Пово́рскля— прилеглі до річки Ворсклитериторії, що тяжіють до неї географічно, економічно та мають певні спільні риси історії розвитку.
Це поняття досить широко використовується істориками та археологами[1].
Як відомо, на перших етапах розвитку людського суспільстварічки, струмки та джерела були, практично, єдиними джерелами водопостачання людської спільноти. Згодом річки стали основними транспортними артеріями державних утворень та обумовлювали міжрегіональні та міждержавні торговельні зв'язки. Враховуючи те, що у давні часи Ворскла, завдяки льодовиковому походженню і відмінним від сьогочасних кліматичним умовам, була повноводнішою, а річкові судна не вимагали глибокої води, то річка протягом сотень кілометрів була судноплавною (до XVIII ст.[2]). Були судноплавними і деякі її притоки.
На кінець 19 століття ширина Ворскли становила від 12 до 40 саженів, тобто від 25 до 85 м [3]. Найбільші на той час притоки з 15-ти Коломак і Великий Кобелячок.
Регіональний природний парк «Хотмижський» — розташований на території Борисовського (8602 га) і Грайворонського (2060 га) районів. Протяжність з півночі на південь 15.1 км, із заходу на схід — 16.3 км.
Ліс на Ворсклі — ділянка заповідника «Білогір'я», розташована поблизу селища Борисовка, на правому березі річки Ворскли. Загальна площа 1038 га. Охоронна зона 488 га.
Острас'єві яри (урочище Низьке) — ділянка заповідника «Білогір'я», розташована на 8 км південніше від смт Борисовка. Загальна площа 90 га.
Україна
Національні природні парки
Ворскла в районі Лучкківського ландшафтного заказникаШавлія на берегах ВорсклиГетьманський національний природний парк — національний природний парк на території Охтирського району Сумської області.
Початком історії розвитку Поворскля, як певного природного регіону, можна вважати часи формування річкових систем на території нинішньої України, що мають льодовикове походження.
Найбільшою кількістю пам'яток представлені старожитності пізньої кам'яної доби— неоліту (V— III тис. до н.е.). Вони відкриті на перших і других надзаплавних терасах річок Ворскли та Коломака.
На межі енеоліту (мідний доба) і доби ранньої бронзи (XXII— XIX ст. до н.е.) лісостепові простори Поворскля заселили індо-арійські племена ямної культурно-історичної спільноти. Саме вони були будівниками перших величних земляних гробниць на території Полтавщини— курганів, які насипали, відправляючи у подорож до потойбічного світу своїх співплемінників. В межах Полтави знаходиться ряд поховальних пам'яток ямної культури— група курганів на захід від села Зінці, кургани біля села Івашки. Знайдено і чимало окремих знахідок цієї доби— кам'яні свердлені сокири-молоти з мікрорайонів Алмазний, Сади і сіл Рибці, Жуки, Супрунівка.
Майже тисячолітній період бронзової доби (XIX— IX ст. до н.е.) представлений досить нерівномірно. У селі Тахтаулове, на північ від Полтави, розкопаний курган з похованням катакомбної культури (XVIII— початок XVII ст. до н.е.). На західній межі міста, біля села Михайлики, досліджено курган з похованнями культури багатоваликової кераміки (XVII ст. до н.е.) і зрубної культури (XVI ст. до н.е.). В одному з перших знайдені рідкісні намистини, виготовлені з давньоєгипетського фаянсу, що свідчить про усталеність зв'язків давнього населення доби бронзи Дніпровського Лівобережжя з центрами світової цивілізації понад 3, 5 тисячі років тому.
За ранньозалізної доби (скіфський час) Поворскля займали землеробські племена гелонів та будинів. Тут вони створили ранньодержавне утворення зі столицею на місці сучасного села Більськ Котелевського району— грандіозне Більське городище, яке ряд вітчизняних істориків та археологів вважають за місто Гелон, відоме за описом давньогрецького історика Геродота (V ст. до н.е.) [8][9]. До широкої сільськогосподарської округи цього городища входила щільна «низка» поселень по Ворсклі, у тому числі й у межах сучасної Полтави.
