Симонов Михайло Васильович

Миха́йло Васи́льович Си́монов (1 серпня 1913 — 24 квітня 2004) — радянський військовий льотчик, у роки Другої світової війни — командир авіаційної ланки 2-го гвардійського авіаційного полку 3-ї авіаційної дивізії далекої дії, гвардії капітан. Герой Радянського Союзу (1942).

Михайло Васильович Симонов
Народження	1 серпня 1913(1913-08-01) Кутейникове
Смерть	24 квітня 2004(2004-04-24) (90 років) Казань
Поховання	Казань
Країна	СРСР  Росія
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	ВПС СРСР АДД
Роки служби	1941—1961
Партія	КПРС
Звання	Полковник авіації
Війни / битви	німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда» Медаль Жукова

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Симонов.

Життєпис

Народився 1 серпня 1913 року в селищі станції Кутейникове (нині — селище міського типу Копані в Амвросіївському районі Донецької області) в родині службовця. Українець.

Закінчив 7 класів у 1926 році і школу ФЗУ. Працював слюсарем-котельником у Горловці. У 1932 році закінчив навчальний комбінат Південних залізниць (м. Харків), у 1935 році — Балашовську школу льотчиків ЦПФ. Працював лінійним пілотом траси Владивосток — Могоча Далекосхідного управління ЦПФ (м. Хабаровськ, Росія). У 1937 році був членом екіпажу, який здійснив переліт за маршрутом: Хабаровськ — Ніколаєвськ-на-Амурі — Охотськ — Бухта Нагаєва — Петропавловськ-Камчатський.

До лав РСЧА призваний у січні 1941 року. Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював у складі 212-го далекобомбардувального авіаційного полку. Літав на літаках Іл-4 і Пе-3. Член ВКП(б) з 1942 року.

До жовтня 1942 року здійснив 150 бойових вильотів, з них 97 — вночі, на бомбардування скупчень мотомеханічованих частин, живої сили супротивника, аеродромів, а також 9 вильотів на бомбардування військово-політичних і господарсько-адміністративних центрів у глибокому тилу ворога (Берлін, Данциг, Кенігсберг, Варшава, Бухарест, Будапешт, Ленцен). У повітряних боях стрільцями з його екіпажу збито 4 винищувачі Ме-109 і один Не-113. Ще 12 бомбардувальників супротивника було знищено на аеродромах. Всього ж за роки війни гвардії майор М. В. Симонов здійснив 278 бойових вильотів.

У повоєнний час повернувся до льотної роботи в умовах Крайньої Півночі. У 1947 році закінчив КУОС. У 1949 році він першим у світі здійснив посадку важкого бомбардувальника на Північному полюсі, доправивши туди членів арктичної експедиції «Північний полюс-2».

З 1950 року полковник М. В. Симонов — льотчик-випробувач при військовому представництві на Казанському авіаційному заводі. Протягом 12 років випробовував всі моделі літаків цього підприємства. З 1952 року — льотчик-випробувач Міністерства авіаційної промисловості СРСР, з 1954 року — старший льотчик-випробувач, з 1961 року — заступник начальника льотної випробувальної станції.

З 1961 року полковник М. В. Симонов — у запасі, згодом — у відставці. Мешкав у Казані (Татарстан), де й помер 24 квітня 2004 року. Похований на кладовищі «Суха річка».

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 грудня 1942 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», гвардії капітанові Симонову Михайлу Васильовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 796)^[1].

Нагороджений трьома орденами Леніна (31.12.1942, 05.11.1944, 14.01.1952), трьома — Червоного Прапора (04.10.1941, 13.11.1941, …), двома — Вітчизняної війни 1-го ступеня (20.05.1942, 11.03.1985), двома — Червоної Зірки (…) і медалями.