Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Спільний рід

граматичний рід іменників як жіночого, так і чоловічого роду З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Спільний рід — рід іменників української та інших мов, які можуть позначати осіб обох статей[1], закінчуються на голосні: -а (-я) (рідше -о, -е (-є), -і). В реченні вони набувають роду тієї особи, яку позначають, що проявляється в роді пов'язаних з ними прикметників, займенників, дієслів або за змістом речення (контекстуально)[2][3].

Іменники спільного роду існують у тій чи іншій мірі в усіх слов'янських мовах, особливо характерні для східнослов'янських.[2] Їх точну кількість складно оцінити через те, що частина з них поширені в діалектному мовленні, а тому часто не проходять критеріїв для включення до нормативних словників. Група слів спільного роду розширюється і назвами родів діяльності: вони позбавлені негативного чи діалектного відтінків.[2]

Remove ads

Класифікація

Узагальнити
Перспектива

Оскільки іменники спільного роду можуть позначати як чоловіче, так і жіноче, більшість вчених називають їх граматичними омонімами (як-от І. Р. Вихованець), іноді (В. В. Мерінов) — граматичною полісемією (бо однозначно судити про їх рід не можна). Т. Ю. Мороз називає це семантико-граматичною асиметрією у вигляді омонімії граматичних форм. Є і ті (В. О. Горпинич, А. П. Загнітко), хто критикують термін «спільний» рід.[2]

Закінчення -а(-я) є основною ознакою іменників спільного роду. Серед іменників спільного роду немає слів з нульовим закінченням (закінченням на приголосний звук), оскільки так змінювати своє родове значіння, як це роблять слова спільного роду, можуть лише слова з жіночим закінченням. Є й виключення іншомовного походження: модель у значенні професії.

Більше інформації Семантична група слів середнього роду, Спосіб творення чи група класифікації ...
Remove ads

Вживання та узгодження

Узагальнити
Перспектива

Іменники спільного роду можуть позначати осіб обох статей, а своє граматичне значення однозначно реалізують лише в контексті[2]. З морфологічного погляду іменники спільного роду належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, котру позначають. Рід іменників спільного роду визначається синтаксично, за допомогою:

  • аналітичних засобів і форм узгоджуваних (прилеглих) прикметників, займенників, дієслів:
    • Сусідо мила, сусідо близенька, красна, хороша й невеличенька (Б. Грінченко, «Словарь української мови»).[5]
    • Десь узявся близький сусіда (Б. Грінченко, «Словарь української мови»).[5]
    • Повідомлено про підозру у колабораціонізмі адвокатці з Мелітополя, яка стала суддею окупаційного суду (Офіс Генерального прокурора)[9].
    • Суддя не мстивий, а всім страшливий (Б. Грінченко, «Словарь української мови»).
    • Заспіває та й згадає, що він сиротина… (Т. Шевченко)[5]
    • Отакий-то мій Ярема, сирота убогий! (Т. Шевченко).[2]
    • Отож той самий сиротина… одежу справив,.. купив садочок (Т. Шевченко).[5]
    • Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями (Г. Тютюнник).[3]
    • А дитини й той нероба може доглянути (Леся Українка).[5]
    • Мудрий, як той недотепа, що від дощу в річку ховався (народна творчість).[3]
    • Забарилась недотепа — от тобі й халепа (народна творчість).[3]
    • На запитання, що думають її діти про те, що вона стала теслею, вона відповідає, що вони про це взагалі не думають (NATO News).
    • Вона так зо мною обходиться, наче б я була її слуга (Л. Українка).[5]
    • Ти всюди був мені слугою вірним (К. Бай)
    • Вереда сам себе раз на рік любить (народна творчість).
  • відповідного контексту (граматичного зв'язку з залежними від них, неприлеглими, словами: означеннями, присудками — дієсловами минулого часу, умовного способу):
    • Кого ж сиротина, кого запитає? І хто їй розкаже,.. де милий ночує? А дівчина-сиротина у наймах марніє. (Т. Шевченко)[5]
    • Що каліка виробляє? Криницю копає! І викопав (Т. Шевченко).[5]
    • Попри це, Марія, так звуть баристу, продовжувала усміхатися та готувати каву (Великий Київ)[10].
    • Катруся підростала… Бач, і сирота, а всім була навдивовижу (Т. Шевченко).[5]
    • Була собі Гандзя, каліка небога (Т. Шевченко).
    • Виступає дівчина — голова колгоспу (О. Гончар).
    • Соня та ледацюга — рідні брати (народна творчість).
    • Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою (Кость Гордієнко)[3].

