Сльота Петро Дорофійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сльота.

Петро́ Дорофі́йович Сльота́ (16 жовтня 1911, Панютине — 25 червня 1974, Київ) — український радянський живописець; член Спілки радянських художників України. Чоловік художниці Галини Зорі, батько художниць Ольги та Оксани Сльот.

Сльота Петро Дорофійович
Народження	3 (16) жовтня 1911  Лиманівка, Павлоградський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть	25 червня 1974(1974-06-25) (62 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР
Жанр	жанрове малярство і пейзаж
Навчання	Київський державний художній інститут (1940)
Вчитель	Кричевський Федір Григорович
Діяльність	художник, педагог
Відомі учні	Балкінд Лев Володимирович, Мохор Юрій Павлович, Рижих Віктор Іванович, Сингаївський Володимир Іванович, Тишунін Василь Іванович, Отченашко Георгій Федорович і Коровай Олександр Миколайович
Працівник	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член	Національна спілка художників України
У шлюбі з	Зоря Галина Денисівна
Діти	Слєта Оксана Петрівна
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 3 [16] жовтня 1911(19111016) року у селі Панютиному (нині селище міського типу у Лозівському районі Харківської області, Україна). Протягом 1932—1934 років навчався у Харківському художньому інституті; у 1934—1940 роках — у Київському художньому інституті, де був учнем Федора Кричевського.

Брав участь у німецько-радянській війні. У військовому званні червоноармійця служив художником в окружній газеті «Патриот Родины» Білоруського військового округу^[1].

У повоєнні роки викладав у Київському художньому інституті. Серед учнів: Лев Балкінд, Валентина Куцевич, Юрій Мохор, Георгій Отченашко, Віктор Рижих, Володимир Сингаївський, Василь Тишінін. Мешкав у Києві на вулиці Червоноармійській, № 12, квартира № 2. Помер у Києві 25 червня 1974 року.

Творчість

Працював в галузі станкового живопису, створював тематичні картини, пейзажі. Серед робіт:

• «Мітинг у визволеному Києві 6 листопада 1943 року» (1947);
• «Піщана коса» (1950-ті);
• «Чигирин» (1953);
• «Три криниці часів Богдана Хмельницького» (1953);
• «Суботів» (1953);
• «Мама Галя» (1955);
• «Неаполь. Везувій» (1956);
• «Амстердам» (1956);
• «Київ. Хрещатик» (1957);
• «Сон» (1958);
• «Люпин» (1960-ті);
• «Збирання кукурудзи» (1960);
• «Собор Паризької Богоматері» (1960);
• «Прага. Карлів міст» (1963);
• «Перша весна» (1964—1965);
• «Болгарія» (1966);
• «Біля озера» (1967);
• «Осінній мотив» (1967);
• «Блакитний ранок» (1969);
• «Біля хати» (1970);
• «Київський державний університет імені Тараса Шевченка» (1970);
• «Взимку» (1971);
• «Моя дача» (1972);
• «Березень» (1972);
• «У городі. Капуста» (1973);
• «Пробудження» (1974).

Шевченківській тематиці присвятив твори

• «Музей Тараса Шевченка у Каневі» (1939; Національний музей Тараса Шевченка);
• «Загальний вид Державного заповідника „Могила ТарасаШевченка“» (1949, Національний музей Тараса Шевченка);
• «Тарасова гора в Каневі» (два варіанти: 1949, Національний музей Тараса Шевченка; 1960, Київський інтернат № 2);
• «Будинок Козачковського у Переяславі-Хмельницькому, де жив Шевченко» (1953; Переяслав-Хмельницький історичний музей);
• «У цьому будинку Шевченко був козачком (1828—1829)» (1963);
• «Київ. Парк імені Тараса Шевченка» (1963—1964; Донецький обласний художній музей).

Брав участь у республіканських та всесоюзних виставках з 1947 року.

У мистецтві

У 1976 році скульптурний портрет художника виконав український радянський скульптор Олексій Олійник^[2].

Відзнаки

• Медалі: «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (31 жовтня 1945)^[1], «За трудову доблесть»^[3].
• Заслужений художник УРСР з 1973 року.