Пракартвельська мова

Пракартвельська мова (груз. წინარექართველური ენა, латиніз.: ts'inarekartveluri ena, груз. პროტოქართველური ენა, латиніз.: p'rot'okartveluri ena) — реконструйована мова-предок усіх картвельських мов, якою говорили предки усіх сучасних картвелів. Більшість мовознавців-фахівців визнають цю гіпотезу, вони змогли реконструювати прамову за допомогою порівнянь сучасних картвельських мов^[1]. Деякі мовознавці, зокрема Герхард Детерс та Георгій Клімов також реконструювали прамову нижчого рівня, пракарто-занську прамову, предка сучасних карто-занських мов (до яких входять грузинська та занська)^[2].

Пракартвельська мова
Реконструкція з	Картвельські мови
Реконструкції нижчого рівня	Пракарто-занська мова

Впливи

Аблаутні закономірності пракартвельської дуже подібні на індоєвропейські, тож вважається, що пракартвельська мова мала контакт з праіндоєвропейською на ранніх етапах свого розвитку^[3]. Це також підтверджується окремими спорідненими коренями з індоєвропейською: наприклад, припускається зв'язок пракартвельського кореня *mḳerd- (груди), та праіндоєвропейського *ḱerd- (серце). Пракартвельский корінь *ṭep- (тепло) також може бути пов'язаним із праіндоєвропейським *tep- (тепло)^{[1][неякісне джерело]}.

Зв'язок із нащадками

Сучасні мови-нащадки пракартвельської: грузинська, сванська, мегрельська та лазька. Аблаутні патерни пракартвельської краще збереглись у грузинській та особливо сванській, аніж у мегрельській або лазькій, у яких утворились нові форми таким чином, або в кожному словесному елементі була щонайменше одна стабільна голосна^{[1][уточнити переклад]}.

Система займенників у пракартвельскій вирізняється наявністю розрізнення за клюзивністю (окремі слова для «ми» разом зі слухачем та «ми» без слухача). Це розрізнення збереглось лише у сванській. У сванській є й інші архаїзми з пракартвельської, що дало підстави вважати, що сванська відділилась від решти мов раніше: вже потім пракартвельська (карто-занська) розділилась на грузинську та занські мови (мегрельська та лазька)^[1].

Фонологія

Голосні

Пракартвельські голосні^[4][5][6]

	Передні		Задні
			неокруглені		округлені
	короткі	довгі	короткі	довгі	короткі	довгі
Високі	(i [i])				(u [u])
Низько-середні	e [ɛ]	ē [ɛː]			o [ɔ]	ō [ɔː]
Низькі			a [ɑ]	ā [ɑː]

Приголосні

Пракартвельські приголосні^[7][8]

		Губні	Ясенні		Ретрофлексні	Заясенні		Задньоязикові	Увулярні	Гортанні
			прості	сибілянти		центральні	бокові[8]
Носові		m [m]	n [n]
Проривні	дзвінкі	b [b]	d [d]	ʒ [d͡z]	ʒ₁ [d͡ʐ]	ǯ [d͡ʒ]		g [ɡ]
	глухі	p [p]	t [t]	c [t͡s]	c₁ [t͡ʂ]	č [t͡ʃ]		k [k]	q [q]
	абруптивні	ṗ [pʼ]	ṭ [tʼ]	c̣ [t͡sʼ]	c̣₁ [t͡ʂʼ]	č̣ [t͡ʃʼ]	ɬʼ [t͡ɬʼ]	ḳ [kʼ]	q̇ [qʼ]
Фрикативні	глухі			s [s]	s₁ [ʂ]	š [ʃ]	lʿ [ɬ]	x [x]		h [h]
	дзвінкі			z [z]	z₁ [ʐ]	ž [ʒ]		ɣ [ɣ]
Дрижачі						r [r]
Апроксиманти		w [w]	l [l]			y [j]

Розрізнення між [q] та абруптивним [qʼ] лишилась лише у сванській мові. Це розрізнення також існувало у давньогрузинській.