Петро Акерович

Петро Акерович (?—?) — руський архієпископ. Згадується в джерелах як учасник Першого Ліонського собору (1245). Розповів присутнім клірикам про монгольську навалу на Русь^[1].

Петро Акерович
Народився	13 століття
Помер	13 століття
Діяльність	православний священник
Посада	єпископ і митрополит
Конфесія	православ'я

Точне походження і приналежність невідомі. Дослідники Степан Томашівський та Володимир Пашуто ототожнювали його із ігуменом Спаса на Берестові, згадуваним Лаврентіївським літописом, ставлеником чернігівського князя Михайла Всеволодича^[1]. Олексій Толочко вважав його ієрархом-ставлеником володимирського князя Ярослава Всеволодича^[1], а Ігор Паславський — єпископом Галича, якого князь Данило Галицький вислав до Ліона^[2].

Біографія

З 1230 року — ігумен Київського монастиря Спаса на Берестові, співучасник єпископських хіротоній у Соборі Святої Софії, імовірний автор Київського літописного зведення 1238 p.^[3]

1240 року — висвячений на єпископа. Після зруйнування Києва ханом Батиєм та зникненням митрополита Київського Йосифа, Київська Митрополія залишилась без духовної опіки.

У 1240–1245 роках йшла боротьба за Київ між князями Данилом Романовичем та Михайлом Чернігівським. Петро Акерович був обраний Київським митрополитом замість Йосифа з санкції князя Михайла після його повернення до Києва. Був митрополитом Київським у 1242–1246 роках^[4]. За тих тяжких умов він не отримав затвердження у патріарха, тим більше, що в той час Константинополь був захоплений хрестоносцями, й там перебував Латинський Константинопольський патріарх. В той же час Данило Галицький висунув свого кандидата на митрополита Київського — Холмського єпископа Кирила.

Влітку 1245 року Петро Акерович, як «Архієпископ Руський», узяв участь у Першому Ліонському соборі. На соборі він розповів його учасникам, зокрема Папі Римському Інокентію IV про погром Русі татарами і застеріг західно-європейське суспільство перед грізною небезпекою з боку татар. Метою його візиту був пошук допомоги для порятунку від татарської навали Галицької, Волинської та Київської земель.^[5] Після його повідомлення Папа вислав на Русь та в Орду свого легата Джованні Да Плано Карпіні.

Згодом князя Михайла вбили за наказом хана Батия, а митрополита Петра було вигнано з Києва. Русь знаходилася під владою монголів, які віддали Київ князю Ярославові Всеволодовичу.

Подальша доля невідома.