Спаська вулиця (Київ)

Спа́ська ву́лиця — вулиця в Подільського району міста Києва, місцевість Поділ. Пролягає від Костянтинівської вулиці до Набережно-Хрещатицької вулиці.

Коротка інформація Спаська вулиця Київ, Місцевість ...

Спаська вулиця Київ
початок вулиці
Місцевість	Поділ
Район	Подільський
Назва на честь	церква Спаса Преображення
Колишні назви
Комсомольська, Героїв Трипілля
радянського періоду (російською)	Комсомольская, Героев Триполья
Загальні відомості
Протяжність	750 м
Координати початку	50°27′52.6″ пн. ш. 30°30′56.6″ сх. д.
Координати кінця	50°28′10.7″ пн. ш. 30°31′24.0″ сх. д.
поштові індекси	04070
Транспорт
Найближчі станції метро	«Контрактова площа»
Автобуси	А 62, 115 А 119 (по вул. Межигірській)
Трамваї	Т 11, 12, 14, 16, 18, 19
Маршрутні таксі	Мт 587 (по вул. Межигірській)
Зупинки громадського транспорту	«Контрактова площа», «Вулиця Почайнинська»
Рух	двосторонній від вул. Костянтинівської до вул. Почайнинської, односторонній від вул. Почайнинської до вул. Набережно-Хрещатицької
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки	Будинок Мазепи
Храми	до 1811 року існувала Спаса Преображення, до 1935 року Воскресенська церква
Навчальні заклади	ЗОШ №124
Заклади культури	Музей гетьманства
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	11590
У проєкті OpenStreetMap	r343007
Мапа

Спаська вулиця у Вікісховищі

Прилучаються Контрактова площа, вулиці Межигірська, Волоська, Почайнинська та провулок Хорива.

Remove ads

Історія

Вулиця відома під сучасною назвою з початку XVII століття. Назва вулиці — від церкви Спаса Преображення (знищена пожежею 1811 року), спорудженої на початку XVII століття (знаходилася на місці будинку № 31). Її настоятелем був відомий український релігійний, політичний діяч і просвітитель Іван (Йов) Борецький, який згодом став київським митрополитом. Після пожежі на Подолі у 1811 році Спаську вулицю було повністю переплановано. У 1928–1939 роках вона мала назву Комсомольська, з 1939 року — вулиця Героїв Трипілля, на честь учасників Трипільського походу (назву підтверджено 1944 року^[1]). Разом з тим в кінці 1940-х — на початку 1950-х років побутувала й стара назва. Офіційно історичну назву вулиці було відновлено 1992 року^[2].

На початку XX століття існувала також Спаська вулиця на Деміївці.

Remove ads

Пам'ятки історії та архітектури

Узагальнити

Перспектива

буд. № 1/2 — житловий будинок з крамницями (1836 р.). Зведений архітектором Людвіком Станзані у стилі класицизм. Один з так званих «будинків Балабух» — будинків, що належали кільком поколінням роду кондитерів Балабух, які мешкали у Києві у XVIII–XX століттях.
буд. № 6-А — житловий прибутковий будинок у стилі модерн (1909–1911 роки).
буд. № 8-А, 8-Б — житлові прибуткові будинки у стилі неоренесанс (1901–1902 роки). Архітектор Андрій Краусс.
буд. № 10-А — житловий будинок у стилі класицизм (XIX століття).
буд. № 12 — особняк купця Апштейна, в якому у 1918 р. містився штаб загону червоних козаків під командуванням В. М. Примакова (1912)
буд. № 22 — житловий будинок у стилі неоренесанс (1877 рік). Автор проекту — інженер К. Антонов.
буд. № 25/17 — житловий будинок (2-га пол. XIX століття).
буд. № 30 — колишня будівля так званих Віттієвських лазень (початок XX століття).
буд. № 31, 31-Б — садиба з флігелем (кінець XIX століття).
буд. № 36 — колишній млин Кольбера (кінець XIX — початок XX століття).

Особняк Апштейна

Докладніше: Садиба на Спаській, 12

Будинок № 12 належав київському купцю 1-ї гільдії Тев'є Мойсейовичу Апштейну. Особняк зведено у 1912 році у стилі неокласицизм. Симетричний фасад з високими заскленими дверима парадного входу в центрі та з великими вікнами обабіч декоровано у стилі неоампір, який набув поширення у 1910-ті роки. Портал парадних дверей оформлено парою тричвертних колон з капітелями іонічного ордера, що тримають розвинений антаблемент із розірваним фронтоном та великим ліпленим картушем. Парапет прикрашений зображеннями металовиробів — швелера, зубчастого коліщатка, ланцюгів тощо — символом роду занять власника особняку. Автором проекту був архітектор Валеріян Риков. В одноповерховому особняку містилася контора і правління акціонерного товариства «Т. М. Апштейн і сини для залізо-технічної торгівлі та лісопромисловості».

Будинок Мазепи

Докладніше: Будинок Мазепи (Київ)

Будинок № 16-Б — одна з небагатьох будівель, що вціліла після пожежі 1811 року. Зведений у другій половині XVIII століття у стилі українського бароко. Являє собою двоповерхову цегляну будівлю, майже квадратну у плані, прикрашену двухколонним портиком. На початку XIX століття був перебудований за проектом архітектора Андрія Меленського. У XVIII столітті в будинку проживали священики церкви Спаса С. Сич та його син Я. Сич. У XIX столітті тут мешкав міський голова Григорій Покровський.

Remove ads

Видатні особи, пов'язані з вулицею

У будинку № 7 мешкав український художник О. І. Маренков.

Установи та заклади

ЗАТ «Київмлин» (буд. № 40-А)
Загальноосвітня школа № 124 (буд. № 16)
Головне управління охорони культурної спадщини м. Києва (буд. № 12)
Музей гетьманства (буд. № 16-б)
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (громадська приймальня) (буд. № 37)

Меморіальні дошки

На стіні будинку купця Тев'є Апштейна (будинок № 12), де у червні 1919 року розміщувався Подільський райком комсомолу, 28 жовтня 1938 року було відкрито меморіальну дошку з текстом: «Звідсіля 25 червня 1919 року київський загін комсомольців вирушив у Трипілля захищати свою соціалістичну батьківщину від контрреволюції»^[3]. У 1947 році дошку було замінено мармуровою з текстом: «Звідси 26 червня 1919 року виступив озброєний загін комсомольців м. Києва до с. Трипілля на боротьбу з бандою Зеленого», а у 1977 році — гранітною^[4].

На цьому ж будинку, де у лютому 1918 року розміщувався штаб Червоного козацтва, 1970 року була встановлена гранітна меморіальна дошка з текстом, присвяченим цій події: «В цьому будинку в лютому 1918 р. розміщувався штаб загону Червоного козацтва под командуванням В. М. Примакова»^[5].

На будинках № 1/2 та 41 у 1977 році були встановлені гранітні анотаційні дошки з текстом: «В пам'ять про відважних київських комсомольців — героях боротьби з бандою отамана Зеленого, які загинули смертю хоробрих у червні 1919 року біля села Трипілля на Київщині»^[6].

Усі меморіальні дошки нині втрачені.

Remove ads