Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Священні тексти індуїзму
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Священні тексти індуїзму — тексти, які є частиною літературної традиції індуїзму, велика частина яких була написана санскритом. Ключову роль у вивченні Вед та інших санскритських текстів індуїзму, грають морфологія і лінгвістична філософія.
Священні писання індуїзму діляться на дві категорії:
- Шруті («почуте») — найбільш значущі і стародавні богооткровенні писання.
- Смріті («запам'ятоване») — додані пізніше тексти.
Веди, разом з пов'язаними з ним брахманами, араньяками і упанішадами, належать до категорії шруті і приймаються як священні й богооткровенні писання практично всіма індуїстами . Інші тексти індуїзму, які вчені відносять до післяведичного періоду, належать до категорії смріті. Це перш за все Пурани, «Махабхарата» і «Рамаяна» — вони також приймаються як богооткровенне писання більшістю послідовників індуїзму, і вважається, що авторитет ґрунтується на авторитеті шруті.
Remove ads
Веди
Узагальнити
Перспектива
Веди є найдавнішими творами санскритської літератури і найдавнішими священними текстами індуїзму.
У традиції індуїзму Веди належать до категорії шруті («почуте») і розглядаються як апаурушея — богооткровенні писання «божественного походження, не написані людиною». Ведичні мантри повторюються і оспівуються в індуїзмі як молитви на різного роду релігійних обрядах і в інших особливо урочистих випадках.
Різні філософські школи і течії, які з'явилися на індійському субконтиненті, по-різному ставляться до Вед. Ті школи індійської філософії, які приймають авторитет Вед, називають астіка («ортодоксальними»). Інші індійські філософії — буддизм і джайнізм — відкинули авторитет Вед і розвинулися в окремі релігії. В індійській філософії, ці традиції називають настіка («неортодоксальними» або «неведичними»). Веди, в основному зосереджені на ведичних жертвоприношеннях, проведених чотирма священиками, кожен з яких представляє одну з Вед. Ці ритуали карма-канди здійснюються за посередництвом бога вогню Агні. Вважається, що тільки через посередництво Агні, священики (і з ними інші члени суспільства) можуть увійти в контакт з девами.
Налічується чотири Веди:
- Ріг-веда — «Веда гімнів»
- Яджур-веда — «Веда жертовних формул»
- Сама-веда — «Веда піснеспівів»
- Атхарва-веда — «Веда заклинань»
Кожна з Вед представляє певну шакху, або гілка знання. У кожній шакхі існують свої коментарі, що примикають до однієї з Вед.
- «Рігведа» містить в собі мантри, що лежать в основі релігійної практики ведичної релігії.
- «Сама-веда» в основному складається з мантр, запозичених з «Ріг-веди», але організованих в особливому порядку, призначеному для проведення жертвоприношень Сома (Веди), званих Сома-яджна.
- «Яджур-веда» містить у собі детальні настанови в прозі, присвячені проведенню ведичних яджнь.
- «Атхарва-веда» складається з магічних заклинань, призначених для таких цілей, як перемога над ворогами, лікування від хвороб та усунення несприятливих ефектів від здійснення помилок під час проведення ведичних ритуалів. У ній також описуються обов'язки царів і глибокі духовні істини.
Кожну Веду прийнято ділити на чотири частини:
- Самгіти (санскр. संहिता) — збірник мантр, який використовується при ведичних жертвоприношеннях.
- Брахмани (санскр. ब्राह्मण) — специфічні правила і розпорядження для проведення яджни, а також коментарі в прозі, що пояснюють значення мантр і ритуалів.
- Араньяки (санскр. आरण्यक) — більш філософські тексти, за своєю суттю близькі до Упанішадам.
- Упанішади (санскр. उपनिषद्) — філософські та метафізичні тексти про природу і взаєминах Брахмана і атмана. Упанішади часто називають веданта («закінченням Вед») тому, що вони є завершальною частиною кожної з Вед, а також через те, що філософські і містичні поняття, викладені в них, розглядаються багатьма як кульмінація всього ведичного знання .
Remove ads
Упанішади
Упанішади це філософські і метафізичні тексти, що примикають до вед, чиє значення і вплив у філософії індуїзму набагато перевищило роль інших писань і знайшло свою кульмінацію у «Бхагавад-гіті», яку прийнято прирівнювати до Упанішад за значимістю і називати «Йога-упанішада» або «Гіта-Упанішада». Упанішади за своєю суттю стоять окремо від ритуалістичних самхіт і Брахманів і є основою веданти і класичного індуїзму.
Упанішади є частиною писань шруті індуїзму, в яких в основному обговорюється філософія і природа безособистісного аспекту Абсолютної Істини — Брагмана. У них також містяться записи різних філософських дискусій та обговорень. Існує канон з 108 упанішад, званий муктіка, хоча деякі відносять до основного канону 123 упанішади. З 108 упанішад, 11 (за іншими версіями — 13) приймаються всіма індуїстами і складають канон мукха. Упанішади по суті є коментарями до Вед. Напрямок індуїзму, що виник на основі Упанішад, називають веданта.
Remove ads
Смріті
Узагальнити
Перспектива
Тексти, які доповнюють початкові ведичні писання шруті, називають смріті. До літератури смріті відносяться епоси «Рамаяна» і «Махабхарата», а також Пурани і агами.
«Махабхарата» і «Рамаяна»
Для філософії індуїзму, відображеної в епосах, характерна концепція аватар (втілень Бога в людській формі). Дві основні аватари, які описуються в епосах, це Рама, який виступає як протагоніст «Рамаяни», і Крішна — один з головних героїв «Махабхарати». На відміну від девів, яким присвячені гімни ведичних самхіт і більш філософської та містичної концепції всепроникного, безформного і безособового Брахмана Упанішад, в епосах Бог постає у своїй особистісній формі, перебуваючи серед простих смертних у вигляді різних аватар.
«Бхагавад-Гіта»
Вайшнави вважають, що основна суть всієї різноманітної філософії індуїзму укладена в «Бхагавад-гіті». Вона являє собою мікрокосм ведичної, йогичної, ведантичної і навіть тантричної думки в індуїзмі. «Бхагавад-Гіта» (у буквальному перекладі: «Пісня Бога») є частиною епічної поеми «Махабхарати». Хоча особливе значення «Бхагавад-Гіта» має для послідовників вайшнавізму, вона вивчається і шанується послідовниками всіх течій в індуїзмі. «Бхагавад-Гіту» прийнято називати «Гіта-упанішада» або «Йога-упанішада» — це вказує на те, що Крішна в «Бхагавад-гіти» викладає істини йоги і Упанішад.
У «Бгагавад-гіті» Крішна проголошує бгакті — любов і відданість Богові, найвищою формою релігійного служіння. Крішна говорить, що заради бгакті варто відкинути всі інші види дхарми і проголошує чисту і безкорисливу любов до Бога вищою досконалістю життя. Люблячи Бога, індивід неодмінно знаходить духовну гармонію і умиротворення як всередині себе, так і зовні. «Бхагавад-Гіта» представляє себе як «писання звільнення», універсальне в своєму посланні.
Пурани
Пурани це писання, що відносяться до категорії смріті. На думку вчених, вони були записані в післяведичний період. Згідно з традицією індуїзму пурани, також як і «Махабхарата», були складені В'ясою на початку Калі-юги в кінці IV тисячоліття до н. е.. У пуранах описується історія Всесвіту від його створення до руйнування, генеалогія царів, героїв і девів, а також викладається індуїстська філософія і космологія. Особливим авторитетом користується канон з вісімнадцяти Пуран, які називають Маха-Пуранах.
Дхарма-шастри
«Дхарма-шастри» («книги законів») вважаються багатьма частиною писань смріті. Час від часу, з'являлися великі законоположники, такі як Ману, Яджнавалк'я і Парашара, які систематизували існуючі закони і замінювали застарілі з метою забезпечення відповідності між індуїстським способом життя і змінними реаліями часу. Потрібно зауважити, що «Дхарма-шастри» не беруться до уваги багатьма течіями в індуїзмі, зокрема послідовниками веданти, бгакті, йоги і тантри.
Remove ads
Середньовічна література індуїзму
Узагальнити
Перспектива
Вайшнавські гімни «Дів'я-прабандга»
«Дів'я-прабандха» являє собою збірку з 4000 віршів, складену в V-VIII століттях дванадцятьма Альварами (Періяльвар, Тірумангай, Андал, Наммальвар тощо). У відомій на сьогоднішній день формі «Дів'я-прабандга» була складена Натхамуні в IX-X століттях. Натхамуні зібрав розрізнені уривки твору воєдино і створив з них антологію. Ці гімни альварів, в яких оспівується слава Вішну у різних його формах й іпостасях, широко використовуються вайшнавами в сучасному індуїзмі. Альвари оспівували ці гімни на різних святих місцях, які відомі як дів'я-дешам.
У Південній Індії, особливо в Таміл-Наду, «Дів'я-прабандга» за значимістю прирівнюється до Вед і тому називається Дравіди-веда. У багатьох храмах, таких як Шрірангам, повторення і оспівування «Дів'я-прабандга» є важливою частиною щоденного ритуалу. Найбільш значними серед 4000 віршів визнаються 1100, які відомі як «Тиру-Ваймора». Вони були складені Наммальваром із Тірукуругура.
Шиваїстські гімни
«Теварам» — це збірка гімнів Шива-бгакті, складених в VI-VIII століттях тамільською мовою трьома шиваїстськими авторами. Вважається, що гімни «Теварам» надихнули рух бгакті по всій Індії. Ще більш значущою є збірка «Тірувашагам» Маніккавашакара.
Інші писання
До інших відомих текстів індуїзму відносяться писання, що належать до школи бгакті-йоги (любові і відданості Богові) такі як «Рамачарітаманаса» авторства Тулсідаса, «Гітаговінда» Джаядева (лірична поема про любовні лилахи Крішни і його коханої Радги), коментарі Шанкар та інших Ачар'їв — дев'ять книг Рамануджа чар'ї, включаючи «Шрі-бгаш'є», коментарі Мадхви чар'ї і «Деві-магатм'я» (прославлення Деві, Верховної Богині-матері в Шактизмі, яка проявляється в різних іпостасях, таких як Шакті, Дурга, Парваті та інших).
Remove ads
Література
- Apte, Vaman S (1997), written at Delhi, The Student's English-Sanskrit Dictionary (New ed.), Motilal Banarsidas, ISBN 8120803000
- Flood, Gavin (2003), Blackwell companion to Hinduism, Blackwell Publishing, ISBN 0631215352
- Radhakrishnan, S & C.A. Moore (1967), A Sourcebook in Indian Philosophy, Princeton University Press, ISBN 0691019584
- Swami Nikhilananda, The Upanishads: A New Translation Vol.I, at 3-4 (5th Ed. 1990) ISBN 0-911206-15-9
- Swami Nikhilananda, The Upanishads: A New Translation Vol.I, at 3-7 (5th Ed. 1990) ISBN 0-911206-15-9
Remove ads
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads