Фортечні споруди Беллінцони

Три замки Беллінцони — група укріплень, розташованих навколо міста Беллінцони в кантоні Тічино (Швейцарія). Група складається із замків Кастельґранде● (італ. Castelgrande), Монтебелло● (Castello di Montebello) та Сассо-Корбаро● (Castello di Sasso Corbaro), а також фортечних стін. Кастельґранде розташований на скелястій вершині над долиною і з'єднаний із Монтебелло кам'яними мурами. Замок Сассо-Корбаро розташований окремо на скелястій вершині за 600 м на південний схід від двох інших. 2000 року замки та інші споруди включено до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Фортечні споруди Беллінцони
46°11′34″ пн. ш. 9°01′20″ сх. д.
Країна	Швейцарія[1]
Розташування	Беллінцона[1]
Тип	архітектурний ансамбль і археологічна пам'ятка[1]
Площа	5 га
Стиль	Середньовічна архітектураd
Фортечні споруди Беллінцони Фортечні споруди Беллінцони (Швейцарія)
Медіафайли у Вікісховищі

Історія

Перші укріплення на місці Кастельґранде● звели приблизно в I столітті до н. е. римляни, під час правління Октавіана Августа. Після періоду деякого занепаду, в IV столітті укріплення перебудували та розширили. Оскільки місцевість вважалася ключовою для оборони Італії, тут було збудовано великий замок, здатний умістити римську когорту (близько 1000 осіб). 475 року гарнізон замку відбив напад чисельно біьшого загону германців (900 осіб).

Після розпаду Західної Римської імперії місто належало остготам (близько 500 року), потім Візантійській імперії (середина VI століття), а потім лангобардам (приблизно від 570 року). 590 року відбито напад франків.

Близько 774 року контроль над долиною Тічино та укріпленнями Беллінцони перейшов до Франкської держави. Замки та стіни укріпили та розширили.

В XI столітті місто разом із укріпленнями належало то Папі Римському, то імператору Священної Римської імперії. Наприкінці XIII століття збудовано замок Монтебелло●.

У 1284, 1292 і 1303 роках два замки витримували облоги Міланського герцогства. 1340 року місто впало. У 1462 та 1490 роках замки укріплено для протистояння швейцарським кантонам, збудовано третій замок Сассо-Корбаро●.

У липні 1499 року французька армія вторглася до Ломбардії^[en] і розмістила в замках гарнізон. Взимку 1499—1500 років повсталі городяни вигнали французів і вступили до Швейцарського союзу.

На початок Наполеонівських війн укріплення міста та замків остаточно втратили своє значення.

Кастельґранде

Перший (за часом створення) із замків Беллінцони — Кастельґранде● стоїть на скелястій височині, що має майже вертикальні схили з північного боку і крутий підйом з півдня, але майже плоску вершину діаметром 150—200 метрів. Природна форма скелі дала змогу створити тут штучне укріплення з тими самими контурами. Перші укріплення на пагорбі Кастельґранде звели римляни принаймні наприкінці I століття н. е. і до XIII століття це була єдина фортифікаційна споруда в Беллінцоні. За свою історію замок змінив кілька назв: Цитадель (до XIII століття), Старий Замок у XIV—XV століттях, замок Урі (Uri) від 1506 року та замок Святого Михайла після 1818 року.^[2]

Тоді як римські укріплення не збереглися, побудований на їх основі середньовічний замок (частини фортечної стіни, зведені в XIII столітті), збереглися донині. Протягом 1250—1500 років замок кілька разів широко реконструювали та розширювали. При цьому з боку прямовисного схилу пагорбафортечних укріплень не існувало до XIV або XV століття.

Усередині замкових стін зараз не залишилося якихось середньовічних споруд, і внутрішній простір Кастельґранде є відкритою площею.

Результати археологічних досліджень показують, що всередині замку були численні споруди, датовані від XI до XV століття, проте більшість із них знесено за міланських герцогів, щоб звільнити внутрішній простір. Відкриту площу оточували три міцні замкові стіни, які забезпечували захист міланських військ, що тимчасово розташовувалися в Беллінцоні. У період правління міланських герцогів зовнішні украплення Кастельґранде посилено: стіни піднято, розширено, додано вежі, крім того, повністю відновлено західну стіну замку і з'єднано з міськими стінами.

Біла вежа

Найвища вежа Кастельґранде — Торре-Б'янка (Torre Bianca — Біла вежа), побудована в XIII столітті. Поблизу неї був розташований палац єпископа Комо (згадується в документах XII століття), який містив ще ранішу кам'яну кладку X або XI століття. Сусіднє південне крило побудовано у два етапи протягом XIII та XV століть на фундаменті більш ранньої будівлі. На захід від південного крила стоїть будівля, зведена в XIX столітті як арсенал і повністю відреставрована у XX столітті. Археологічні розкопки показали, що в замку існувало дві каплиці, від яких донині збереглися лише фундаменти. Біля західної стіни замку є руїни церкви, можливо, присвяченої Богородиці. Інші будівлі, що містилися в межах замку, повністю зруйновано.

Дістатися з Беллінцони до замку Кастельґранде можна пішки, піднімаючись крутими, вузькими вуличками від Ринкової площі в старій частині міста до міської стіни та основи замку, або на ліфті.

У південному крилі замку розташоване відділення музею Беллінцони, в якому представлено експонати від перших поселень у районі Беллінцони доби неоліту до XX століття.^[3]

У будівлі арсеналу ХІХ століття діє ресторан.^[4]

Монтебелло

Замок Монтебелло (Montebello), розташований на скелястій вершині на схід від міста, пов'язаний з міськими стінами Кастельґранде.

Цей замок, відомий також як Малий, Новий або Середній замок у XV столітті та замок Святого Мартіна після 1818 року, побудовано до 1313 року для родини Руска (Rusca), яка володіла Беллінцоною після перемоги над герцогами Вісконті. На кінець XIV століття замок перейшов у володіння сім'ї Вісконті,^[5] які в період від 1462 до 1490 року реконструювали й розширили його до нинішнього стану. В XIX столітті замок занепав, однак 1903 році його відреставровано.

На відміну від Кастельґранде, замок Монтебелло не був захищений природними особливостями рельєфу. Тому довкола замку було вирито глибокі рови, які захищали стіни. Комплекс замку має форму ромба та пов'язаний із міськими стінами на півдні та півночі. Спорудження замку йшло в три етапи, чітко помітні під час дослідження його будівель: центральна, найстаріша частина замку оточена стінами XIV століття, які своєю чергою оточені стінами XV століття.

Початковий вхід у замок розташований високо на західній стіні, до нього можна дістатися, піднімаючись крутими зовнішніми сходами. Стіну XIV століття частково включено до пізнішої стіни XV століття, але деякі початкові її ділянки стіни збереглися незайманими. Стіна XV століття розташована за 715 метрів від первісних споруд замку, оточена зі східного боку ровом і має з північного боку зубці. В ході цієї реконструкції на південному боці стіни облаштовано нові ворота.

У південній частині стіни до неї прибудовано невелику каплицю, присвячену святому Михайлу. Ця споруда датується приблизно 1600 роком.

У вежі та колишніх житлових приміщеннях замку Монтебелло розміщені експозиції музею. Музей, відкритий 1974 року, поділяється на дві секції: історії та археології. В історичній секції музею представлено старовинні манускрипти, колекцію військової та церемоніальної зброї. Секція археології включає кераміку, скляний посуд, художні предмети та коштовності, починаючи від 1400—1500 років. до н. е. Музей відкритий від березня до листопада.^[6]

Сассо-Корбаро

Замок Сассо-Корбаро (Sasso Corbaro), відомий також від 1506 року як замок Унтервальден (Unterwalden), а від 1818 року — як замок Святої Варвари, стоїть приблизно за 600 м на південний схід від міста на скелястому пагорбі. На відміну від двох інших замків Беллінцони, Сассо Корбаро не з'єднано стінами з міськими укріпленнями. Перші споруди замку з північно-східною вежею зведено 1478 року, щоб закрити прогалину в укріпленнях міста. 1479 року у вежі розміщено невеликий гарнізон. У мирний час вежу використовували як в'язницю. Південно-західні стіни та вежу зведено пізніше. У XVI—XVII століттях замок неодноразово страждав від пожеж, викликаних ударами блискавок, і до 1900 року прийшов у запустіння.

Замок має розміри 25 на 25 м, укріплення замку утворюють фортечні стіни (східна стіна завтовшки 1,8 м, інші — близько 1 м) із квадратними вежами у північно-східному та південно-західному кутах. Усі стіни мають роздвоєні зубці. Вхід у внутрішній двір замку розташований наприкінці західної стіни. У двох будинках із гострими дахами біля південної та західної стін замку раніше були житлові приміщення. У східній частині внутрішнього двору була каплиця.

Унтервальден		Монтебелло		Великий замок