В рідкісних випадках слова спільного роду застосовуються до осіб чоловічої статі, проте з жіночими прилеглими прикметниками (зустрічається переважно в художній чи розмовній мові):

  • Ховайсь, проклята неотеса! (І. Котляревський)
  • Менший брат, піша пішаниця, теє зачуває… І тоді найменший брат, піша пішаниця, на ноги встав (народна дума).
  • Куди йому грішному! Там така з його недомова (Б. Грінченко, «Словарь української мови»).
  • Він — моя дружина (в значенні подружня пара, тут: чоловік).
Більше інформації Слово спільного роду, Вжиток щодо особи чоловічого роду ...
Remove ads

Інші випадки

Узагальнити
Перспектива

Подвійний рід

Щодо слів спільного роду вживається іноді (І. Г. Матвіяс, Т. Ю. Мороз) також термін «подвійний» рід, який, проте, є ширшим або й відмінним поняттям. Деякими вченими поширюючись на слова середнього роду (щодо осіб жіночої та чоловічої статі на -а(-я)), так званий подвійний рід може включати цілком відмінні групи слів, котрі:

  • утворюються суфіксами -ищ(е)-, -иськ(о)-,
  • поєднують не чоловічий рід із жіночим, а один із них і середнім:
    • чол. р. + сер. р.: дідище, вітрисько, вовчище, будячище, хлопчисько, тракторище, дубище, ножище, ставище, басище;
    • жін. р. + сер. р.: бабище, відьмище, дівчисько, дівчище, головище;
  • можуть вживатися і щодо неістот: ставище, вітрисько, головище, димище, дубище, бачище[2], базарисько, базарище, стожище[5].

«Спільний» рід прізвищ

Ознаки спільного роду можуть також проявляти українські прізвища на -ко, -чук(-юк): (Тарас, Ірина) Шевченко, (Улас, Віра) Самчук. Проте це зберігається не скрізь, оскільки такі прізвища відміняються у вжитку щодо чоловіків, але не змінюються, коли стосуються жінок[1].

Жіночий рід з ознаками спільного

Ряд слів жіночого роду мають ознаки спільного, оскільки можуть вживатись щодо осіб чоловічої статі. При цьому прилеглі прикметники зберігаються жіночого роду, а решта членів речення набуває чоловічого роду:

  • Він людина небезпечна, його треба викинути з нашого товариства (Російсько-український словник).
  • Не треба уважати на Антонову лайку, бо він людина непритаманна (О. Кониський).
  • У вдовиці був син, дитина єдина... (Марко Вовчок)
  • Як персону світську, його не запрошували на собор (Наливайко).
  • А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (В. Собко)
  • А Маковей... ось він власною персоною! (О. Гончар)
  • Загалом, вів далі міністр, він уже давно не вихователь. Просто приватна особа й поет. (В. Кам’янець, перекл. Д. Кельмана)
  • Стівен Гендрі — британська модель, колишній професійний футболіст. (медіа)
  • Він дума, як голова, то й велика цяця?! (П. Мирний)
  • Усі будуть з вас сміятись, усі осуждати, усі цуратимуться вас, що у вас через жінку уся рідня мужики… (Г. Квітка-Основ’яненко)
  • У Польщі священника підозрюють у влаштуванні оргії за участю чоловіка-повії: що відомо про секс-скандал (Українська правда)[18].
Remove ads

Джерела

Remove ads

Примітки

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads