872 — 2 липня 1933)	—	Генерал-майор російської імператорської армії. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з травня 1918 року. З 22 липня 1919 по 10 лютого 1921 начальник Польового штабу Революційної військової ради. У 1922—1924 роки за сумісництвом начальник Військової академії. У 1924—1925 роки перебував на посаді радника для особливо важливих доручень при РВР СРСР. З 1925 по 1933 начальник штабу і помічник командувача військами Українського військового округу. Помер у Харкові.	(22 липня 1919 — 10 лютого 1921)

#	Ім'я (роки життя)	Військове звання	Коротка біографія	Термін в посаді
1	Лебедєв Павло Павлович (21 квітня (3 травня) 1872 — 2 липня 1933)	—	Генерал-майор російської імператорської армії. З 10 лютого 1921 по квітень 1924 начальник Штабу РСЧА. З 1925 по 1933 начальник штабу і помічник командувача військами Українського військового округу. Помер у Харкові.	(10 лютого 1921 — квітень 1924)
2	Фрунзе Михайло Васильович (21 січня (2 лютого) 1885 — 31 жовтня 1925)	—	Учасник революційного руху в Російській імперії у складі партії більшовиків. У Червоній армії з лютого 1918 року. Один з найвидатніших воєначальників Червоної армії під час Громадянської війни, військовий теоретик. З 26 січня до 31 жовтня 1925 Народний Комісар з військових та морських справ СРСР. З лютого 1922 до березня 1924 — заступник голови Раднаркому УСРР, одночасно працював заступником голови Української економічної ради. Керував боротьбою проти повстанського руху в Україні. З квітня 1924 до січня 1925 призначений Начальником штабу РСЧА і начальником Військової академії. З лютого 1925 — член Ради праці і оборони СРСР. Помер від пептичної виразки у Москві.	(квітень 1924 — 26 січня 1925)
3	Каменєв Сергій Сергійович (4 (16) квітня 1881 — 25 серпня 1936)	—	Полковник російської імператорської армії і командарм 1-го рангу РСЧА. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з квітня 1918. З 14 березня 1918 по 28 серпня 1919 Народний Комісар з військових та морських справ РРФСР. З серпня 1918 — військовий керівник Західної ділянки загонів завіси. З серпня 1918 по липень 1919 командувач військами Східного фронту. Керував наступом Червоної армії на Волзі та Уралі. З липня 1919 по квітень 1924 — Головнокомандувач Збройними силами Республіки. У травні 1927 призначений заступником наркома з військових і морських справ. Теоретик військової історії та теорії військової справи. Помер у Москві.	(26 січня — листопад 1925)
4	Тухачевський Михайло Миколайович (4 (16) лютого 1893 — 12 червня 1937)	—	Підпоручик російської імператорської армії і один з перших маршалів Радянського Союзу. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з березня 1918. З травня 1918 військовий комісар оборони Московського району, у червні — грудні командував 1-ю армією Східного фронту. У грудні 1918 — січні 1919 помічник командувача Південним фронтом, у січні — березні 1919 командувач 8-ю армією Південного фронту, з квітня по листопад — командувач 5-ю армією. У січні — квітні 1920 — командувач Кавказьким фронтом. У квітні 1920 — серпні 1921 під час радянсько-польської війни командував Західним фронтом, зазнав нищівну поразку під Варшавою. Керував придушенням Кронштадтського та Тамбовського повстань. Після Громадянської війни призначений начальником Військової академії РСЧА, з січня 1922 по квітень 1924 — командувач Західним фронтом. Помічник, а з листопада 1925 по травень 1928 начальник Штабу РСЧА, брав активну участь у проведенні військової реформи 1924—1925. З травня 1928 командувач військами Ленінградського військового округу. З 1931 заступник наркома по військових і морських справах і голови Реввійськради СРСР, начальник озброєнь РСЧА, з 1934 заступник наркома оборони, з 1936 перший заступник наркома оборони і начальник управління бойової підготовки. 11 травня 1937 був знятий з посади першого заступника наркома оборони і призначений командувати військами Приволзького військового округу. Згодом заарештований та засуджений за звинуваченням в участі у контрреволюційній організації за «справою Тухачевського». 12 червня 1937 розстріляний. Реабілітований у 1957.	(листопад 1925 — травень 1928)
