Пічкур Дмитро Степанович

Дмитро́ Степа́нович Пічку́р (24 квітня 1941(19410424), Розсохуватка, Катеринопільський район, Черкаська область — 26 січня 2018, м. Вінниця)) — український поет і публіцист. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України (2000).^[1]

Пічкур Дмитро Степанович
Дмитро Пічкур
Народився	24 квітня 1941(1941-04-24) Розсохуватка Черкаська область
Помер	26 січня 2018(2018-01-26) (76 років) Вінниця
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	Українська література
Відомий завдяки	поет, публіцист
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1971)
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пічкур.

Біографія

Народився 24 квітня 1941 року у с. Розсохуватка, Катеринопільського району, Київської (від 1954 року — Черкаської області). Після закінчення Розсохуватської середньої школи (1959) працював на будівництві Кременчуцького водосховища, служив у війську, будуючи ракетні майданчики на Уралі.

Закінчивши факультет журналістики Київського державного університету (1971), а згодом й Вишу партійну школу, понад тридцять років пропрацював у газеті «Вінницька правда», нині — «Вінниччина», де був завідувачем відділу і упорядником літературно-мистецької сторінки «Зоряна криниця», активно дописував до газети «Літературна Україна», був відповідальним секретарем Вінницької обласної письменницької організації, завідувачем Кабінету молодого автора ВОО НСПУ.^[2]

Помер у Вінниці 26 січня 2018 року. Похований у рідному селі.^[3]

Літературна діяльність

Відбиток на літературну долю залишили знайомство під час служби у війську з Василем Стусом, лекції Василя Симоненка у школі робкорів при газеті «Черкаська правда», підтримка Петра Перебийноса та рекомендації до Спілки письменників від Дмитра Чередниченка та Володимира Забаштанського.
Автор книг поезії:

«Ще так до осені далеко» (1997); «Журавлиний берег» (1997); «Високосне літо» (1998); «Пізній мед» (1999); «Квіти для дружини» (2003); «Квіти для дружини» (2003);

«Скатертина на двох» (2005); «За крок до обрію» (2006); «Жорна»: поезія та проза (2011); «Підпалок» (2016); «Ще буде тепло. Акварелі» (2017).

Статті та спогади «Біля Стусової криниці» увійшли до енциклопедичного довідника «Рух опору в Україні 1960—1990 років».
На його вірші написана низка пісень, які виконують Павло Мрежук, Станіслав Городинський та ін. Пісня на «Величання любові» — лауреат фестивалю «Слов'янський базар».^[4]