Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Осетинська мова
східноіранська мова З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Осетинська мова (ирон ӕвзаг, irōn ӕvzag, ირონ ჽვზაგ) — мова осетин. Належить до східної підгрупи іранської групи індоіранської гілки індоєвропейських мов. Є поширеною у Росії (Північна Осетія — Аланія) та в Грузії (Південна Осетія). Число мовців оцінюється в 450—500 тис. осіб. В Росії 488 тис., з них у Північній Осетії — близько 300 тис. — 350 тис. осіб. Відповідно до перепису 2002 року, осетинською мовою в Росії володіють 9388 росіян, 1866 вірменів, 1107 кабардинців і 737 інгушів.
Сучасна осетинська мова склалася в результаті змішування іраномовного населення передгір'їв Північного Кавказу, яке пішло від навал татаро-монголів і Тамерлана в гори Центрального Кавказу, з аборигенним населенням, яке вже мешкало у цьому районі (які говорили, либонь, мовою кавказької мовної групи). У результаті мова збагатилася незвичайними для індоєвропейських мов явищами у фонології (еєктивні приголосні), у морфології (розвинена аглютинативна відмінкова система), у лексиці (слова з затемненою етимологією, семантичні паралелі та явні запозичення з адизьких, нахсько-дагестанських і картвельських мов).
Осетинська мова зберігає сліди древніх контактів з тюркськими, слов'янськими й фінно-угорськими мовами.
Remove ads
Писемність
Узагальнити
Перспектива
На підставі аналізу Зеленчукського напису можна допустити, що предки осетин — кавказькі алани — мали писемність вже в X столітті. В 1888 році на території Західної Грузії була знайденна табличка з аланською мовою, яка відноситься до IV століття[1]. До другої половини XVIII століття відомостей про осетинську писемність немає.
З метою поширення християнства серед осетин наприкінці XVIII століття стали з'являтися осетинські переклади релігійних текстів. У 1798 році була видана перша осетинська друкована книга (катехізис), набрана кириличним алфавітом. Інша спроба створення писемності відбулася через 20 років по іншу сторону Кавказького хребта: Іван Ялгузідзе видав кілька церковних книг осетинською мовою, користуючись грузинським алфавітом хуцурі.
Сучасна осетинська писемність створена в 1844 р. російським філологом фінського походження Андреасом Шегреном. У 1923—38 була переведена на латинську основу, з 1938 у Північній Осетії — російський алфавіт, у Південної Осетії — грузинський алфавіт (з 1954 — російський алфавіт). При переході на російський алфавіт в 1938 році ряд символів шегреновської абетки були замінені диграфами (дз, дж, хъ і ін.), з символів, без відповідника у російському алфавіті, залишилася тільки буква ӕ. Буква Ӕ/ӕ є безпомилковою ознакою осетинських текстів: із усіх кириличних алфавітів вона є тільки в осетинському.
У сучасний осетинський алфавіт входить 42 букви (буквами вважаються також диграфи дз, дж, гъ і інші), причому деякі з них (е, щ, ь, я та ін.) зустрічаються тільки в запозиченнях з (чи за допомоги) російської мови.
Remove ads
Діалекти
Узагальнити
Перспектива
В осетинській мові виділяють два діалекти — диго́рський (розповсюджений на заході Північної Осетії) та іро́нський — розходження між ними значні. Люди, що говорять на різних діалектах звичайно погано розуміють один одного, якщо не мають достатнього досвіду спілкування на іншому діалекті. Звичайно носії дигорського діалекту (близько 1/6 мовців) володіють і іронським, але не навпаки.
 |
| Осетини |
| Осетинська мова |
| Осетинські імена |
| Осетинська міфологія |
| Осетинська архітектура |
| Осетинська література |
| Осетинська музика |
| Осетинська кухня |
У іронському діалекті виділяється говірка мешканців Південної Осетії (т. зв. «кударський» чи «південний»), що характеризується регулярними переходами голосних (дз у дж і ін.) і якістю голосних переднього ряду. У південних говорах більше грузинських запозичень, у північних на місці тих же запозичень — російські корені (наприклад, «роза» на півночі називається розæ, а на півдні уарди). У літературі описаний докладніший поділ на говірки, однак у сучасних умовах відбувається нівелювання незначних відмінностей у змішаному населенні міст і великих селищ.
До 1937-го року дигорський діалект осетинської мови в РРФСР вважався мовою, для нього був розроблений спеціальний алфавіт, заснована серйозна літературна традиція. Однак у 37-ому дигорський алфавіт був оголошений «контрреволюційним», а дигорська мова була знову визнана діалектом осетинської мови[2].