5	Шапошников Борис Михайлович (20 вересня (2 жовтня) 1882 — 26 березня 1945)	—	Полковник російської імператорської армії і Маршал Радянського Союзу. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з травня 1918. З жовтня 1919 працював у Польовому штабі Реввійськради Республіки. Брав участь у розробці планів операцій по розгрому Юденича, Денікіна, Польщі, Врангеля. У 1921—1925 перший помічник начальника штабу РСЧА. У 1925—1928 командував військами Ленінградського і Московського військових округів. З травня 1928 до червня 1931 начальник штабу РСЧА. У 1931-32 командувач військами Приволзького військового округу, в 1932-35 начальник і військовий комісар Військової академії ім. М. В. Фрунзе, в 1935-37 командувач військами Ленінградського військового округу. У 1937—1940 начальник Генштабу і заступник наркома оборони. З серпня 1940 по липень 1941 заступник наркома оборони. Під час німецько-радянської війни з липня 1941 по травень 1942 начальник Генштабу, з травня 1942 по червень 1943 заступник наркома оборони, в 1943—1945 начальник Вищої військової академії ім. К. Е. Ворошилова. Один з найвидатніших радянських військових теоретиків. Автор книги «Мозок армії». «Патріарх» Генерального штабу. Професор. Помер у Москві.	(травень 1928 — червень 1931)
6	Єгоров Олександр Ілліч (13 (25) жовтня 1883 — 23 лютого 1939)	Маршал Радянського Союзу	Полковник російської імператорської армії і один з перших маршалів Радянського Союзу. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з лютого 1918. З серпня 1918 командувач 9-ю армією, з грудня 1918 по травень 1919 — командувач 10-ю армією. З липня 1919 командувач 14-ю армією на Лівобережній Україні. У жовтні 1919 очолив Південний фронт, а у січні-грудні 1920р — і Південно-Західний Фронт. З січня 1921 — командувач військами Київського військового округу, з квітня — командувач військами Петроградського ВО, одночасно, з вересня 1921 по січень 1922 — командувач військами Західного Фронту. У 1922 — 1924 роках командував Кавказькою Червонопрапорною армією. З квітня 1924 по березень 1925 — командувач військами Українського військового округу. У 1925—1926 був військовим аташе в Китаї. З травня 1926 по травень 1927 — заступник начальника військово-промислового управління ВРНГ СРСР. У травні 1927 — квітні 1931 — командувач військами Білоруського військового округу. З червня 1931 по вересень 1935 — начальник Штабу РСЧА.	(червень 1931 — вересень 1935)

#	Ім'я (роки життя)	Військове звання	Коротка біографія	Термін в посаді
1	Єгоров Олександр Ілліч (13 (25) жовтня 1883 — 23 лютого 1939)	Маршал Радянського Союзу	Полковник російської імператорської армії і один з перших маршалів Радянського Союзу. З вересня 1935 по травень 1937 — начальник Генерального Штабу РСЧА. У травні 1937 призначений першим заступником наркома оборони СРСР. З січня 1938 — командувач військами Закавказького військового округу. Заарештовано 27 березня 1938 за звинуваченням у «шпигунстві, підготовці терористичних актів і участі в контрреволюційній організації» та засуджений до розстрілу. Розстріляний 23 лютого 1939. 14 березня 1956 реабілітований.	(вересень 1935 — 10 травня 1937)
2	Шапошников Борис Михайлович (20 вересня (2 жовтня) 1882 — 26 березня 1945)	Командарм першого рангу	Полковник російської імператорської армії і Маршал Радянського Союзу. У 1937—1940 начальник Генштабу і заступник наркома оборони. З серпня 1940 по липень 1941 заступник наркома оборони. Під час німецько-радянської війни з липня 1941 по травень 1942 начальник Генштабу, з травня 1942 по червень 1943 заступник наркома оборони, в 1943—1945 начальник Вищої військової академії ім. К. Е. Ворошилова. Один з найвидатніших радянських військових теоретиків. Автор книги «Мозок армії». «Патріарх» Генерального штабу. Професор. Помер у Москві.	(10 травня 1937 — серпень 1940)
3	Мерецков Кирило Панасович (26 травня (7 червня) 1897 — 30 грудня 1968)	Генерал армії	Маршал Радянського Союзу, Герой Радянського Союзу. Учасник Громадянської війни. У Червоній армії з травня 1918 року. У Громадянську війну комісаром загону, помічником начальника штабу бригади та дивізії. Воював на Східному, Південному та Західному фронтах. У 1921 закінчив Військову академію РСЧА і призначений начальником штабу 1-ї Томської кавалерійської дивізії. З лютого 1923 — помічник начальника штабу 15-го стрілецького корпусу. З листопада 1923 — начальник штабу 9-ї Донської стрілецької дивізії. З червня 1924 по квітень 1932 служив у штабі Московського військового округу. З квітня 1930 командир і воєнком 14-ї стрілецької дивізії. З 1931 начальник штабу Московського військового округу, а з квітня 1932 — Білоруського військового округу. З грудня 1934 — начальник штабу Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії. У 1936—1937 військовий радник в Іспанії. З червня 1937 — заступник начальника Генерального штабу РСЧА. З вересня 1938 — командувач військами Приволзького військового округу. З січня 1939 — командувач військами Ленінградського військового округу. Під час Зимової війни 1939—1940 командував 7-ю армією. З червня 1940 — заступник народного комісара оборони СРСР. У серпні 1940 — січні 1941 — начальник Генерального штабу РСЧА, потім заступник Народного комісара оборони СРСР з бойової підготовки. 23 червня 1941 був заарештований за «участь у антирадянській військовій змовницькій організації». Утримувався в Лефортовській в'язниці. У вересні звільнений та призначений командувачем 7-ю армією, а з листопада 1941 командувач 4-ї окремої армії. З грудня 1941 командувач Волховського фронту, 33-ю армією та Карельського фронту. З березня 1945 командувач Приморською групою військ Далекосхідного фронту. У радянсько-японській війні командувач I-м Далекосхідним фронтом. Після війни командувач військами Приморського, Московського, Біломорського та Північного військових округів. У 1955—1956 начальник Вищих командних курсів «Вистріл». Помер у Москві.	(серпень 1940 — січень 1941)
4	Жуков Георгій Костянтинович (19 листопада (1 грудня) 1896 — 18 червня 1974)	Генерал армії	Унтер-офіцер російської імператорської армії і Маршал Радянського Союзу. Чотириразовий Герой Радянського Союзу. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з серпня 1918. У Громадянську війну воював на Східному, Західному та Південному фронтах. Восени 1920 закінчив Рязанські кавалерійські курси, призначений командиром взводу, потім ескадрону; в грудні 1920 — серпні 1921 брав участь у придушенні селянського повстання на Тамбовщині. З травня 1923 командир 39-го полку 7-ї Самарської кавалерійської дивізії. Потім був помічником інспектора кавалерії Червона армія, командиром 4-ї кавалерійської дивізії (1933—1937), 3-го і 6-го кавалерійського корпусу, з липня 1938 — заступник командувача БВО. З 5 червня 1939 командувач 1-ю армійською групою радянських військ у МНР, у серпні 1939 розгромили японську Квантунську армію на річці Халхін-Гол. З червня 1940 по січень 1941 командувач військами Київського особливого військового округу (КОВО).З 1 лютого 1941 до 29 липня 1941 начальник Генерального штабу РСЧА. 29 липня 1941 його було знято з посади Начальника Генерального штабу та призначено командувачем Резервним фронтом. З 26 серпня 1942 заступник Верховного Головнокомандувача, з 27 серпня 1942 — перший заступник народного комісара оборони, командував фронтами: Резервним, Ленінградським, Західним, 1-м Українським, 1-м Білоруським. Після війни з червня 1945 по 21 березня 1946 Головнокомандувач Групою радянських окупаційних військ у Німеччині та Головний начальник Радянської військової адміністрації окупованої Німеччини, з 21 березня по 3 червня 1946 — Головнокомандувач Сухопутними військами і заступник міністра Збройних Сил по сухопутних військах. Був знятий з цього посту і призначений на командування по 4 лютого 1948 — військами Одеського і по 16 березня 1953 — Уральського військових округів. З 16 березня 1953 по 9 лютого 1955 — Перший заступник міністра оборони СРСР. З лютого 1955 по жовтень 1957 — Міністр оборони СРСР. Керівник придушення угорського повстання. У березні 1958 звинувачений у прагненні до бонапартизму і звільнений у відставку. Помер у Москві.	(січень 1941 — 29 липня 1941)
