Ольшевський Ігор Едилович

Ігор Едилович (Кирилович) Ольшевський (нар. 26 серпня 1958, Володимир, Волинська область — пом. 6 червня 2021, Луцьк, Волинська область) — український поет, перекладач, прозаїк, літературний критик, есеїст, філософ, мелодист-аматор. Лауреат літературно-мистецьких премій.

Ігор Ольшевський
Ім'я при народженні	Ігор Едилович (Кирилович) Ольшевський
Народився	26 серпня 1958(1958-08-26) м. Володимир, Волинська область, (суч. Україна)
Помер	6 червня 2021(2021-06-06) (62 роки) м. Луцьк, Волинська область, (суч. Україна)
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	письменник, поет, прозаїк, есеїст, літературний критик, філософ, перекладач
Сфера роботи	поезія[1], есей[1], літературна критика[1], філософія[1], переклади з польськоїd[1], переклади з російськоїd[1] і translations from Belarusian languaged[1]
Знання мов	українська[1], російська[1], білоруська[1] і польська[1]
Членство	Національна спілка письменників України

Життєпис

Народився 26 серпня 1958 року в місті Володимирі на Волині, в родині творчих працівників театру. Батько заслужений артист України Еділ (Кирило) Михайлович Ольшевський (1929-2016), — упродовж тривалого часу був головним режисером Волинського обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка (тоді ще не академічного), а згодом — Волинської обласної філармонії, викладав також у Луцькому училищі культури (нині — Волинський коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського). Мати — Галина Павлівна Ольшевська (1926-2018) — акторка.

Після закінчення Луцької середньої школи № 4 (нині — гімназія) здобув вищу освіту на філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. З 1982 року — на педагогічній, культурно-освітній та журналістській роботі. Працював у відділі зв’язків із громадськістю Волинського національного університету імені Лесі Українки та Волинській обласній філармонії (керівник літературно-драматургічної частини).

Перекладав з російської, білоруської та польської мов. Друкувався також під псевдо Ігор Берестюк, Максим Кириленко, Аркадій-Арефа Сікорський, Драгомир Піляку, Джафар Алішеров, Гоша О. Твори публікувалися на сторінках часописів України, Білорусі, Польщі, Словаччини та Греції.

Коло інтересів — містичне літературознавство, біблійна нумерологія, релігієзнавство, астрономія, альтернативна історія, медицина, психологія, музика. Пісня Ігоря Ольшевського “Лесі Українці” на слова Лілії Михальчук часто звучить у концертах тріо та ансамблю бандуристок “Дивоструни” Волинського національного університету імені Лесі Українки (керівник — професор Мирослава Сточанська).

Член Національної Спілки письменників України з 2005 року.

Помер 6 червня 2021 року^[2].

Бібліографія

• Редактор снів: поезії. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003.  — 32 с.
• Леся Українка: містика імені й долі: [есей]. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2004, 2005.  — 68 с.
• Павло Тичина: таїна життя і творчості: [есей]. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2005. — 140 с.
• Григорій Сковорода: Місія Посланця: [есей]. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2008. — 160 с.
• Зодіакальне світло: ліричне трикнижжя. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2008. —108 с.
• Хованки в житі: [проза]. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2009. — 114 с.
• Павло Тичина: нові штрихи до містичного портрета: [есей]. — ВМА “Терен”, 2012. — 184 с.^[3]
• Агатангел Кримський: поклик Сходу: спроба трактату в особах. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2012. — 224 с.
• Відлуння доісторичних цивілізацій? [науково-фантастична розвідка]. — Луцьк, 2013 (електронний самвидав).
• Тарас Шевченко: від імені — до Місії: роман-есей у листах, інтерв’ю і коментарях. — Луцьк: ВМА “Терен”, 2015. — 260 с.

Нагороди

• 2010 — Волинська обласна літературно-мистецька премія ім. Агатангела Кримського (за есей “Григорій Сковорода: Місія Посланця”, ліричне трикнижжя “Зодіакальне світло” та книгу прози “Хованки в житі”).
• 2018 — Літературно-мистецька премія ім. Пантелеймона Куліша (за есеї “Павло Тичина: нові штрихи до містичного портрета”, “Агатангел Кримський: Поклик Сходу” й “Тарас Шевченко: від імені до Місії”).

Відгуки про творчість

Станіслав Тельнюк (з листа до Ігоря Ольшевського від 24 листопада 1988 р.):

“Те, що Ви робите — справа вельми важлива, благородна і необхідна. (…) Пишіть у своїй книзі про все — навіть і про вірш “В Чорнобилі”. Це не просто вірш — це передчуття, пророцтво. Згадайте рядок про зірку, яка пролетіла і свій слід стерла “гнівано”. Що продиктувало Тичині і цей рядок і це слово?.. Є над чим подумати…”

Олександр Рисак, “До неї словом долетіти”:

“Момент народження “Боярині” Лесі Українки в далекому Хелуані прагне відчути Ігор Ольшевський, вибудовуючи типолого-психологічну паралель поміж головним персонажем драми та її автором. Творче осявання як проєкція на фізичні роди звучить досить вмотивовано. Тож не дивно, що таким свіжим повівом торкає нас з любові і муки народжений образ…”

Юрій Тичина (з листа небожа П. Г. Тичини до автора від 21 жовтня 2005 р.):

“Перше моє враження від Вашої роботи (…) — так це задоволення і навіть захоплення від глибини і точності дослідження, від багатьох цікавих знахідок і думок. Мені здається, що Ви навіть перевершили свого учителя Ст. Тельнюка, я щиро радію за вас і погоджуюсь, що Ви — “на дорозі до храму”.

Володимир Лис, “Редагування снів і реальності від Ігоря Ольшевського”:

“Є у збірці Ігоря Ольшевського “Редактор снів” (“Волинська обласна друкарня”, 2003) вірш “Хроніка самопізнання”. Як на мене, в ньому, в його кількох рядках віддзеркалилося те, як поезія може стати філософією в чистому вигляді, лаконічно-об’ємно вимовити те, що вже автор прожив, і відтворити те, що, можливо, настане, коли міні-дія цієї поезії завершиться. Хоч, власне, те про що пише поет, існувало в усі часи і віки в людині, котра прагла пізнати світ і себе у ньому. Але тут раптом, що присутній при явищі, коли філософія одного-єдиного речення раптом стає поезією сенсу, поезією пошуку власного “я” і образу цілого світу…”

Іван Дзюба (з листа до автора від 25 грудня 2004 року):

“За ті роки, що я Вас знаю, Ви з несміливого початківця виросли на дослідника, який досить упевнено почувається у професійній сфері літературознавства. Отже, перед Вами — надійний шлях, і я бажаю Вам улюбленої праці та успіхів”.

Віктор Вербич, “До вічної загадки Павла Тичини”:

“У книжці, що складається з п’яти розділів, І. Ольшевський відкриває читачеві (причому у формі, й доступній, і вишуканій одночасно) таємниці поетичного світу співця “Сонячних кларнетів ”. Дослідник не обходить і проблем “довічної духовної каторги” П. Тичини, доводячи, всупереч стереотипам, що жорстокі політичні реалії не змогли вбити неперевершеного таланту митця”.

Ольга Ляснюк, “Що таке 50”:

“Ще однією гранню творчої натури Ігоря Ольшевського є музика. У мене таке враження, що він не просто творить музику до слів чи й без них, що не просто у нього з’являються мелодії, а що у ньому звучить безперервна мелодія…”

Ігор Павлюк, “Діалог монологів”:

“Мій давній щирий побратим, душевний друг письменник та науковець, справжній інтелігент (інтелектуал і людина з моральними принципами) Ігор Ольшевський”