Сонячне затемнення 1 травня 1185 року

Сонячне затемнення 1 травня 1185 року — повне сонячне затемнення 115-го Саросу^[1], яке спостерігали 1 травня 1185 року на території Центральної Америки, північної Європи, частини сучасного Казахстану. Згадки про сонячне затемнення наявні у кількох літературних творах, зокрема у «Слові о полку Ігоревім».

Сонячне затемнення
1 травня 1185 року

Загальні параметри затемнення:
Тип	сонячне затемнення і повне сонячне затемнення[d]
Гамма	0.5264
Величина	1.0736
Максимум затемнення:
Тривалість	5 хв. 9 с.
Місце видимості	Шотландське королівство,  Норвезьке королівство (872-1397),  Швеція, Revalad, Віронія, Новгородська республіка, Велике князівство Володимирське, Волзька Болгарія і Половецьке поле Центральна Америка, північна Європа
46°00′ пн. ш. 37°12′ зх. д.
Ширина смуги, max	280 км
Час (UTC): 13:18:04
Посилання
Сарос	115
Сонячне затемнення 1 травня 1185 року у Вікісховищі

Хід затемнення

Сонячне затемнення розпочалося близько 13:00:00 UTC у Центральній Америці. Пізніше тінь Місяця перетнула Атлантичний океан та дісталася Європи. Спочатку тінь вкрила територію Шотландії, пізніше — Скандинавського півострова, а потім — північної частини Київської Русі. За 50 км від розташування столиці Казахстану Астани тінь Місяця зникла з планети Земля. Максимум затемнення спостерігався у точці з координатами 46°00′00″ пн. ш. 37°12′00″ зх. д. в Атлантичному океані о 13:18:04 UTC^[2][3][4].

У літературі

Сонячне затемнення згадується у «Слові о полку Ігоревім» — літературній пам'ятці доби Київської Русі:

Глянув Ігор на ясне сонце Та й побачив — військо тьма покрила...

Під час сонячного затемнення головний герой твору, князь Ігор Святославич, перебував у поході проти половецьких племен на території сучасної України, тому міг бачити неповне сонячне затемнення з фазою не більше 0,8^[5]. Про це затемнення як неповне згадується і у Київському літописі^[6] в контексті того ж походу Ігоря Святославича:

...у вечірню годину Ігор, глянувши на небо, побачив, що сонце стояло, яко місяць...

Новгородський перший літопис описує затемнення як повне^[7]:

Въ лЂто 6693 [1185]. Маия въ 1 день, въ час 10 дни, яко въ звонение вечернее, солнце помьрче, яко на часу и боле, и звезды быша, и пакы просветися, и ради быхомъ.

Про затемнення згадується і у середньовічних хроніках Британських островів, зокрема шотландських «Анналах Мельрозського монастиря^[en]»^[8] та валлійській «Хроніці принців»^[9].