5	Шапошников Борис Михайлович (20 вересня (2 жовтня) 1882 — 26 березня 1945)	Маршал Радянського Союзу	Полковник російської імператорської армії і Маршал Радянського Союзу. Під час німецько-радянської війни з липня 1941 по травень 1942 начальник Генштабу, з травня 1942 по червень 1943 заступник наркома оборони, в 1943—1945 начальник Вищої військової академії ім. К. Е. Ворошилова. Один з найвидатніших радянських військових теоретиків. Автор книги «Мозок армії». «Патріарх» Генерального штабу. Професор. Помер у Москві.	(29 липня 1941 — 11 травня 1942)
6	Василевський Олександр Михайлович (18 (30) вересня 1895 — 5 грудня 1977)	Маршал Радянського Союзу	Штабс-капітан російської імператорської армії і Маршал Радянського Союзу. Двічі Герой Радянського Союзу. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з квітня 1919. За часів Громадянської війни командував ротою, батальйоном, полком. Після війни начальник дивізійної школи, командир стрілецького полку, помічник начальника відділу Управління бойової підготовки РСЧА і начальник відділу бойової підготовки Приволзького військового округу. Закінчив Академію Генштабу (1937), служив в Генштабі — з травня 1940 заступник начальника, з серпня 1941 начальник Оперативного управління, заступник і перший заступник начальника Генштабу. З червня 1942 начальник Генштабу і заступник наркома оборони. У лютому 1945 введений в Ставку Верховного Головнокомандування і призначений командувачем 3-м Білоруським фронтом. У червні 1945 призначений Головнокомандувачем радянськими військами на Далекому Сході і керував ними в радянсько-японській війні. З 1946 начальник Генштабу і перший заступник міністра оборони, з 1949 міністр Збройних Сил СРСР, у 1950—1953 військовий міністр, в 1953—1957 перший заступник і заступник міністра оборони. Помер у Москві.	(26 червня 1942 — лютий 1945)
7	Антонов Олексій Інокентійович (15 (28) вересня 1896 — 18 червня 1962)	Генерал армії	Прапорщик російської імператорської армії і Генерал армії. Учасник Першої світової і Громадянської війн. У Червоній армії з квітня 1919. За часів Громадянської війни помічник начальника штабу дивізії (Південний фронт), начальник штабу бригади. Після війни на штабній роботі. З жовтня 1934 — начальник штабу дивізії Могилів-Ямпільського укріпленого району Українського військового округу; з серпня 1935 — начальник оперативного відділу штабу Харківського військового округу. З червня 1937 начальник штабу Московського військового округу. У 1931 закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе, в 1933 — Оперативний факультет академії, а в 1937 — 1-й курс Академії Генштабу. У 1938—1941 старший викладач і заступник начальника кафедри загальної тактики Військової академії РСЧА. З березня 1941 заступник начальника штабу Київського Особливого військового округу, а з 24 червня 1941 начальник штабу округу, з 27 серпня 1941 — начальник штабу Південного фронту. З 28 липня по 3 серпня 1942 — начальник штабу Північно-Кавказького фронту; 3 вересня — 22 листопада — начальник штабу Чорноморської групи військ, 22 листопада — 14 грудня 1942 — начальник штабу військ Закавказького фронту. 14 грудня 1942 призначений начальником Оперативного управління Генштабу. З 20 травня 1943 перший заступник начальника Генштабу. З 17 лютого 1945 начальник Генерального штабу. У 1945 військовий представник Радянської делегації на Кримській і Потсдамській конференціях. З березня 1946 знову 1-й заступник начальника Генштабу. У 1948—1954 — 1-й заступник і командувач військами Закавказького військового округу. З квітня 1954 — 1-й заступник начальника Генштабу, а з травня 1955 одночасно начальник штабу Об'єднаних збройних сил Організації Варшавського договору. Помер у Москві.	(17 лютого 1945 — 22 березня 1946)

#	Ім'я (роки життя)	Військове звання	Коротка біографія	Термін в посаді
1	Василевський Олександр Михайлович (18 (30) вересня 1895 — 5 грудня 1977)	Маршал Радянського Союзу	Штабс-капітан російської імператорської армії і Маршал Радянського Союзу. Двічі Герой Радянського Союзу. З березня 1946 начальник Генштабу і перший заступник міністра оборони, з 1949 міністр Збройних Сил СРСР, у 1950—1953 військовий міністр, у 1953—1957 перший заступник і заступник міністра оборони. Помер у Москві.	(22 березня 1946 — 12 листопада 1948)
