Постель Олександр Борисович

Олександр Борисович По́стель (нар. 1 травня 1904, Одеса — пом. 19 січня 1989, Одеса) — український радянський художник і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України з 1924 року^[1], Спілки художників СРСР з 1934 року та Спілки художників України. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1963 року.

Постель Олександр Борисович
Народження	18 квітня (1 травня) 1904  Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	19 січня 1989(1989-01-19) (84 роки)
	Одеса, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Навчання	Одеське художнє училище
Вчитель	Фраєрман Теофіл Борисович і Заузе Володимир Християнович
Діяльність	художник
Вчене звання	професор
Відомі учні	Штівельман Юхим Вікторович, Безчастнов Ігор Михайлович, Попов Олексій Олексійович, Гороховський Едуард Семенович, Гончаренко Іван Іванович, Кіріазі Федір Григорович, Голембовська Світлана Владиславівна, Біляк Володимир Йосипович, Клювгант Діна Еммануїлівна, Фурдигайло Людмила Іванівна, Павлюк-Судьїна Євгенія Георгіївна і Шенкер Ілля Якович
Член	Асоціація революційного мистецтва України, СХ СРСР і Національна спілка художників України
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Постель.

Біографія

Народився 18 квітня [1 травня] 1904(19040501) року в місті Одесі (тепер Україна) в багатодітній сім'ї кравця. 1917 року поступив на вечірнє відділення Одеського реального училища^[1]. Протягом 1920—1929 років (з перервами) навчався в Одеському художньому інституті (викладачі Теофіл Фраєрман, Володимир Заузе). Протягом 1925—1926 років жив у Москві, співпрацював з видавництвами, браве участь у виставках. 1926 року повернувся до Одеси, де у 1929—1931 роках працював співробітником Одеського художнього музею. Протягом 1931—1941 працював викладачем Одеського художнього училища^[1].

Протягом 1941—1945 років жив в Узбецькій РСР, де викладав в евакуйованому в Ташкент Московському архітектурному інституті, працював як живописець, офортист, займався автолітографією, брав участь у виставках, в організації Республіканського художнього училища Узбецької РСР, став його першим директором^[1].

1945 року повернувся до Одеси. До 1967 року працював викладачем Одеського художнього училища, потім Одеського будівельного інституту. Доцент з 1947 року, професор з 1966 року^[1]. Жив в Одесі в будинку на провулку Гагаріна № 4, квартира 2. Помер в Одесі 19 січня 1989 року.

Творчість

Працював в галузі станкової графіки і живопису. Серед робіт:

графіка

• «Культхвилина в панчішному цеху» (1935);
• «Комунари» (1935);
• серії:
  • «Архітектурні пам'ятки Узбекистану» (1943);
  • «Пейзажі Узбекистану» (1942—1945);
  • «Одеса» (1946);
  • «За читанням» (1952);
  • «Пори року» (1956—1960);
  • «Одеські пейзажі» (1950—1970; офорт, суха голка);
  • «Персики» (1960);
  • «Квіти» (1965—1966);
  • «Вилкове» (1969);

живопис

• «Околиці Одеси» (1939);
• «Базарна площа» (1944);
• «Сонце в серпанку» (1948);
• «Чорні баржі» (1950);
• «Сніг зійшов» (1955);
• «Одеса. Новий район» (1963).

Відомий також як ілюстратор книжок і художник кіно.

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1929 року, всесоюзних з 1939 року, зарубіжних з 1937 року, персональні відбулися в Одесі, Кишиневі 1965 року.

Твори художника знаходяться в 47 музеях світу: зокрема в Третьяковській галереї, Державному музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна, а також в музеях Києва, Львова, Харкова, Ужгорода, Вознесенська, Ташкента, в Одеському художньому музеї, Одеському будинку-музеї імені М. К. Реріха та інших.