Шляхтинці

Шля́хтинці — село в Україні, у Байковецькій сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розміщене на річці Гніздечна в центрі району. До 2015 — центр сільради. До березня 1991 р. мало назву Гніздичка^[1]

село Шляхтинці
Герб Шляхтинців Прапор Шляхтинців
Церква св. Трійці Церква св. Трійці
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Тернопільський
Тер. громада	Байковецька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA61040010150032067
Основні дані
Засноване	1463
Населення	829 (2023 рік)
Територія	1 460 км²
Густота населення	581.51 осіб/км²
Поштовий індекс	47710
Телефонний код	+380 352
Географічні дані
Географічні координати	49°35′2″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д.
Водойми	Гнізна
Відстань до обласного центру	4 км
Відстань до районного центру	4 км
Місцева влада
Адреса ради	47711, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Байківці, вул. Січових Стрільців, буд. 43
Карта
Шляхтинці
Шляхтинці
Мапа
Шляхтинці у Вікісховищі

Церква Пресвятої Трійці

Символічна могила Борцям за волю України

Автобусна зупинка

Стадіон

Клуб у Шляхтинцях

Від вересня 2015 року ввійшло до складу Байковецької сільської громади.

Населення — 829 осіб (2023 рік).

Назва

Походить, за переказами, від гори Шляхтин, що розташована поблизу населеного пункту.

Географія

У селі є вулиці: Барвінського, Зелена, Лесі Українки, Невідома, Нова, Польова, Сонячна та Шевченка^[2].

Історія

Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західно-поділ. групи скіф. часу і давньорус. культури.

Так черняхівське поселення на схилі мису, на лівому березі ріки Гнізна, між Гніздичкою і Лозовою відкрите в 1971 році. Знайдено уламок кістяного гребеня, зібрано уламки гончарного посуду^[3].

Знайдено уламки кераміки і дві залізні сокирки, що відносяться до давньоруського часу. Відкрив пам'ятку Б. М. Остапів^[3].

Перша писемна згадка — 1463 р. як Шитнаківці. Згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном.

У XVI ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця XIX ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частинні — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній частині — будинок.

У 1546 р. село — власність князів Острозьких. 1674 р. у церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ. за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маєтности єго мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на тенъ часъ державного пана Самуила Буковского и господина отца Григорія Яцковского».

У XVII ст. Шляхтинці — власність Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у XIX ст. велика земельна власність належала Завадським і Дуніним-Борковським; від початку 20 ст. — Федоровичам (зокрема, Федоровича Володислава^[4]) і Малицьким. 1832 р. в селі проживали 556 осіб; душпастирював о. Григорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, від 1850 р. — однокласна. У 1890 р. в Шляхтинцях — 885 жителів, із них 709 українців, 123 поляки, 53 євреї; функціонували фільварок, ґуральня, млин і 2 корчми.

За часів Австро-Угорщини діяли «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші українські товариства, кооператива.

В УСС і УГА воювали Степан Сердюк (підхорунжий, 1894—1988) та ін.

У 1921 р. в селі 122 будинки, 766 осіб. Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. 19 ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили. Упродовж 1934—1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова.

У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини, письменниці Дарії Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк, про що він написав у спогадах «Дарія Віконська». 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб'яки, Валерія Мозіль та ін. До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. Навесні 1944 р. поблизу села під час бою відзначився воїн Червоної армії, Герой Радянського Союзу Борис Кошечкін. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — понад 70 осіб, у тому числі районовий провідник ОУН, курінний політвиховник УПА Юліан Сердюк («Ярема»; 1913—1946); криївка була у хаті Стефанії Скринник (Балабан), у дивізії «Галичина» воювали Павло Гарак і Петро Ковалькевич.

5 січня 1948 р. у селі вояки УПА збирали по 20–30 людей і проводили протиколгоспну роз'яснювальну роботу. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року; спроба більшовиків організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня більшовики знову утворили колгосп.

12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев'ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Байковецької сільської громади^[5].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Тернопільського району, село увійшло до складу новоутвореного Тернопільського району^[6].

Населення

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 847 осіб^[7]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську^[8].

Станом на 19 жовтня 2023 року в селі проживали 832 жителі.

Символіка

Попередня символіка затверджена 21 грудня 2017 р. рішенням № 496 XXVIII сесії сільської ради VII скликання^[9]. Автори — С. В. Ткачов, К. М. Богатов. Сучасна символіка села була затверджена. рішенням сесії сільської ради.26 лютого 2021 року^[10]

Герб

На лазуровому щиті золотий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша написи «ШЛЯХТИНЦІ» і «1463».

Прапор

На квадратному синьому полотнищі жовтий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори.

Тлумачення символіки

Герб символізує родину Барвінських (видозміна родового герба «Яструбець»), найвідоміших уродженців села. Корона означає статус населеного пункту. На прапорі повторюються кольори герба.

Пам'ятки

Церква св. Трійці в Шляхтинцях

• церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам'яна),
• капличка Матері Божої (2011 р.),
• «фіґура».
• поблизу села є ботанічний заказник місцевого значення «Шляхтинецький».

Пам'ятники

Пам'ятник Олександрові Барвінському

Споруджено пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні, О. Барвінському встановлено пам'ятну таблицю (1997, скульп. Я. Голець) та пам'ятник (2005, скульптор Р. Вільгушинський), в центрі села насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і) (на початку 2000-х рр. туди ж перенесли пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям); на місцевому цвинтарі встановлено хрест перепохованим воякам УПА із с. Лозова (1995 р.)..

Соціальна сфера

Працюють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (від 1999 — імені О. Барвінського), клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торгові заклади.

Відомі люди

Народилися

• Василь, Григорій, Іван, Олександр, Осип Барвінські — громадсько-політичні, культурно-освітні діячі,
• Балабан Василь (30 грудня 1920) — інженер-механік, громадський діяч. Працював у США. Член Товариства українських інженерів Америки^[11]
• Моргало Віктор — український військовик, учасник російсько-української війни^[12].

Проживали

• Іванна-Кароліна Федорович-Малицька (псевдонім Віконська Дарія) — українська письменниця, перекладачка, літературознавиця;
• Барвінський Григорій — священник, культурно-громадський діяч, етнограф;
• Левчук Микола — український історик, археолог, краєзнавець, педагог. Член ВУСК та НТШ;
• Малицький Микола — громадський діяч, педагог;
• Малицький Олександр — пастирював і тут похований;
• Михальчук Михайло — відомий фахівець в сфері сексології.

Перебували

• Пантелеймон Куліш — український письменник.

Проживають

• Мельник Микола Панасович — український художник, живописець^[13].