Сенчанська волость

Сенчанська волость — адміністративно-територіальна одиниця Лохвицького повіту Полтавської губернії з центром у містечку Сенча.

Сенчанська волость
Центр	Сенча
Площа	17 277
Населення	9064 осіб (до 1885 р.)
Густота	48 осіб / км²
Попередники	Сенчанська сотня

Станом на 1885 рік — складалася з 22 поселень, 25 сільських громад. Населення 9064 — осіб (4457 осіб чоловічої статі та 4607 — жіночої), 1750 дворових господарств^[1].

Основні поселення волості:

• Сенча — колишнє державне та власницьке містечко при річці Сула за 12 верст від повітового міста, 618 дворів, 2990 мешканців, 3 православні церкви, єврейський молитовний будинок, школа, 6 постоялих дворів, ренськовий погріб, 8 постоялих будинків, 12 лавок, базар по неділям, 3 ярмарки, 4 кузні, 39 вітряних млинів, 6 маслобійних заводів.
• Васильки — колишнє державне та власницьке село при річці Сула, 150 дворів, 783 мешканців, православна церква, постоялий будинок, 8 вітряних млинів, маслобійний завод.
• Засулля (нині півн.-сх. частина с. Сенча) — колишнє державне та власницьке село при річці Сула, 299 дворів, 1240 мешканців, православна церква, 2 постоялих будинки, лавка, кузня, 28 вітряних млинів, 2 маслобійних заводів.
• Ломаки — колишнє державне та власницьке село при річці Сула, 149 дворів, 762 мешканців, православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 2 лавки 9 вітряних млинів, 2 маслобійних заводи.
• Лучка — колишнє державне та власницьке село при річці Сула, 91 двір, 368 мешканців, православна церква, постоялий будинок, 2 водяних млини.

Старшинами волості були:

• 1900 року козак Павло Макарович Салімовський^[2];
• 1904 року козак Макар Іванович Луценко^[3];
• 1913—1915 роках Юхим Григорій Бацмань^[4],^[5].

Джерела

• Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)