Перцов Данило Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Перцов.

Перцóв Дани́ло Володи́мирович (нар. 10 січня 1973 — пом. 5 грудня 2021, м. Київ) — український композитор, мультиінструменталіст, дизайнер, член Спілки композиторів України, співзасновник гурту старовинної музики «Хорея Козацька».

Перцов Данило Володимирович
Зображення
Основна інформація
Дата народження	10 січня 1973(1973-01-10)
Місце народження	Київ, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	5 грудня 2021(2021-12-05) (48 років)
Місце смерті	Київ, Україна
Причина смерті	коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
Громадянство	Україна
Професії	композитор
Освіта	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Інструменти	клавесин, піаніно, джаламаї, цинк, співний корнет, пандора, фідель, тромбон, сурма, поморт, волинка, лізард, блокфлейти, дерев'яні флейти, флейтраверс, бас-барабан

Життя та творчість

Народився в Києві в сім'ї відомих художників-графіків Володимира Перцова та Валентини Ульянової^[1]. Початкову освіту здобув у Київській спеціалізованій музичній школі імені Лисенка, де факультативно займався композицією в класі Віктора Пацукевича. 1992 року відбувся творчий дебют композитора на фестивалі «Прем'єри сезону», де прозвучав твір «Кондукт Бабиного Яру» у виконанні ансамблю «Київська камерата» під орудою Володимира Сіренка.

У 1992—1998 роках навчався в Київській консерваторії (клас композиції Мирослава Скорика та Денисенко Марини).

В ці роки захопився автентичним виконавством, грав на шалмеї, цинку та поморті. Входив у композиторське об'єднання «ВІССГ», разом з Григорієм Немировським, Вікторією Польовою, Святославом Луньовим, Сергієм Ярунським, Веніаміном Левицьким, Сергієм Зажитьком і Людмилою Юріною.

1997 року в НМАУ відкрито першу в Україні кафедру музично-інформаційних технологій, обладнання якої було закуплено на гроші гранту фонду «Відродження». Ця студія стала значним поштовхом для розвитку творчості композиторів київської школи в електронному напрямку. Окрім А. Загайкевич, електронні твори писали у Києві — Ігор Стецюк, Данило Перцов, Святослав Луньов, Людмила Юріна, у Львові — Іван Небесний, Юрій Ланюк.

У 1998—2001 роках стажувався в аспірантурі в класі Левка Колодуба. В ці ж роки брав участь в театральних проєктах — спектакль «Морфій, звуки» Дмитра Богомазова, хореографічний етюд «Овса і Пітер» Лариси Венедиктової, «опера в трьох наближеннях» Virginalia для двох танцюристів, верджиналу, гітари та 6-канальної плівки (разом з Михайлом Стрельніковим та Вадимом Трінчим) також у ряді перформансів.

У 2006 році був виконаний «Кецалькоатль» для тріо САТ та електронної доріжки, у виконанні брало участь угрупування «TanzLaboratorium» під проводом Лариси Венедиктової. У 2008 році разом з Богомазовим, Венедиктовою та Олександром Другановим була створена електроакустична опера «Солодких снів, Річарде», де виступив як композитор, постановник та програміст. У 2010 році стажувався у Марка Холоневського в Кракові.

З 2005 року грав в ансамблі «Хорея Козацька» під проводом Тараса Компаніченка. У 2010 році спільно з Олегом Тимофєєвим заснував проєкт «Sarmatica», з яким записано альбом The Lviv Lute, цілком присвячений Львівській лютневій табулатурі (Ms. 1400/I).

2016 року до 30-х роковин Чорнобильської трагедії написав ораторію «Гірка зоря», прем'єра якої відбулася в «Мистецькому арсеналі» в присутності президента України (Національний президентський оркестр під проводом Кирила Карабиця, солісти — Ірина Данилейко та Анатолій Кочерга, режисер — Сергій Проскурня, автор відео — Сергій Петлюк)^[2].

У 2019 році брав участь у постановках опери GAZ у Відні та Нью-Йорку в театрі LaMama, розробляв разом з музикантом Георгієм Потопальським та виконував партію лайф-електроніки опери.

У 2020 році створив твір Investitional clysmatologie [Архівовано 12 грудня 2021 у Wayback Machine.] для проєкту Pandemic Meida Space^[3] на запрошення Алли Загайкевич.

Помер у реанімації Київської клінічної лікарні № 12 через Covid-19.^[4]

Родина

Батько — Володимир Валерійович Перцов (1933–2017), радянський і російський графік, ілюстратор, заслужений діяч мистецтв Російської Федерації, почесний член Російської академії мистецтв. Походив зі старовинного дворянського роду Перцових; серед предків — літератори Ераст та Петро Перцови, а також представники князівського роду Голіциних^[5][6].

Мати — Валентина Андріївна Ульянова (нар. 1939, Сталіно), українська художниця-графік, педагог, членкиня Спілки художників України з 1970 року.^[1]

Мав брата Володимира^[5].

Дискографія

• «Карміна Сарматіка» — в складі «Хореї Козацької» (2009)
• «Рицер Смілостю Упоєнний» — в складі «Хореї Козацької» (2009)
• «The Lviv Lute» — в складі ансамблю «Sarmatica» (2010)
• «Тера Козацька» — в складі «Хореї Козацької» (2010)
• «Бенкет Духовний» — в складі «Хореї Козацької» (2012)

Твори

• Фортепіанне тріо для 10 струнних інструментів «Кондукт Бабиного Яру» (1992);
• «Чотири стихії» для препарованого фортепіано;
• «Мохи» для 2 цинків;
• «Акваріус» для фортепіано та оркестру (1998);
• Вокальні цикли на слова Лорки й Сафо;
• Соната для гітари соло (1998);
• п'єса «Голкіпер» (1999);
• музика до фільмів епохи німого кіно «Носферату» й «Утомлена смерть»;
• музика до вистави Дмитра Богомазова «Морфій»;
• балет «Distant»;
• опера «Virginalia» для двох танцюристів, вірджинала, гітари та шестиканальної електроніки в семи частинах (2003, разом із Михайлом Стрельніковим і Вадимом Трінчим);
• «Кецалькоатль» для тріо САТ (1995 — акустична версія, 2006 — електроакустична версія)^[7];
• електроакустична опера «Солодких снів, Ричарде» (2008);
• електронна композиція, в основу якої покладено гімн української діаспори «Чуєш, брате мій» (2011);
• ораторія «Гірка зоря» (2016)^[8];
• «Меїсса» (2017);
• «Missa Lapidibus»;
• «Investiment climatology» (2021)^[9].

Література

• Олександр Клименко. У вічному світлі Кецалькоатля. Пам'яті Данила Перцова. — Критика, № 3–4, 2022 (c. 29–39).