Сидоренко Олександр Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сидоренко.

Олекса́ндр Олексійович Сидоре́нко Сидоре́нко Олекса́ндр Олексі́йович (14 червня 1907(19070614), слобода Основа, нині в межах Харкова — 4 квітня 1980, Київ) — український архітектор. Заслужений архітектор УРСР (1975).

Олександр Олексійович Сидоренко
Народження	14 червня 1907(1907-06-14) с. Основа, Харків, Російська імперія
Смерть	4 квітня 1980(1980-04-04) (72 роки) Київ, Українська РСР
Країна (підданство)	СРСР
Підданство	Російська імперія →  УРСР
Навчання	Харківський художній інститут
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Тернопіль, Краснодон, Миколаїв, Дніпро і Харків
Найважливіші споруди	пам’ятники «Клятва», В. Леніну, Н. Крупській
Містобудівні проєкти	відбудова Тернополя, Краснодара, Миколаєва

Життєпис

Народився 1 (14) червня 1907 року в слободі Основа (тепер у складі міста Харків).

У 1930 році закінчив Харківський художній інститут (викладачі — О. Бекетов, М. Покорний, Я. Штейнберґ).

Після закінчення навчання працював в інституті «Діпромісто» та у Всеукраїнському управлінні санаторіїв і баз відпочинку в Харкові.

У 1934—1941 роках викладав у Харківському інституті інженерів комунального господарства.

Відбудовував разом з іншими міста Тернопіль, Краснодон, Миколаїв (1943—1948).

У 1947—1980 роках працював у Київському інженерно-будівельному інституті — доцент кафедри архітектурного проєктування, у 1948—1953 роках — завідувач кафедри міського будівництва, 1948—1953 — декан факультету міського будівництва, 1950—1951 — декан архітектурного факультету.

Заслужений архітектор УРСР (1975).

Творчість

Серед реалізованих проєктів:

• клуб, авіаційна школа, авіапорт, поліклініка у Харкові (1930—1932);

• будинки відпочинку у Слов'янську (тепер Краматорського району), Сталіно (нині Донецьк), селищі Банівське (нині Святогірськ, 1933—1934);

• відбудова міст Тернопіль, Краснодар (Росія), Миколаїв (1943—1948);

Пам'ятники:

•   «Клятва» у місті Краснодон (нині Сорокине, Луганська область) — 1951—1954,
•   В. Леніну в Дніпропетровську (1950—1952; знесений 2014),^[1]
•   В. Леніну у Харкові (1963; знесений 2014),
•   погруддя Н. Крупської в Києві (1969; демонтовано 2016).

Автор низки праць та статті з будівництва.