Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Сладков Олександр Валерійович
російський журналіст, репортер, пропагандист З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Олександр Валерійович Сладков (рос. Александр Валерьевич Сладков; нар. 1 квітня 1966, Моніно, Московська область, СРСР) — російський репортер, пропагандист та спеціальний кореспондент програми «Ізвестія» ВДТРК. Старший лейтенант запасу.
.jpg)
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
У 1987 році закінчив Курганське вище військово-політичне авіаційне училище.[1]
У 1992 році звільнився в запас зі Збройних Сил Російської Федерації у званні старшого лейтенанта.
У 1992—1993 роках — кореспондент районної газети «Время» в м. Щелково, Московської області та передачі «Голос Росії» на «Радіо Росії».
З 1993 року працює на телеканалі «Росія» кореспондентом програми «Вісті».[2]
Навчався на журналістському факультеті гуманітарного університету, який закінчив екстерном.[3]
З квітня 2002 по вересень 2015 — автор, керівник і ведучий «Військової програми»[4], з вересня 2003 по січень 2004 — ведучий телеігри «Крутий маршрут».
9 серпня 2008 року отримав поранення в ногу під час військового вторгнення Росії в Грузію.[5]
З 2014 року — член Громадської ради при Міністерстві оборони Російської Федерації.[6]
Висвітлював у вигідному для Росії ракурсі Придністровський конфлікт, громадянську війну в Таджикистані, російсько-чеченську війну, російську військову агресію проти Грузії та України[джерело?].
Передавав репортажі з Грозного під час боїв російських окупаційних військ проти Чеченської Республіки Ічкерія у січні 1995 року, у березні та серпні 1996 року, а також у січні 2000 року[джерело?].
Remove ads
Робота в Україні
Узагальнити
Перспектива
З початку російської агресії проти України у 2014 році Олександр Сладков працює на окупованих територіях виправдовуючи вторгнення Росії в Україну та воєнні злочини російської армії проти мирного населення України.
На своїх каналах в соціальних мережах відкрито закликає до геноциду мирного населення України та знищення українських міст, які будуть чинити опір російським окупаційним військам.[7] Також активно намагається просувати пропагандистський наратив про Україну як неонацистську державу:
«Це звичайний фашизм…коли далі будуть горіти українські міста, не питайте за що і чому»[8]
«Мені хочеться, щоб цієї ночі в російських землях з бойових позицій стартували десятки важких ракет. „Іскандери“ мене сьогодні не влаштують. Хочу, щоб Хрещатик перетворився на дим та попіл.»[9]
Коментуючи тренування військовослужбовців ЗСУ у Великій Британії він зазначив:
«Я гадаю, треба відкрити табори з антиамериканською підготовкою солдатів Венесуели, Ірану та Північної Кореї. Не антитерор, а антианглосаксон»[10]
Сладков регулярно проводить допити українських військовополонених та політв'язнів, які після тортур російських спецслужб використовуються для створення пропагандистських сюжетів.[11] Він брав участь у допиті заарештованого українського журналіста Станіслава Асєєва.[12]
У квітні 2020 року Олександр Сладков на своєму YouTube-каналі опублікував відео з позицій російсько-терористичних військ у районі міста Горлівка Донецької області (на той момент непідконтрольного Україні), на якому зафіксовано використання бойовиками снарядів 122-мм калібру, що були заборонені згідно з Мінськими домовленостями.[13]
23 липня в ЗМІ з'явилося повідомлення, що машина, в якій пересувався Сладков могла 13 липня 2022 року збити на смерть людину в селі Варварівка Луганської області (на той момент — село окуповано Росією). За повідомленнями рідних єдиний свідок аварії, жінка, була викрадена на наступний день після події і з того часу не виходила на зв'язок. Марка і держномер машини співпадали з автомобілем, який напередодні був подарований Сладкову. Відео, в якому показано як Сладкову дарують машину і в якому можна побачити номери було видалено з сайту після 13 липня.[14]
Сам Сладков 23 липня записав кілька відеозвернень, в яких спростовував свою провину, втім він збрехав, що не був на території Луганської області і що не використовував цю машину. Докази його перебування в на той момент окупованій Луганській області та використання машини можна знайти в чисельних відеопублікаціях на телеграм-каналі самого Сладкова, які записані в цей період.
Фігурант бази даних центру «Миротворець»[15].
Remove ads
Особисте життя
Одружений, дружина Тетяна (нар. 22 січня 1972) — колега Сладкова та продюсер його фільмів. У пари четверо дітей (Олександр, Дар'я, Аріна, Варвара). Старші діти пов'язали своє життя із російськими силовими структурами.[16]
Фільмографія
Олександр Сладков є автором понад 15 документальних фільмів про події на Балканах, Кавказі та Україні. Серед останніх пропагандистських фільмів Олександра Сладкова: «Ми — Донбас!» 2017 року, в якому розповідається про іноземних бойовиків, які воюють спільно з російськими окупаційними військами проти Збройних Сил України. А також фільм 2020 року «Крим. Моя весна», який призначений для виправдання російської анексії українського півострова.
Remove ads
Нагороди
Узагальнити
Перспектива
Орден Пошани (1996 рік) — за активну участь у створенні та становленні Всеросійської державної телевізійної та радіомовної компанії.[17]
Іменна зброя (1999 рік) — від міністра оборони Росії Маршала Російської Федерації І. Д. Сергєєва.[18]
Орден Мужності (2000 рік) — за самовідданість під час висвітлення у вигідному для Росії ракурсі подій у Північнокавказькому регіоні.[19]
Премія ФСБ Росії (номінація «Телевізійні та радіопрограми», 2006 рік) — за пропагандистський фільм «Кінець „Чорного Ангела“».[20]
Цінний подарунок (2007 рік) від міністра оборони Росії С. Б. Іванова — за активне сприяння у вирішенні завдань, покладених на Збройні Сили Російської Федерації.
Орден Мужності (2009 рік) — за самовідданість під час висвітлення у вигідному для Росії ракурсі подій вході російської військової агресії проти Грузії.
Орден Дружби (2013 рік) — за великий особистий внесок, високий професіоналізм, мужність і самовідданість, виявлені під час російської військової агресії проти Грузії у серпні 2008 року[21]
Премія ФСБ Росії (номінація «Телевізійні та радіопрограми», 2013 рік) — за пропагандистський фільм «Вогняна застава. Ті, що залишилися живими».[22]
Премія ФСБ Росії (номінація «Телевізійні та радіопрограми», 2019—2020) — за пропагандистський фільм «Операція „Аргун“».
Remove ads
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads