Бджільництво

Бджільни́цтво (також бджоля́рство, па́січництво) — галузь сільського господарства, яка займається розведенням бджіл та отриманням від них меду, воску^[1] та інших продуктів бджільництва. Бджоли запилюють багато видів рослин, використовуючись задля підвищення врожайності. Серед продуктів бджільництва не тільки цінний дієтичний продукт мед, а й віск, прополіс, отрута та інші, вони знаходять широке застосування, зокрема для здоров'я людини — така медична практика має назву апітерапія.

Історія бджільництва

Дерев'яні бджолині вулики в музеї бджільництва в Стріпейкяй, Литва

Історія бджільництва своїм корінням сягає сивої давнини. 6 тисяч років тому в Єгипті розводили бджіл. Особливо медоносні райони знаходилися у верхній течії Нілу. Єгиптяни перевозили туди вулики — кошики із соломи або очерету, або ж керамічні ємності — на великих плетених плотах, щоб через якийсь час повернутися додому з багатим збором меду. Бджільництво було мінойським ремеслом, а зброджений медовий напій греки почали вживати набагато раніше за вино^[2]. Також у Стародавній Греції бджолярі вперше навчилися вставляти у вулики перегородки і з їх допомогою вилучати для себе лишки меду.

На території Русі бджільництво як промисел прослідковується з Х ст. нашої ери. Використання продуктів диких бджіл називається бортництво, що є історичним попередником бджільництва. Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашньому господарстві для виготовлення свічок і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.

Конструкції вуликів 20-21 століття

В цей період пасічники та винахідники прийняли будову рухомих стільників Лангстрота як у Північній Америці, так і в Європі, а також широкий асортимент вуликів з рухомими стільниками був розроблений в Англії, Франції, Німеччині та Сполучених Штатах^[3]. Класичні конструкції вуликів розвивався в кожній країні. Станом на зараз вулики Дадана (Дадант Шарль^[en]) та вулики Лангстрота все ще домінують у США. Вулик конструкції Жоржа де Лаянса став популярним у Франції, вулик British National став стандартом у 1930-х роках у Великій Британії, хоча в Шотландії все ще популярний менший вулик конструкції Сміта. У деяких скандинавських країнах та країнах східної Європи зберігався традиційний вулик-корито до кінця 20 століття і досі зберігається в деяких районах. Проте конструкції Лангстрота та Дадана-Блатта залишаються розповсюдженими в багатьох частинах Європи, хоча Швеція, Данія, Німеччина, Франція та Італія мають власні національні конструкції вуликів. Регіональні варіації вулика були розроблені відповідно до клімату, продуктивності квітів і репродуктивних особливостей підвидів місцевих медоносних бджіл у кожному біорегіоні.^[3]

Відмінності в розмірах вуликів незначні порівняно зі звичайними особливостями цих вуликів: всі вони квадратні або прямокутні, усі вони бути нерозбірними, або складатися із рухомих і взаємозамінних денця, основного (гніздового), магазинного корпуса, іноді піддашика, чи полотнинки, яку стелять на рамки та даху. Вулики традиційно будували з легких і стійких порід деревини: кедра, сосни або кипариса, але останнім часом поширення набувають вулики, що виготовлені з литого під тиском щільного полістирену^[4]. У вуликах також використовують роздільнау решітку між гніздовим і медовими корпусами, щоб обмежити перебування матки і вона не відкладала яйця в рамки, які призначені для меду і це спрощує відкачування та запобігає потраплянню відкритого розплоду у товарний мед. З появою кліщів-шкідників у 20-му столітті підлогу вуликів часто замінюють, тимчасово чи назавжди, дротяною сіткою та знімним піддоном.^[4]

У 2015 році в Австралії Седаром Андерсоном і його батьком Стюартом Андерсоном була винайдена система проточного вулику^[en], конструкція якої дозволяє добувати мед без громіздкого центрифужного обладнання^[5].

Бджільництво в Україні

Докладніше: Бджільництво в Україні

Продаж меду на ярмарку під час етнографічного фестивалю «Свіччине весілля» у 2016 році в Березовій Рудці

Українське бджільництво — це дуже добре розвинена галузь сільського господарства яка має довгу історію, що сягає доби Київської Русі.

Україна є одним із світових лідерів виробництва меду. Україна з 2008 року займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи (з валовим збором до 75 тис. тонн) і четверте після таких світових лідерів як Китай, Туреччина та Аргентина.

В 2019 році інвестори з Німеччини, Гаррі Ремферт і Олександр Кандлен заснували в Херсоні торговий майданчик для українських бджолярів — «Медова біржа».^[6]

Продукти бджільництва

Докладніше: Бджолопродукти

Бджолиний віск

Прополіс

Бджолина матка у розвитку, оточена маточним молочком

Крім основного продукту бджільництва — меду, також з пасіки добувають бджолиний віск, бджолині стільники, прополіс, пергу, пилок, забрус, маточне молочко, бджолину отруту, бджолиний підмор, гомогенат.

Мед

за походженням розрізняють квітковий, падевий і змішані меди. Мед падевий буває рослинного і тваринного походження. За технологічною ознакою меди бувають відцентрові та стільникові.

Бджолиний віск

бджолиний віск знаходить застосування в медицині. Він входить до складу деяких пластирів, мазей, кремів. Віск добре всмоктується шкірою і додає їй гладкого і ніжного вигляду, тому він широко застосовується в косметичній медицині.

Бджолині стільники

стільниковий мед є природним джерелом незамінних ферментів, мікроелементів і вітамінів.

Прополіс

з прополісу виготовляють спиртові настої, спиртові емульсії, прополісне молоко, прополісне вершкове масло, ефірний екстракт тощо. Прополіс має сильну антимікробну і стимулюючу дію. Використовують його також для інгаляції. З лікувальною метою препарати прополісу застосовують тільки під наглядом лікаря.

Пергу та пилок

використовують для нормалізації функціонування великої кількості органів людини.

Забрус

є високоефективним засобом при лікуванні бактеріальних і вірусних захворювань носоглотки і верхніх дихальних шляхів.

Маточне молочко

маточне молочко надзвичайно корисне, оскільки містить білки й амінокислоти, проте менш доступне.

Бджолина отрута

незважаючи на давнє використання бджолиної отрути в лікувальних цілях, вона майже не знаходить застосування в науковій медицині. Значною мірою це пояснюється болючістю ужалень і важкістю дозування при вжаленнях.

Бджолиний підмор

тіла померлих медоносних бджіл, використовують в медицині для лікування різних хвороб. З бджолиного підмору виготовляють різноманітні мазі, спиртові екстракти тощо.

Гомогенат

стимулює функціонування сім'яників і передміхурової залози у чоловіків та яєчників у жінок, а також використовують для нормалізації роботи інших органів людини.

Виробництво меду

Світове виробництво меду становить 1,5 млн тонн на рік, і на частку України припадає 5 %. За даними FAO, Україна з 2008 року займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи (з валовим збором до 75 тис. тонн) і четверте після таких світових лідерів, як Китай (367 тис. тонн), Туреччина (81,4 тис. тонн) і Аргентина (81 тис. тонн).^[7] Усього людей, які займаються розведенням бджіл і виробництвом меду, близько 700 тис. — півтора відсотка населення країни. До того ж винахідник рамкового вулика та всієї сучасної системи бджільництва Петро Прокопович жив і творив у XIX столітті на території нинішньої Чернігівської області.

Світове виробництво і споживання меду в 2005 році

Країна	Виробництво (тисяч тонн)	Споживання (тисяч тонн)	Кількість пасічників	Кількість вуликів
Європа
Україна	71.46	52	500,000[8]
Росія	52.13	54
Іспанія	37.00	40
Німеччина (*2008)	21.23	89	90,000*	1,000,000*
Угорщина	19.71	4
Румунія	19.20	10
Греція	16.27	16
Франція	15.45	30	70 000[9]	1 300 000[9]
Болгарія	11.22	2
Сербія	3 to 5	6.3	30,000	430,000
Данія (*1996)	2.5	5	*4,000	*150,000
Північна Америка
США (*2006, **2002)	70.306*	158.75*	12,029** (210,000 бджолярів)	2,400,000*
Канада	45 (2006); 28 (2007)[10]	29	13,000	500,000
Латинська Америка
Аргентина	93.42 (в середньому 84)[11]	3
Мексика	50.63	31
Бразилія	33.75	2
Уругвай	11.87	1
Океанія
Австралія	18.46	16
Нова Зеландія	9.69	8
Азія
КНР	299.33 (в середньому 245)	238		7,200,000[11]
Туреччина	82.34 (в середньому 70)	66		4,500,000[11][12]
Іран				3,500,000[11]
Індія	52.23	45		9,800,000[11]
Південна Корея	23.82	27
В'єтнам	13.59	0
Туркменістан	10.46	10
Африка
Ефіопія	41.23	40		4,400,000
Танзанія	28.68	28
Ангола	23.77	23
Кенія	22.00	21
Єгипет (*1997)	16*		200,000*	2,000,000*
Центральноафриканська Республіка	14.23	14
Марокко (*1997)	4.5*		27,000*	400,000*
Джерело: Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO [Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]), Серпень 2007.

Sources:

• Denmark: beekeeping.com^[13] (1996)
• Arab countries: beekeeping.com^[14] (1997)
• USA: University of Arkansas National Agricultural Law Center^[15] (2002), Agricultural Marketing Resource Center^[16] (2006)
• Serbia^[17]

Див. також

• Пасіка
• Апімондія
• День пасічника
• Бджільництво в Україні