2	Штеменко Сергій Матвійович (7 (20) лютого 1907 — 23 квітня 1976)	Генерал армії	Генерал армії. У Червоній армії з квітня 1919. У 1930 закінчив Севастопольську школу зенітної артилерії. У 1930—1931 командир взводу розвідки, в 1931—1932 командир і політрук батареї, в 1932—1933 начальник штабу артилерійського дивізіону, 1-й помічник начальника штабу зенітно-артилерійського полку. У 1933—1937 у Військовій академії моторизації і механізації РСЧА, з грудня 1937 — командир окремого навчального важкого танкового батальйону (Київський ВО). У 1938—1940 в Академії Генштабу РСЧА. З 1940 працював у Генштабі РСЧА на різних посадах. З квітня 1943 заступник начальника, з травня 1943 — начальник Оперативного управління ГШ, одночасно з лютого 1945 заступник начальника Генштабу. З 12 листопада 1948 по 17 червня 1952 заступник міністра Збройних Сил СРСР — начальник Генштабу. У червні 1952 — березні 1953 начальник штабу ГРВН, 1-й заступник начальника Генштабу, начальник штабу Західно-Сибірського (з 1956 — Сибірського) військового округу. 31 серпня 1956 — 28 жовтня 1957 начальник ГРУ — заступник начальника Генштабу ЗС СРСР з розвідки. У 1957—1959 перебував у розпорядженні Генштабу. Потім 1-й заступник командувача військами Приволзького, з червня 1961 — Закавказького ВО, з 6 липня 1962 — Начальник Головного штабу — 1-й заступник Головкома Сухопутних військ. З 1964 начальник Головного організаційно-мобілізаційного управління — заступник начальника Генштабу, з 3 серпня 1968 — начальник штабу ОЗС держав-учасників Варшавського Договору — 1-й заступник начальника Генштабу. Помер у Москві.	(12 листопада 1948 — 17 червня 1952)
3	Соколовський Василь Данилович (9 (21) липня 1897 — 10 травня 1968)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Герой Радянського Союзу. У Червоній армії з лютого 1918. За часів Громадянської війни командир роти, помічник командира полку, командир полку, потім по червень 1919 — слухач Військової академії РСЧА, по грудень 1919 — старший помічник начальника штабу дивізії і командира бригади, по червень 1920 — слухач академії, по листопад 1920 — начальник штабу дивізії, по жовтень 1921 — знову слухач академії і по квітень 1922 — помічник начальника оперативного управління Туркестанського фронту, по жовтень 1926 — начальник штабу дивізії, по липень 1930 — начальник штабу стрілецького корпусу, по січень 1935 — командир стрілецької дивізії, по травень 1935 — заступник начальника штабу округу, по лютий 1941 — начальник штабу Уральського і Московського військових округів. З лютого 1941 заступник начальника Генерального штабу. У німецько-радянську війну — начальник штабу Західного фронту (липень 1941 — січень 1942 і травні 1942 — лютий 1943), начальник штабу військ Західного напрямку (липень-вересень 1941, лютий-травень 1942). З лютого 1943 — командувач Західним фронтом. З квітня 1944 — начальник штабу 1-го Українського фронту, з квітня 1945 — заступник командувача 1-м Білоруським фронтом. Після війни заступник, а з березня 1946 до березня 1949 Головнокомандувач Групою радянських окупаційних військ у Німеччині та Головний начальник Радянської військової адміністрації окупованої Німеччини. З березня 1949 1-й заступник військового міністра СРСР. З червня 1952 по квітень 1960 начальник Генерального штабу — 1-й заступник міністра оборони СРСР. Помер у Москві.	(17 червня 1952 — квітень 1960)
4	Захаров Матвій Васильович (5 (17) серпня 1898 — 31 січня 1972)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Двічі Герой Радянського Союзу. У Червоній армії з лютого 1918. За часів Громадянської війни командував артилерійською батареєю, був командиром артилерійського дивізіону, начальником артилерійського постачання стрілецької дивізії, помічником начальника штабу бригади з оперативної частини. В 1924 закінчив Харківські повторні курси комскладу, в 1928 — факультет постачання Військової академії імені М. В. Фрунзе, в 1933 — її оперативний факультет, у 1937 — Військову академію Генерального штабу. До 1925 у штабі стрілецької дивізії. У червні 1928 — листопаді 1932 на штабній роботі в Білоруському військовому окрузі. З липня 1933 по лютий 1936 начальник оперативного відділу штабу Білоруського військового округу. У лютому-жовтні 1936 командир стрілецького полку. Після академії з липня 1937 — начальник штабу Ленінградського військового округу. З травня 1938 — помічник начальника Генерального штабу РСЧА. З травня 1940 — начальник штабу Одеського військового округу. З липня 1941 — начальник штабу Головного командування військами Північно-Західного напрямку. З серпня 1941 — заступник начальника Головного управління Тилу Червоної Армії. З грудня 1941 року в посаді начальника штабу Калінінського (з грудня 1942), Резервного (з квітня 1943), Степового (з червня 1943), 2-го Українського (з жовтня 1943 по травень 1945) фронтів. З липня 1945 року — начальник штабу Забайкальського фронту. З жовтня 1945 — начальник Вищої військової академії. З січня 1949 — заступник начальника Генерального штабу з розвідки — начальник Головного розвідувального управління Генерального штабу. З липня 1952 — Головний інспектор Радянської Армії. З травня 1953 — командувач військами Ленінградського військового округу. З листопада 1957 — Головнокомандувач Групою радянських військ у Німеччині. З квітня 1960 — начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР. У березні 1963 понижений у посаді до начальника Військової академії Генерального штабу. В листопаді 1964 повторно призначений замість загиблого в авіаційній катастрофі С. С. Бірюзова начальником Генерального штабу Збройних Сил СРСР — першим заступником Міністра оборони СРСР. З вересня 1971 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Помер у Москві.	(квітень 1960 — березень 1963)
5	Бірюзов Сергій Семенович (8 (21) серпня 1904 — 19 жовтня 1964)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Герой Радянського Союзу. У Червоній армії з вересня 1922. Командир взводу (вересень 1926 — грудень 1929), командир роти (по червень 1930), начальник штабу навчального батальйону (по квітень 1932), командир батальйону (по червень 1934), начальник штабу стрілецької дивізії (жовтень 1937 — квітень 1938), начальник відділу в штабі Харківського військового округу (по серпень 1939). З серпня 1939 по квітень 1942 командир 132-ї стрілецької дивізії. Начальник штабу армії на Брянському фронті (з квітня по листопад 1942). З листопада 1942 по квітень 1943 — начальник штабу 2-ї гвардійської армії Сталінградського фронту. З квітня 1943 — начальник штабу Південного (згодом 4-го Українського) фронту. З жовтня 1944 — командувач 37-ю армією (по травень 1946) і головний військовий радник Болгарської армії. Після війни заступник Головнокомандувача Сухопутних військ з бойової підготовки (по червень 1946), заступник Головнокомандувача Південною групою військ і командувач 10-ї механізованої армією (по червень 1947), командувач військами Приморського військового округу (по травень 1953). Головнокомандувач Центральною групою військ (Австрія і Угорщина, 1953—1954), перший заступник Головнокомандувача військами ППО (1954—1955). У 1955—1962 Головнокомандувач військами ППО країни, одночасно заступник міністра оборони СРСР. З квітні 1962 Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення. У березні 1963 начальник Генерального штабу Збройних сил СРСР і перший заступник міністра оборони СРСР. Загинув в авіаційній катастрофі під Белградом	(березень 1963 — жовтень 1964)
6	Захаров Матвій Васильович (5 (17) серпня 1898 — 31 січня 1972)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Двічі Герой Радянського Союзу. В листопаді 1964 вдруге призначений начальником Генерального штабу Збройних Сил СРСР — першим заступником Міністра оборони СРСР замість загиблого в авіаційній катастрофі С. С. Бірюзова. З вересня 1971 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Помер у Москві.	(листопад 1964 — вересень 1971)
7	Куликов Віктор Георгійович (1921–2013)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Герой Радянського Союзу. У Червоній армії з 1939. Під час німецько-радянської війни бився в танкових частинах на Південно-Західному, Калінінському, 1-му Прибалтійському і 2-му Білоруському фронтах, командував ротою, був начальником штабу батальйону, бригади. З жовтня 1945 по листопад 1957 був командиром батальйону, заступником командира полку, командиром полку, начальником штабу і командиром дивізії. У 1947 закінчив Вищу бронетанкову школу, в 1953 — Військову академію імені М. В. Фрунзе, а в 1959 — Військову академію Генерального штабу. У 1959—1961 заступник командувача армією в Білоруському військовому окрузі. У 1961—1962 старший групи радянських військових спеціалістів у Республіці Гана. У 1962—1964 був першим заступник командувача, а в 1964—1967 — командувачем 6-ю загальновійськовою армією Ленінградського військового округу. У 1967—1969 командував військами Київського військового округу, в 1969—1971 Головнокомандувач Групи радянських військ у Німеччині. З вересня 1971 по 1977 — начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР — 1-й заступник міністра оборони СРСР. З січня 1977 по січень 1989 перший заступник Міністра оборони СРСР — головнокомандувач Об'єднаними збройними силами держав — учасників Варшавського Договору. Помер у Москві.	(вересень 1971 — 7 січня 1977)
8	Огарков Микола Васильович (17 (30) жовтня 1917 — 23 січня 1994)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Герой Радянського Союзу. У Червоній армії з 1938. Під час німецько-радянської війни на посаді полкового інженера брав участь у боях на Західному фронті. У вересні 1941 — березні 1942 — старший інженер з фортифікації в інженерному управлінні Карельського фронту. Згодом полковий інженер у стрілецькій дивізії і бригадний інженер 61-ї морської стрілецької бригади. З грудня 1942 помічник начальника штабу інженерних військ 32-ї армії, а з серпня 1943 помічник начальника оперативного відділу штабу інженерних військ фронту. З травня 1944 дивізійний інженер 122-й стрілецької дивізії на Карельському, а з листопада — 2-му, потім 3-му Українському фронтах. Після війни в штабі інженерних військ армії Прикарпатського і в інженерному управлінні Приморського військових округів. З 1948 начальник відділу оперативного управління штабу Головнокомандувача військами Далекого Сходу. З 1953 заступник начальника управління, а з 1955 начальник управління — заступник начальника штабу Далекосхідного військового округу. З 1959 по закінченні Військової академії Генштабу командир мотострілецької дивізії в ГРВН. З грудня 1961 начальник штабу — заступник (з липня 1963 перший заступник) командувача військами Білоруського військового округу. З грудня 1965 командувач військами Приволзького військового округу. З квітня 1968 — перший заступник начальника Генерального штабу ЗС СРСР. З березня 1974 заступник міністра оборони СРСР, а з січня 1977 начальник Генерального штабу Збройних Сил — перший заступник міністра оборони СРСР. У 1984—1988 — Головнокомандувач військами Західного напрямку. З 1988 по 1991 — Генеральний інспектор Міністерства оборони, з січня по вересень 1992 — радник начальника Генерального штабу Об'єднаних Збройних Сил Співдружності незалежних держав, до 4 лютого 1994 — радник при міністрі оборони Російської Федерації. Помер у Москві.	(7 січня 1977 — вересень 1984)
9	Ахромеєв Сергій Федорович (5 травня 1923 — 24 серпня 1991)	Маршал Радянського Союзу	Маршал Радянського Союзу. Герой Радянського Союзу. У Червоній армії з 1940. Під час німецько-радянської війни у липні-грудні 1941 року брав участь у боях за Ленінград у складі об'єднаного стрілецького батальйону курсантів військово-морського училища. Закінчив Астраханське піхотне училище (1942) і Вищу офіцерську школу самохідної артилерії бронетанкових і механізованих військ (1945). З жовтня 1942 по лютий 1943 командир взводу морської піхоти, потім ад'ютант, начальник штабу батальйону. З липня 1944 командував батальйоном автоматників самохідно-артилерійської бригади. Воював на Ленінградському, Сталінградському, Південному та 4-му Українському фронтах. Після війни, з червня 1945 року був заступником командира, а потім командиром танкового батальйону, начальником штабу і командиром танкового полку (з липня 1952 по серпень 1955). З грудня 1957 заступник командира, начальник штабу, а з грудня 1960 командир танкової дивізії в Білоруському військовому окрузі. З квітня 1964 командир навчальної танкової дивізії. У 1952 закінчив Військову академію бронетанкових і механізованих військ і в 1967 Військову академію Генерального штабу ЗС СРСР. З липня 1967 по жовтень 1968 — начальник штабу 8-ї танкової армії. З жовтня 1968 по травень 1972 — командувач 7-ю танковою армією. З травня 1972 по березень 1974 начальник штабу — перший заступник командувача військами Далекосхідного військового округу. З березня 1974 по лютий 1979 начальник Головного оперативного управління (ГОУ) Генерального штабу ЗС СРСР — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР. З лютого 1979 по вересень 1984 перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР. З вересня 1984 по грудень 1988 начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР — перший заступник міністра оборони СРСР. З 1988 року радник голови Президії Верховної Ради СРСР, з травня 1989 радник голови Верховної Ради СРСР. З березня 1990 радник Президента СРСР М. С. Горбачова з військових справ. Покінчив життя самогубством після провалу ДКНС.	(вересень 1984 — грудень 1988)
10	Мойсєєв Михайло Олексійович (22 січня 1939 — 18 грудня 2022)	Генерал армії	Генерал армії. У Радянській армії з 1958. З 1958 року — на строковій службі в танкових військах. Закінчив Далекосхідне танкове училище в 1962 році, після командував танковим взводом і танковою ротою в Групі радянських військ у Німеччині, танковою ротою в Прикарпатському військовому окрузі. У 1972 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. З 1972 року — заступник командира танкового полку, начальник штабу — заступник командира танкового полку, командир танкового полку в Білоруському військовому окрузі. З 1976 року — заступник командира мотострілецької дивізії. З 5 квітня 1978 по 21 червня 1980 командир мотострілецької дивізії в Групі радянських військ у Німеччині. У 1982 році закінчив Військову академію Генерального штабу. З 1982 року — заступник командувача і командувач загальновійськовою армією в Далекосхідному військовому окрузі. З 1985 року — начальник штабу — перший заступник командувача військами Далекосхідного військового округу. З січня 1987 року — командувач військами Далекосхідного військового округу. З грудня 1988 року до 23 серпня 1991 — начальник Генерального штабу ЗС СРСР — перший заступник Міністра оборони СРСР. З вересня 1991 у відставці.	(грудень 1988 — 23 серпня 1991)
11	Лобов Володимир Миколайович (22 липня 1935)	Генерал армії	Генерал армії. У Радянській армії з 1954. З 1954 на строковій службі в артилерійському полку гірсько-стрілецької дивізії Туркестанського військового округу. У 1959 закінчив Рязанське артилерійське училище, залишений в ньому командиром взводу курсантів. У 1960 направлений до Ракетних військ стратегічного призначення СРСР, служив техніком в ракетній частини в Читинській області до 1964. У 1967 закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, командир мотострілецького батальйону в Групі радянських військ у Німеччині. У серпні 1968 брав участь у вторгненні до Чехословаччини. З 1969 — начальник штабу, а з 1970 року — командир мотострілецького полку в Групі радянських військ у Німеччині. З 1973 командир навчальної мотострілецької дивізії в Ленінградському військовому окрузі. З 1975 — командир 26-го армійського корпусу в Архангельську. У 1979 закінчив Військову академію Генерального штабу. З 1979 — командувач 28-ї загальновійськової армії в Білоруському військовому окрузі. З жовтня 1981 — перший заступник командувача військами Ленінградського військового округу. З червня 1984 — командувач військами Середньоазійського військового округу. З січня 1987 року — перший заступник начальника Генерального штабу ЗС СРСР. З лютого 1989 року — перший заступник начальника Генерального штабу ЗС СРСР — начальник штабу Об'єднаних Збройних Сил держав — учасниць Варшавського договору. З липня 1991 року — начальник Військової академії імені М. В. Фрунзе. 25 серпня 1991 після провалу ДКНС був призначений начальником Генерального штабу ЗС СРСР. З березня 1994 у відставці.	(25 серпня 1991 — 25 грудня 1991)

Начальник Генерального штабу ЗС СРСР

Повноваження начальника Генштабу

Начальники Генерального штабу ЗС СРСР

Начальники Всеросійського головного штабу Революційної військової ради Республіки

Начальники Польового штабу Революційної військової ради Республіки

Начальники Штабу РСЧА

Начальники Генерального штабу РСЧА

Начальники Генерального штабу Збройних сил СРСР

Див. також

Джерела

Wikiwand - on