Панич Ігор Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Панич.

І́гор Васи́льович Панич (20 квітня 1919,Іванівка — 13 січня 1990, Луганськ) — український радянський живописець; член Спілки радянських художників України з 1958 року. Заслужений художник УРСР з 1972 року. Лауреат Луганської обласної премії імені «Молодої гвардії»^[1]. Батько художника Володимира Панича.

Панич Ігор Васильович
Народився	20 квітня 1919(1919-04-20)  Іванівка, Семенівський район, Полтавська область
Помер	13 січня 1990(1990-01-13) (70 років)  Ворошиловград, Українська РСР, СРСР
Країна	УНР  СРСР
Діяльність	художник, педагог
Alma mater	Харківський художній інститут (1950)
Вчителі	Світличний Єфрем Павлович, Кокель Олексій Опанасович, Дайц Йосип Абрамович, Бесєдін Сергій Фотійович, Томенко Григорій Олексійович, Чернов Леонід Іванович і Прохоров Семен Маркович
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Спілка радянських художників України
Жанр	жанрове малярство
Партія	ВКП(б)
Нагороди

Біографія

Народився 20 квітня 1919 року в селі Іванівці (нині Кременчуцький район Полтавської області, Україна). 1936 року закінчив Харківський технікум електрозв'язку і до 1941 року працював техніком радіомовлення. Учасник німецько-радянської війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985)^[2].

Член ВКП(б) з 1947 року. У 1950 році закінчив Харківський художній інститут, де навчався зокрема у Єфрема Світличного, Олексія Кокеля, Йосипа Дайца, Сергія Бесєдіна, Григорія Томенка, Леоніда Чернова, Семена Прохорова.

З 1951 року обіймав посаду директора Ворошиловградського художнього училища; був головою Луганської обласної організації Спілки радянських художників України. Нагороджений орденом «Знак Пошани». Мешкав у Ворошиловграді, в будинку на вулиці Радянській, № 65, квартира № 50. Помер у Ворошиловграді 13 січня 1990 року.

Творча діяльність

Працював у галузі станкового живопису, створював тематичні картини. У творчості дотримувався принципів соцреалізму. Серед робіт:

• «В забої» (1951);
• «Молодий шахтар» (1958);
• «Кобзарі» (1961);
• «За декретом Володимира Леніна» (1962);
• «На відпочинку» (1963);
• «Кобзар» (1965);
• «Хлібороби» (1965—1966);
• «Гості в колгоспі» (1966);
• «Шахтарі» (1968);
• «Сім'я» (1971);
• «Марковські хлібороби» (1972);
• «В ім'я життя» (1975);
• «Солдати. 1941 рік» (1978);
• «На будівництві Ждановського конвертора» (1979);
• «Переможці» (1983);
• «Теплий вечір» (1984);
• «Хліб-сіль» (1985);
• «Наприкінці ниви» (1988).

Брав участь у республіканських виставках з 1958 року, всесоюзних — з 1951 року, зокрема у Києві, Москві у 1951 році, Фрунзе у 1952 році, Ворошиловграді у 1952, 1954, 1956—1957 роках, Сталіно у 1955—1956 роках, пересувних в Ашгабаді, Сталінабаді, Ташкенті, Самарканді, Алмати й Фрунзе у 1952 році та в Небіт-Дагу, Єревані, Грозному, Ставрополі, Краснодарі у 1953 році.

Твори художника зберігаються в Луганському художньому та інших музеях України^[1], в приватних колекціях У США, Великій Британії, Канаді.