Перепис населення Польщі (1931)

Другий перепис населення Польщі — другий перепис населення, проведений Польською Республікою 9 грудня 1931 року. За переписом, населення Польщі становило 32 108 000 осіб, з них 21 835 000 — це польськомовні (68,91 %), 4 441 622 — українськомовні (13,92 %), решта — мовці національних меншин. Перепис не містив питання про національності, а лише графу про рідну мову. Достовірність результатів перепису піддається значній критиці.

Населення Республіки Польщі за українською як рідною мовою за переписом 1931 року

Відомості

Перепис проведений на підставі закону від 14 жовтня 1931 року, який визначив дати найближчого перепису, а також підтвердив, що наступні переписи проводитимуться раз на 10 років і в терміни, які щоразу встановлюватиме Рада Міністрів. Діапазон перепису та організацію встановлено постановою Ради Міністрів від 2 вересня 1931 року^[1].

Зміни відбулися і щодо запитальника статистичного попереднього (першого) перепису 1921 року. Вилучено питання про національність, також із перепису сільських господарств залишено тільки питання про загальну площу земельних ділянок та сільськогосподарських угідь. Додано запитання про вміння читати й писати.

Результати

Остаточні результати були опубліковані в серії «Статистика Польщі» в 39 томах у 1936—1939 роках в адміністративному поділі станом на 1 січня 1933 (для центральних і східних територій), або в день 1 серпня 1934 (для західних і південних територій). Публікацію довідника перервав початок Другої світової війни, видано тільки книгу про Віленське воєводство і довідник муніципальних утворень із зазначенням кількості житлових будинків та основного населення.

Як і у випадку з попереднім переписом, достовірність перепису 1931 щодо статистики національної приналежності на східних територіях був неточний, про що зазначали польські статисти та історики перед війною — Альфонс Кризінський (1932, 1937), Євгеніуш Ромер (1938), а також після війни — голова Центрального статистичного управління в 1930-х Едвард Штурм де Штрем (1946), Збігнєв Ландау і Єжи Томашевський (1971), Януш Жарновський (1973), Вальдемар Мічовіч (1982).

Як зазначав Володимир Кубійович, кількість українців під час перепису була занижена, водночас дані за релігією вірніше відповідають дійсності^[2]. У спискових аркушах перепису є два терміни на позначення української мови — як «руської» та як власне «української», які зазначені як рівнозначні, проте прикінцеві результати по ним подаються порізно^[3]. Подібний поділ призвів до того, що у Східній Галичині за переписом налічувалося 1,6 млн осіб з «українською» мовою та 1,1 млн з «руською», хоча разом їхня частка все ще становила 51,0 % населення Галичини, тоді як поляків — 41,2 %, євреїв — 7,1 %^[3]. Кубійович звертає увагу на нереалістично велику кількість польськомовних греко-католиків (487 тис.)^[3][4]. Багатьох українців у переписі було записано поляками^[3]. Так, попри те, що у Люблінському воєводстві налічувалося 210 тис. православних і 3 тис. греко-католиків, число україномовних у переписі становило лише 85 тис. осіб^[3]. За підрахунками Кубійовича, реальна кількість українців у Західній Україні мусила становити 5 902 000 осіб (18,44 %), з яких 3,2 млн у переписі зазначені як українськомовні, 1,1 млн як «русини», близько 840 тис. як поляки, близько 580 тис. як «тутейші», до 100 тис. як білоруси та росіяни^[3].

Загальні

Воєводство	Населення[4]
	разом	міста	села
Білостоцьке	1 643 844	396 060	1 247 784
Варшава	1 171 898	1 171 898	—
Варшавське	2 529 228	582 542	1 946 686
Віленське	1 275 939	261 272	1 014 667
Волинське	2 085 574	252 524	1 833 050
Келецьке	2 935 697	749 972	2 185 725
Краківське	2 297 802	579 549	1 718 253
Львівське	3 127 409	775 735	2 351 674
Лодзинське	2 632 010	1 104 222	1 527 788
Люблінське	2 464 936	433 732	2 031 204
Новогрудське	1 057 147	102 642	954 505
Познанське	2 106 500	838 405	1 268 095
Поліське	1 131 939	148 809	983 130
Поморське	1 080 138	348 359	731 779
Сілезьке	1 295 027	418 392	876 635
Станиславівське	1 480 285	295 150	1 185 135
Тернопільське	1 600 406	271 784	1 328 622
Разом	32 107 252	8 731 047	23 184 732

Рідна мова

Розподіл за рідною мовою за результатами перепису 1931 року^[4]:

Разом	польська	українська[К 1]			єврейська	білоруська	німецька	«тутейша»[К 2]	іврит	російська	литовська	не вказано	чеська	інші
		разом	українська	«руська»
31 915 779	21 993 444	4 441 622	3 221 975	1 219 647	2 489 034	989 852	740 992	707 088	243 539	138 713	83 116	39 163	38 097	11 119
100 %	68,91 %	13,92 %	10,10 %	3,82 %	7,80 %	3,10 %	2,32 %	2,22 %	0,76 %	0,43 %	0,26 %	0,12 %	0,12 %	~0,04 %

• 
  Населення Республіки Польщі з польською мовою за переписом статистики з 1931 року
• 
  Населення Республіки Польщі за рідною мовою українською та руською за переписом 1931 року
• 
  Населення Республіки Польщі за рідною мовою івритом та їдиш за переписом 1931 року
• 
  Населення Республіки Польщі за рідною мовою білоруською, за переписом 1931 року
• 
  Населення Республіки Польщі за рідною мовою німецькою, за переписом 1931 року
• 
  Населення Республіки Польщі за рідною мовою литовською, за переписом 1931 року.
• 
  Населення Республіки Польщі за рідною мовою тутейшою^{[К 3]} за переписом 1931 року

Релігія

Розподіл за релігією за результатами перепису 1931 року^[4]:

Релігія	Населення	Відсоток
Римо-католики і вірмено-католики	20 670 051	64,76 %
Православні	3 762 484	11,79 %
Греко-католики	3 336 164	10,45 %
Юдеї	3 113 933	9,76 %
Протестанти-лютерани	424 216	1,33 %
Протестанти-уніяти	269 531	0,84 %
Протестанти-реформатори	33 295	0,10 %
Інші протестанти	108 216	0,34 %
Християни інших конфесій	145 418	0,46 %
Інші нехристияни	6 750	0,02 %
Не вказано або неконфесійні	6 058	0,02 %
Не зазначено	39 663	0,12 %
Разом	31 915 779	100,00 %

• 
  Православні в міжвоєнній Польщі за даними перепису населення 1931 року
• 
  Греко-католики в міжвоєнній Польщі за даними перепису населення 1931 року
• 
  Православні і греко-католики в міжвоєнній Польщі за даними перепису населення 1931 року

Бібліографія

• III. ŹRÓDŁA STATYSTYKI LUDNOŚCI (пол.)

Див. також

• Перепис населення Польщі (1921)

Коментарі

1. В офіційність статистиці існує дві графи для позначення української мови — власне «українська» та «руська».
2. «Тутейші» — офіційна польська назва, яку влада використовувала на Поліссі замість вживання етнонімів українець чи білорус^[3].
3. «Тутейші» — офіційна польська назва, яку влада використовувала на Поліссі замість вживання етнонімів українець чи білорус^[3].