Суха Воля (Підкарпатське воєводство)

Суха Воля (пол. Sucha Wola) — неіснуюче українське село в Підкарпатському воєводстві Республіки Польща, Любачівському повіті, ґміна Олешичі.

Село
Суха Воля пол. Sucha Wola
Координати 50°16′37″ пн. ш. 23°09′00″ сх. д.H G O
Країна	ПольщаПольща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Любачівський повіт
Гміна	Гміна Олешичі
Населення	185 осіб (31 березня 2021)[1]
Часовий пояс	UTC+1
Телефонний код	(+48) 16
Автомобільний код	RLU
Код SIMC	0607280
OSM	↑1746431 ·R (Гміна Олешичі)
Суха Воля Суха Воля (Польща) Суха Воля Суха Воля (Підкарпатське воєводство)

Припинило своє існування у 1945 році внаслідок депортації українського населення до УРСР. В 1950-х роках на відстані 1,3 км в північному напрямку від історичного села Суха Воля було закладено радгосп Sucha Wola.

Історія

Село було засноване на початку XVII століття магнатами Сенявськими. Протягом XVII ст. село часто потерпало від татарських набігів.

У 1785 році село займало територію 30,58 кв. км.^[2]

У 1920–1930-х рр. в селі активно діяла читальня «Просвіти», яка організовувала вистави на Різдвяні свята, колядування і щедрування, концерти на Шевченківські дні, вистави на Великдень і на храмове свято, фестини влітку і обжинки восени, свято св. Миколая. Також в селі діяли філії товариств «Маслосоюз» та «Сільський господар».

За даними церковних шематизмів, станом на 1938 р. парохія обслуговувала 2003 греко-католиків. У межах села мешкало 125 римо-католиків (поляків і полонізованих українців), 35 юдеїв і 4 меноніти (протестантська течія, що була поширена в Голандії і Німеччині)^[2].

За даними Володимира Кубійовича, до початку Другої світової війни у селі було 1870 мешканців, з них 1690 українців, 80 українців-латинників, 10 поляків, 50 польських колоністів, 35 євреїв, 5 німців^[3].

У вересні 1939 року село на 2 тижні зайняли німці, а згодом на їхнє місце прийшли радянські війська. Недалеко від села прокладено новий кордон. У серпні 1945 року село було оточено польським військом, всіх українців вимушено до переселення. Селяни опинилися просто неба на залізничній станції в Олешичах (т.зв. Олешицьке українське ґетто) і змушені були очікувати на евакуаційні вагони, терплячи знущання і грабунки. 15 вересня 1945 року загони УПА під командою Залізняка здійснили напад на станцію і розбили радянський гарнізон. Селяни роз’їхалися по старих домівках. Через декілька днів військо примусило всіх повернутися на станцію, і далі люди вже у вагонах очікували на виїзд до УРСР. Наприкінці листопада транспорт прибув на Тернопільщину, де людей розселили переважно в Гусятинському районі^[4].

Сьогодні на місці села Суха Воля просторі розорані поля, а колишньою назвою села позначається присілок з фермами, закладений у 1950-х роках як радгосп.

Церква

Перша відома дерев'яна церква була закладена у 1687 р. з фундації Адама Миколи Сенявського тодішнього львівського і рогатинського старости. Мабуть, одночасно з церквою було зведено дзвіницю. На початку ХІХ ст. церква потребувала ремонту. 1838 року церкву розібрали. Того ж 1838 р. було збудовано нову дерев'яну церкву Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Нову церкву було посвячено у 1839 р. Реставрацію, покриття поліхромією і можливу розбудову церкви було здійснено в 1903–1904 рр.

Церква пережила Першу світову війну без ушкоджень, попри те що в 1915 р. було знищено плебанію, яка розташовувалася через дорогу, одразу навпроти церкви.

В часі польсько-української боротьби в 1945 р. церква була знищена польським військом. Сьогодні про те, що колись тут була церква, вказує металевий хрест, встромлений в землю, та старі липи, які були посаджені навколо^[5].

Цвинтар

Найстарший надгробок на цвинтарі в Сухій Волі, не раніше 1861 року. Невідомий бруснівський майстер

Цвинтар розташований у лісі, на підвищенні. Заснований у XIX столітті, площа — 0,45 га.

Найдавніші поховання на цвинтарі датуються 1861 роком, найновіші — серединою 1940-х років. Кам’яні надгробки — роботи місцевих майстрів бруснівської каменярської школи, що не існує з середини ХХ століття внаслідок депортації українського населення до УРСР^[6].

У 1993 р. виселені в 1945 р. суховільці зібрали кошти, придбали будівельні матеріали і відрядили кількох людей до Польщі. На місці вони розчистили цвинтар, встановили нову огорожу, замінили декілька втрачених хрестів на металеві й встановили нові хрести на тих могилах, які не могли опорядити через депортацію.

Протягом 12 днів у серпні 2015 р. та серпні 2016 р. року впорядкуванням та інвентаризацією цвинтаря займався міжнародний науково-пошуковий та освітній табір-експедиція «Вирій».