Нижньокамський нафтопереробний завод (ТАИФ-НК)

Нижньока́мський нафтопереробний завод (ТАИФ-НК) — розміщене в Нижньокамську підприємство нафтопереробної галузі Росії, що належить компанії «ТАИФ-НК».

Нижньокамськ

Місце розташування підприємства

Історія

У 1960-х роках в Нижньокамську почався розвиток потужного нафтохімічного майданчику, у складі якого з'явились комплекс фракціонування зріджених вуглеводневих газів, установки дегідрогенізації та піролізна установка. Основною сировиною для останньої є naphtha — суміш рідких легких вуглеводнів фракції С5 — С9, одним з відповідників якої є прямогонний бензин. З огляду на це, в 1979-му майданчик доповнили власним нафтопереробним виробництвом.

У 1997-му обладнання з нафтопереробки виділили в окремий комплекс, що в підсумку перейшов під контроль компанії ТАИФ-НК з групи ТАИФ, одними з основних власників якої є сини першого Президента Татарстану Шаймієва.

Також варто відзначити, з початку 2010-х років на сусідньому майданчику діє Нижньокамський нафтопереробний завод компанії ТАНЕКО, підконтрольної «Татнафті». Остання на початку 2000-х років вела судову суперечку з ТАИФ за контроль над старим НПЗ, проте програла та в підсумку вирішила звести новий завод.

Основні технологічні установки

Потужності з первинної переробки нафти складаються з:

-     в 1979-му ввели  в дію установку ЕЛОУ-АВТ-6 (електрознесолювальна установка в комплексі з атмосферно-вакуумною трубчаткою) з початковою проєктною потужністю 6 млн тонн на рік. У 2002-му вона була модернізована до рівня у 7 млн тонн із переномінуванням на ЕЛОУ-АВТ-7. Станом на 2022 рік потужність установки довели до 7,3 млн тонн на рік. Результатом атмосферно-вакуумної перегонки є прямогонний бензин, дизельне пальне, вакуумний газойль та гудрон;

-       запущена у 2006-му установка переробки газового конденсату потужністю 1 млн тонн на рік, що продукує прямогонний бензин, дизельне пальне, авіаційний гас, мазут та зріджені вуглеводневі гази (пропан-бутанова фракція). Під час модернізації цей об'єкт також отримав власну електрознесолювальну установку.

Таким чином, наразі загальна потужність майданчику з первинної переробки становить 8,3 млн тонн на рік.

Іншими важливим елементами НПЗ стали:

-       введена в 1999-му установка вісбрекінгу гудрону потужністю 1,8 млн тонн на рік, що дозволяє продукувати додаткові обсяги вакуумного газойлю;

-       запущена у 2006-му установка каталітичного крекінгу потужністю 0,88 млн тонн на рік, яка здійснює переробку вакуумного газойлю, а також мазуту з установки переробки газового конденсату. Продукцією виступають бензин з підвищеним октановим числом (51,8 % первісної сировини), легкий газойль (13,9 %, передається на продукування пального), важкий газойль (8,8 %, відправляється на Нижньокамський завод технічного вуглецю), бутан-бутиленова фракція (9,1 %, частково споживається власним виробництвом високооктанових етерів, а частково спрямовується на сусідні нафтохімічні виробництва Нижньокамськнафтохіму), пропан-пропіленова фракція (6,4 %, постачається на все той же Нижньокамськнафтохім), паливний газ нафтопереробки (3 %);

-       запущена у 2022-му установка глибокої переробки нафти, що на той момент була єдиною великотоннажною установкою у світі, яка використовує технологію Veba Combi Cracker (VCC), що суміщує газофазний гідрокрекінг та рідкофазне гідрування (придбана у відомої інжинірингової компанії Kellogg Brown & Root, KBR). Запуск установки відбувся із багаторічною затримкою через відмови державної технічної експертизи надати дозвільні документи на цю новаторську технологію із суперкритичними параметрами — температурі до 500 °C та тиску до 220 атмосфер. При роботі на проєктній потужності установка потребує 2,7 млн тонн гудрону та 0,7 млн тонн вакуумного газойлю, а основними продуктами є дизельне пальне, авіаційний гас, naphtha, а також важкий залишок (з 2025-го переробляється на установці річною потужністю 240 тисяч тонн з отриманням приблизно рівних часток вакуумного газойлю та нафтового коксу у вигляді електродного пеку). На відміну від установок уповільненого коксування, де вихід коксу може складати 25 %, технологія VCC передбачає перехід у кокс лише близько 5 % переробленої сировини.

Також варто згадати про такі установки, як:

-       установка гідроочистки середніх дистилятів, що стала до ладу у 2002-му та дозволяє випускати дизельне пальне стандарта Euro-5. Після двох модернізацій у 2008 та 2012 роках вона досягнула річної потужності у 2,3 млн тонн;

-       введене у 2003-му як доповнення комплексу гідроочистки виробництво гранульованої сірки (нафта поволзьких родовищ традиційно має підвищений вміст цього елементу), що первісно мало потужність 35 тисяч тонн на рік, а у 2014 році модернізоване до показника у 55 тисяч тонн;

-       введені у 2009-му виробництва високооктанових етерів загальною потужністю 0,18 млн тонн на рік;

-       запущена у 2007 році бітумна установка потужністю 0,12 млн тонн на рік, що споживає як сировину гудрон та вакуумний газойль, а також залишки вісбрекінгу.

Обсяги переробки

Станом на другу половину 1990-х при проєктній потужності в 6 млн тонн на рік базова установка первинної переробки нафти могла видавати лише 2,5 млн тонн.

Щодо фактичних обсягів переробки надалі відомі, зокрема, такі дані:

-       у 2007-му — 7,56 млн тонн;

-       у 2015-му — 8,43 млн тонн, з них 7,52 млн тонн нафти та 0,91 млн тонн конденсату;

-       у 2019-му — 8,3 млн тонн, з яких отримали 5,2 млн тонн світлих нафтопродуктів.

Станом на 2025 рік (вже після запуску установки глибокої переробки нафти за технологією VCC) досягнули рівня виходу світлих нафтопродуктів не менше 90 % (а інколи й до 95 %).^{[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][16][17]}

Логістика

Нафта надходить на завод по трубопроводу Набережні Челни/Альметьєвськ — Нижньокамськ.

Доставляють конденсат залізничним транспортом.

Видача продукції можлива по нафтопродуктопроводу Нижньокамськ – Альметьєвск – Кстово.