У другій чверті першого тисячоліття нашої ери територія Полтавщини (чи її частина?) ввійшла до складу різноетнічного масиву племен, об'єднаних у складі Готської держави. До нього входили пізньоскіфські землероби, сармати, слов'яни та готи. Об'єднання відоме в науці під назвою черняхівської культури. Рештки невеликих поселень цього часу відомі поблизу Вакуленець і Побиванки, Біофабрики, на Білій Горі, поряд із селами Андріївка і Зорівка. Чудово виконаний кружальний посуд з лискованою поверхнею, величезний набір виробів з кольорових та чорних металів, пожвавлені контакти з пізньоантичним світом— ось що характеризує розвиток носіїв черняхівської культури— землеробів часу існування царства готів у Північному Причорномор'ї. Як наслідок, у середовище черняхівських племен потрапляла значна кількість срібної римської монети— денаріїв, що забезпечувала обмін, була джерелом ювелірного виробництва і, можливо, стимулювала появу власного грошового обігу, осідаючи з часом у складі численних скарбів. До десятка таких скарбів з монетами І— II століття нової ери було виявлено і в Полтаві та околицях міста[10].
У серпні 1399 року на річці Ворсклі зустрілися війська Великого князя Литовського Вітовта і хана Заволзької Орди Темір-Кутлука під проводом його воєначальника Едигея (або Єдигея). Відбулася жорстока битва, де великому князеві литовському та його союзникам було завдано страшної поразки.
6 лютого1658 року загони М. Пушкаря та Я. Барабаша, які нараховували близько 40 тис. осіб, розбили гетьманські частини І. Виговського під командуванням І. Богуна та І. Сербина. У травні 1658 року регулярні частини за підтримки загону кримських татар після боїв під Красним Лугом і Пустозером примусили М. Пушкаря і Я. Барабаша відступити до Полтави. 11 червня1658 року загони заколотників у бою під Полтавою були розбиті. У жорстоких боях загинуло близько 50 тис. осіб. І. Виговський спалив Полтаву та, як пишуть літописи, ще багато українських міст, а інші міста та села віддав татарам на пограбування і ясир.
Петлюра Симон Васильович(1879—1926) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.
Петлюра Ольга Опанасівна(1885—1959) — український педагог, активістка політичної еміграції УНР в Парижі. Мати української поетеси-емігрантки Лесі Петлюри, дружина голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри (від 1910 року).
Симановський Василь Лаврович — полковник, учасник Першої світової війни і Білого руху на Півдні Росії та в Україні, один з найближчих соратників Лавра Корнілова, командир одного з перших загонів Добровольчої армії— загону полковника Симановського.
Щербань О. Н.— український вчений у галузі гірничої теплофізики і організатор науки, дійсний член АН УРСР (з 1957), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966), Лауреат Державної премії СРСР (1969), депутат Верховної Ради УРСР(1962).
Івахненко Олексій Григорович— український вчений у галузі автоматичного керування, кібернетики і математичного моделювання. Академік НАН України (2003). Заслужений діяч науки УРСР (1972).
Ганул Валентин Леонідович— український вчений-онколог, член-кореспондент НАН України, член-кореспондент Академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор.
Гурвич Олександр Гаврилович— біолог і гістолог, в 1945—1948 рр. — директор інституту експериментальної біології АМН СРСР. Лауреат Сталінської премії.
Омелянський Василь Леонідович— мікробіолог, академік АН СРСР. Член-кореспондент Туринської медичної академії, Ломбардської АН, Американського товариства бактеріологів.
Сусідко Петро Іванович— вчений-ентомолог, доктор біологічних наук, академік ВАСГНІЛ, академік РАСГН. У 1972-1979 рр. – директор Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи, у 1979-1982 роках – головний секретар Президії ВАСГНІЛ. Кавалер трьох орденів Трудового Червоного Прапора.
Олефірщинський могильник. Курганний могильник скіфського часу, що належить до відомих поховальних пам’яток поворсклянського землеробського населення V-IV ст. до н.е.
Городище IX-XIII ст. в урочищі Брусія (с. Михайлівка) — об'єкт культурної спадщини національного значення.
Об'єкти культурної спадщини національного значення
Згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» Постановою Кабінету міністрів України від 3 вересня 2009 р. N 928 до Державного реєстру нерухомих пам'яток України внесені об'єкти культурної спадщини національного значення (археологія)[12][13]:
Комплекс пам'яток території і округи Більського городища, II тисячоліття - X століття до нашої ери, X століття до нашої ери - IV століття, XIV - XVII століття, с. Більськ, території Білицької та Опішнянської громад Полтавського району Полтавської області і Грунської громади Охтирського району Сумської області.
Майдан «Великий Скоробір». IX століття до нашої ери - IV століття, VII - III століття до нашої ери, кінець XVI - XVIII століття, між селами Більськ та Батьки Полтавського району Полтавської області. Пам'ятка археології, науки і техніки.
Археологічні дослідження знахідок у курганах бронзової доби на території міста Полтави та прилеглих землях свідчать про усталеність зв'язків давнього населення доби бронзи Дніпровського Лівобережжя з центрами світової цивілізації понад 3, 5 тисячі років тому. В одному з курганів знайдені рідкісні намистини, виготовлені з давньоєгипетського фаянсу.
Рештки невеликих поселень другої чверті першого тисячоліття нашої ери, які відносять до державного утворення часів черняхівської культури, відомі поблизу Вакуленець і Побиванки, Біофабрики, на Білій Горі, поряд із селами Андріївка і Зорівка. У середовище черняхівських племен потрапляла значна кількість срібної римської монети— денаріїв, що забезпечувала обмін, була джерелом ювелірного виробництва і, можливо, стимулювала появу власного грошового обігу.
Симон Петлюра
Ольга Панасівна Петлюра з донькою
Микола Хвильовий
_з_донькою_Лесею.jpg)
Дитячий ревматологічний санаторій (Будинок купця Дмитрієнка).Грайворон
Грайворон. Загальноосвітня школа (колишня чоловіча гімназія, побудована 1910 року)
Храм Воскресіння Христового, Хотмижськ
Старий шкільний будинок в селі Хухра
Дерев’яний храм Мучениці Параскової П'ятниці в селі Бакирівці. Архітектор Покровський В. М., дерев'яний модерн
Храм преподобного Іова Почаєвського. Великобудищанський Свято-Троїцький жіночий монастир у с. Писарівщина
Навчальний корпус зооветеринарного технікуму у с. Писарівщина
Тріумфальні ворота. Автор проекту — академік архітектури Луїджі Руска
Церква в ім'я Св. Миколая в селищі Диканька, на 2008 рік. Архітектор М.О. Львов
Мурована церква на честь Святої Трійці у Диканьці, на 2015 рік. Архітектор М.О. Львов (?)
..jpg)
Жуки Полтавського повіту, вулиця у селі, 1913
Вулиця у Диканці, кінець 19 століття
Диканські дівчата. Зліва перша і п'ята дочки Віктора Сергійовича Кочубея Надія і Софія. Диканька, близько 1912 року
Диканька. Фасад палацу у маєтку Кочубеїв у Диканьці. Фотографія кінця XIX ст.
Диканька Брама садиби у маєтку Кочубеїв, фотографія, кінець XIX ст.
Маєток Кочубеїв у Диканці. Квітник у дворі палацу. Фотографія кінця XIX ст.
Диканька. Герб роду Кочубеїв на квітнику у дворі палацу.
Диканька. Вигляд палацу князя Кочубея з боку ставка. Фотографія на поштовій листівці кінця XIX ст.
Тріумфальна арка на честь відвідин Диканьки Олександром I 1-го серпня 1820 року. Фотографія кінця XIX ст.
Дзвіниця Миколаївської церкви у Диканьці. Архітектор Луїджі Руска. Фотографія кінця XIX ст.
Пошта у маєтку Кочубея у Диканьці. Фотографія кінця XIX ст.
Броварня у маєтку Кочубеїв у Диканьці. Фотографія кінця XIX ст.
Ворскла. Млини біля села Білики. Фотографія кінця 19 ст.
Грайворон. Озеро Ведмедівка
Гетьманський національний природний парк. Ворскла поблизу Хухри
Ялиновий гай у Диканьці
Ворскла поблизу Михайлівки
Бузковий гай у Диканьці
Ворскла біля Нових Санжар
