Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Семанюк Наталія Василівна
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
.svg){kind=link}
Ната́лія Васи́лівна Семаню́к (у дівоцтві Карп'юк) (1891, Снятин — 1974, там само) — дружина письменника Марка Черемшини, педагог, просвітянка, громадсько-культурна діячка. Засновниця Літературно-меморіального музею імені Марка Черемшини в Снятині. Ініціаторка створення музичної школи в місті Снятин.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Походження
Народилася в місті Снятин. Була корінною мешканкою міста й походила з багатодітної інтелігентної родини Карп'юків, що проживали на теперішній вулиці Вірменській (зараз Воєводи Коснятина)[1]. Наталія була найстаршою із сімох дітей. Одна з її сестер, учениця Олекси Новаківського, художниця — Марія Карп'юк. Батько Василь дав гідну освіту усім своїм дітям, це завжди було його пріоритетом. Для трьох дочок він зібрав нотну бібліотеку, а коли помирав, заповів Наталії, незважаючи ні на що, завершити свою освіту.
Освіта
Наталія спочатку навчалася 6 класів у Снятинській польській жіночій гімназії. Згодом переїхала до Станіславова, де вступила до приватної української гімназії Інституту Василіянок. Її вчителем української мови там був Антін Крушельницький, а музику викладав Денис Січинський. Коли батько дівчини почав тяжко хворіти, Наталія поїхала до Львова, де продовжувала навчання у Львівській педагогічній школі. Вона мріяла про кар'єру піаністки, однак була змушена повернутися додому до Снятина і працювати там.
Подружнє життя
Повернувшись у Снятин, молода вчителька української мови, Наталія, починає працювати у селі Микулинці (тепер частина міста Снятин). Там вона організовує дитячий хор й відвідує музичне товариство «Боян», де скоро одержує головні ролі у виставах. Саме на репетиціях товариства Наталія знайомиться із, уже відомим на той час, адвокатом та письменником Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). Чоловік відразу захопився Наталією, називав її «найвродливішою панночкою на всю Галичину». Проте боявся, що її відштовхне чимала різниця у віці (17 років).
24 січня 1914 році пара одружилася. Замешкали Семенюки у Снятині у віллі, яку Черемшина згодом повністю викупив у старого адвоката Маркузсона. Їхнє подружнє життя було доволі складним, адже Іван та Наталя часто сварилися через ревнощі. Віллу Семанюків відвідували в різний час Ольга Кобилянська, Володимир Самійленко з дочкою, постійними гостями були друзі Василь Стефаник та Микола Фірманюк.
Громадська діяльність
Ввечері 25 квітня 1927 року привезла з Кобак свого мертвого чоловіка Івана Семанюка на санях. Для підтвердження факту смерті викликала на їх помешкання лікаря Дольницького[2]. Невдовзі чоловік Наталії був урочисто похований на Снятинському міському цвинтарі. Похорон відбувся за участі велилюдної громади міста. У нім також взяв участь і Василь Стефаник.
Опісля того як чоловіка Наталії не стало, жалоба дуже сильно затягла молоду вдову. Із цього стану її витягує Ольга Кобилянська в Коломиї, та радить Семанюковій зробити все для прослави та пам'яті імені чоловіка. Після цих настанов Наталія Семанюк зважується та відкриває пансіонат «Черемшина» у Ворохті. Там були купальня, солярій та відпочинкова зона. Проте ця справа не дається жінці легко. За зовнішнім наведенням Наталю арештовують за економічну діяльність (заборонену на той час).
У 1939—1941 — викладала в Снятинській середній школі № 1 (зараз Снятинський ліцей імені Василя Стефаника)[3]. В 1949 році Наталія Семанюк відкриває у віллі, де колись вона мешкала зі своїм чоловіком літературно-меморіальний музей його пам'яті. Тут вона працювала на правах директора до самої смерті в 1974 році і була похована на Снятинськім міськім цвинтарі.
Remove ads
Вшанування пам'яті
Працівники музею ім. Марка Черемшини дбають про збереження пам'яті його засновниці та влаштовують різноманітні заходи, де висвітлюють історію подружжя Наталії та Івана Семанюків.
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads