Станіслав Ґабріель Желенський

Станіслав Габріель Желенський (пол. Stanisław Gabriel Żeleński; 21 лютого 1873, Варшава, Варшавська губернія, Царство Польське, Російська імперія — 28 серпня 1914, біля Лукова, Царство Польське, Російська імперія) — краківський архітектор, засновник та керівник Краківської фабрики вітражів «S. G. Żeleński» (1907–1914). Брат письменника Тадеуша Бой-Желенського та банківського службовця Едварда Желенського.

Станіслав Ґабріель Желенський
Stanisław Gabriel Żeleński
Народження	21 лютого 1873(1873-02-21)  Варшава, Російська імперія
Смерть	28 серпня 1914(1914-08-28) (41 рік)
Поховання	Saint Roch Cemetery in Łukówd
Країна (підданство)	Королівство Польське  Австро-Угорщина
Навчання	Національний університет «Львівська політехніка»
Діяльність	архітектор
Батько	Владислав Желенський
Мати	Wanda Żeleńskad
Брати, сестри	Тадеуш Бой-Желенський і Edward Żeleńskid
Діти	·Владислав Желенський і Waleria Sroczyńskad
Станіслав Ґабріель Желенський у Вікісховищі

Життєпис

Народився 21 лютого 1873 року у Варшаві в родині композитора Владислава Желенського та Ванди з Грабовських.

Навчався у Краківській гімназії, по закінченню якої Желенський приїхав до Львова, де вступив на відділ будівництва Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові. По закінченню Політехнічної школи у 1897 році отримав диплом інженера-архітектора. У 1897—1899 роках працював інженером-архітектором у Львівському намісництві. 1900 року він одружився з Ізабеллою Мадейською, родина якої мешкала місті та володіла маєтком поблизу Сокаля. Того ж 1901 року подружжя Желенських на постійно переїхало до Кракова^[1].

У Кракові Станіслав Желенський спочатку працював урядовим архітектором у Краківському старостві. Коли разом з архітектурою модерну вітражі стали популярними не лише в церквах, а й у житлових будинках, у 1904 році Желенський придбав «Краківську фабрику вітражів, художнього глазурування та скляної мозаїки», засновану у 1902 році польським архітектором Владиславом Екельським та художником Антонієм Тухом. Разом зі зміною власників фабрика отримала нову назву — «Краківська фабрика вітражів С. Г. Желенського». У 1906 році фабрику перенесли до нової будівлі, спорудженої за проєктом Станіслава Желенського та Людвіка Войтички, на вулиці Красінського, 23 (нинішній Музей вітражів у Кракові)^[2].

В майстерні на вулиці Красінського створювалися вітражі за проєктами Яна Матейка, Станіслава Виспянського, Юзефа Мехоффера, Казимира Сіхульського, Кароля Фрича та багатьох інших. Пізніше вона реалізувала проєкти таких художників, як Збігнєв Пронашко та Войцех Ястшембовський.

Внесок Станіслава Желенського полягав у тому, щоб розглядати компанію як ремісничу майстерню. Митці могли брати участь у реалізації своїх проєктів, забезпечуючи їх відповідність очікуванням творців.

Могила Станіслава Габріеля Желенського на цвинтарі святого Роха в Лукові

До 1912 року виконано вітражі у 53 церквах та каплицях Малопольщі, 27 у Львові, 13 у Познанському герцогстві та 16 у Польському королівстві, а також у багатьох житлових та громадських будівлях^[1].

Після початку Першої світової війни Желенського як підпоручника резерву було мобілізовано до австро-угорського війська. Військову службу проходив у 12-й піхотній дивізії цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини як ординарець генерала Тадеуша Йордана Розвадовського. 27 серпня 1914 року був важко поранений у битві під Грондами і наступного дня помер у Лукові, де був похований на місцевому цвинтарі Святого Роха^[2]. Обставини його смерті генерал Розвадовський описав у своїх мемуарах.

По смерті Станіслава Желенського фабрикою продовжувала керувати його дружина Ізабела. 1915 року вона отримала промислову картку, що дозволяла їй вести справу далі. Попри труднощі, пов'язані з воєнними діями та економічною нестабільністю в країні, зусиллями Ізабелли було придбано декілька фабрик з виробництва вітражів. Це дало змогу оновити та розширити обладнання, забезпечити регулярне постачання скла. В той час на краківській фабриці, крім вітражів та мозаїки, виготовляли також вітражні лампи, що користувалися неабияким попитом^[3]. Згодом фабрику успадкував Адам Желенський, молодший син Станіслава та Ізабели.

У міжвоєнний період підприємство представляло свої роботи на багатьох міжнародних виставках, зокрема, на Всесвітній виставці 1939 року у Нью-Йорку та виставці у Парижі. Родина Желенських керувала фабрикою до 1952 року, після чого її націоналізували. До кінця 1990-х років вона належала кооперативу «Renowacja»^[3]. У 2001 році її придбав приватний підприємець Пйотр Островський, який, окрім фабрики, створив у будівлі музей вітражів. За згодою спадкоємців родини Желенських, фабрика продовжує працювати під історичною назвою та логотипом компанії.

• Галерея робіт Краківської фабрики вітражів Станіслава Ґабріеля Желенського
• 
  Мозаїка та фіґурка Діви Марії над вхідним порталом будинку Антонія Суського
  (Краків, пл. Домініканська, 6)
• 
  Вітраж
  (1911; Краків, вул. Кармелицька, 27)
• 
  Вітраж «Нафтуся»
  (1925; Трускавець, майдан Кобзаря, 3, Вілла Гопляна)