На дигорському діалекті існують літературна традиція, виходить газета, і літературний журнал «Ирæф», видано об'ємний дигорсько-російський словник, працює Дигорський драматичний театр. Конституція Північної Осетії по суті визнає обидва діалекти осетинської мови державними мовами республіки, у ст. 15 говориться:
- 1. Державними мовами Республіки Північна Осетія-Аланія є осетинська і російська. 2. Осетинська мова (іронський і дигорський діалекти) є основою національної самосвідомості осетинського народу. Збереження і розвиток осетинської мови є найважливішими завданнями органів державної влади Республіки Північна Осетія-Аланія[3].
У основу літературної осетинської мови покладено іронський діалект (з незначними лексичними запозиченнями з дигорського), ним користується Північно-Осетинське радіо і телебачення, виходить щоденна республіканська газета. Основоположником осетинської літератури вважається поет Костянтин Леванович Хетагуров (осет. Хетагкаты Къоста).
Розходження між діалектами
Дигорський та іронський діалекти осетинської мови розрізняються, в основному, у фонетиці і лексиці.
У дигорському, наприклад, немає голосного /ы/ — іронському /ы/ в дигорському діалекті відповідають /у/ чи /і/: мыд — муд «мед», сырх — сурх «червоний», цыхт — цихт «сир». У дигорському не відбулася палаталізація задньоязикових до, м, къ з переходом у год, дж, чъ відповідно; звідси: чызг — кизг? «дівчина», карчы — карки «курки» (родовий відмінок) тощо.
Між діалектами є велика кількість лексичних розбіжностей. Це слова, що в обох діалектах абсолютно різні, слова співзвучні, але з виходом за рамки звичайних фонетичних відповідностей і слова, що розрізняються вживанням.
Обидва осетинських діалекти у свою чергу поділяються на говірки.
Деякі приклади відповідностей між іронським та дигорським діалектами представлені в таблиці:
Remove ads
Граматика
Узагальнити
Перспектива
Осетинська мова — одна з деяких індоєвропейських мов, що здавна існують на Кавказі. Зазнавши впливу кавказьких і тюркських мов, вона збагатилася цікавими явищами. Серед таких особливостей:
- невластива іранським мовам багата система аглютинативного відмінювання[5];
- двадцятиричний рахунок[6];
- три часи в умовному способі дієслова;
- відсутність префіксів при активному використанні постфіксів та інші.
Фонологія
Загальна кількість фонем у сучасній осетинській мові — 35: 7 голосних, 2 півголосних, інші приголосні.
Не мають відповідності в іранських мовах осетинські приголосні (позначаються на письмі як къ, пъ, тъ, цъ і чъ). Особливо часто ці приголосні зустрічаються в кавказьких запозиченнях і в словах з неясною етимологією: къуыри «тиждень», чъири «пиріг», чъыр «вапно», битъына «м'ята» і ін.
Наголос фразовий (синтагматичний), падає на перший чи другий склад синтагми, в залежності від якості складотворної голосної в першому складі.
Морфологія
Аглютинативне відмінювання імен (виділяють 9 чи 8 відмінків, у залежності від критеріїв; багата відмінкова система — здогадно кавказький вплив) і флективна дієвідміна дієслова.
Множина утворюється регулярно за допомогою суфікса -т- (у називному відмінку з закінченням -æ): лæг «чоловік» — лæгтæ «чоловіка», дурок «камінь» — дуртæ «камені». При утворенні множини можливі чергування в основі: чиныг «книга» — чингуытæ «книги», ?взаг «мова» — ?вз?гт? «мови», зарæг «пісня» — зарджытæ «пісні».
Найпоширенішим граматичним засобом є афіксація (суфіксація у більшому ступені, ніж префіксація).
Дослідники
Узагальнити
Перспектива
- Андрій Михайлович (Йоганн Андреас) Шегрен. Творець кириличної осетинської абетки. Йому належить перше наукове дослідження осетинської мови, видане в Петербурзі під заголовком «Осетинська граматика з коротким словником російсько-осетинським і осетинсько-російським».
- Всеволод Федорович Міллер. Російський фольклорист і мовознавець. Автор «Осетинських етюдів» (1881, 1882, 1887).
- Василь Іванович (Васо) Абаев (1899–2001). Написав безліч праць з осетинознавства і іраністики. Склав 4-томний «Історико-етимологічний словник осетинської мови» (1957—1989).
- Магомет Ізмайлович Ісаєв. Іраніст і осетинознавець; зокрема автор книги «Дигорський діалект осетинської мови».
і ін.
Історія досліджень
Фундамент досліджень заклали спогади і щоденники мандрівників XVIII століття, що відвідали Осетію в той час. Серед них праці Н. Вітсена, И. А. Гюльденштедта, Я. Рейнегса. Найзначнішим внеском у створення як історичної, так і теоретичної бази для науки стала праця «Подорож на Кавказ і в Грузію» відомого німецького орієнталіста Ю. фон Клапрота, видана у 1812 році. Фон Клапрот першим висунув припущення про наступність осетинської й аланської мов і визначив дигорський тип мови як діалект осетинської мови, а не як окрему мову.
Роботи фон Клапрота зацікавили інших дослідників. Так російський дослідник фінського походження Андреас Шегрен вирішує відправитися в Осетію, щоб на місці прикласти «усіляке старання по самому найдокладнішому знанні внутрішнього духу і пристрою мови у всьому його граматичному складі й обсязі з найперших звучних елементів до вищого дійсного розвитку в синтаксичному вживанні»[7]. Шегрен знаходився на Кавказі в 1835—1836 роках. За цей час він побував у різних районах Осетії, ознайомився з різними сторонами життя і побуту осетин. Він глибоко вивчив осетинську мову в його «тагаурській» формі (іронський діалект), він надавав великого значення вивченню дигорського діалекту, архаїчність форм якого Шегрен вперше установив. Основні результати досліджень Шегрена були опубліковані в Санкт-Петербурзі в 1844 році.
Наступний етап розвитку осетинських досліджень пов'язаний з ім'ям В. Ф. Міллера (1848—1913). У працях Міллера («Осетинські етюди»: 1881, 1882, 1887) остаточно встановлено іранський характер осетинської мови і його місце серед індоєвропейських мов. Ним закладені наукові основи історії осетинської мови і створена база вивчення осетинського фольклору.
Великий внесок у сучасне осетинозавство вніс В. И. Абаєв (1900—2001). Діапазон його досліджень охоплює практично всі сторони мовної структури, у кожній з яких йому вдалося вийти на новий рівень опису і систематизації. Абаєвим був запропонований поділ осетинських голосних на «сильні» і «слабкі». Абаєв установив двояку ірано-кавказьку природу осетинської мови, висунув теорію «кавказького субстрату». Головною працею ученого визнається «Історико-етимологічний словник осетинської мови» (виданий у чотирьох томах, з 1958 по 1989 рік). Про цей словник пише відомий іраніст М. И. Ісаєв: «Вінцем усебічного вивчення осетин, основним підсумком глибокого дослідження питань фонетики і морфології, лексики і лексикографії, діалектології і контактів, субстрату, ізоглос і історії… стала основна праця всього його життя — „Історико-етимологічний словник осетинської мови“…»[8]. Сучасний дослідник осетинської мови Т. Т. Камболов так оцінює значення словника Абаєва: «Значення цієї роботи виходить далеко за рамки не тільки осетинознавства й іраністики, але навіть індоєвропейського мовознавства, відкриваючи нові сторінки історії тюркських, кавказьких, фінно-угорських і інших мов»[9].
Remove ads
Видавництво осетинською мовою
Узагальнити
Перспектива
У 1844 році була опублікована «Осетинська граматика» Андреаса Шегрена, в якому був представлений проект осетинського алфавіту на основі цивільної кириличної абетки. Ця абетка використовувалася в осетинському видавництві аж до переводу на латинський алфавіт у радянський час.
За все XIX століття осетинською мовою були видані 43 книги, з них релігійного змісту (перекладних) — 24, навчальних — 13, етнографічних — 3, художніх — 3 (А. Кубалов «Æфхæрдты Хасана», Б. Гуржибеков «Сахы рæсугьд», К. Хетагуров «Ирон фæндыр»)[10].
З 1901 по 1917 рік вийшло 41 видання осетинською мовою. При цьому відзначається розширення тематики: наука, фольклор, релігія, драматургія, поезія, медицина, навчальна література з осетинської мови, проза, дитяча література, філологія, етнографія, економіка, історія. З'явилися перші періодичні видання: газети і журнали.
Після революції і громадянської війни видавництво відновилося в 1921 році. Вже з 1931 року осетинською мовою виходило близько 30 найменувань книг на рік. Однак уже наприкінці 1940-х намічається поступове скорочення тематичних сфер. З 1960-х років видавалися тільки проза, навчальна література з осетинської мови, поезія, публіцистика, партійні документи, фольклор. Цей тематичний спектр зберігається дотепер, за винятком партійних документів, яких замінили інші офіційні публікації[11].
Remove ads
Приклад
«Заповіт» Т. Шевченка осетинською мовою (переклав Нафі Джусойти)[12]
|
Remove ads
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads