Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Сучасна латина

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Сучасна латина
Remove ads

Сучасна латина — це форма класичної латини, яка використовується з кінця XIX століття. Можна виокремити різні різновиди сучасної латини, включно з використанням неолатинських слів у таксономії та науці загалом, ширшим церковним ужитком у Католицькій церкві – але головною темою цієї статті є жива чи розмовна латина (використання латини як самостійної мови, повноцінного засобу вираження).

Коротка інформація Сучасна латина, Latinitas hodierna ...
Remove ads

Залишки давнього використання латини

Узагальнити
Перспектива

Латина й досі присутня у словах чи виразах, що вживаються у багатьох мовах світу як спадок великого значення нової латини, яка до XIX століття була провідною міжнародною lingua franca у різних галузях. Деякі невеликі спільноти також використовують латину у своєму мовленні.

Гасла

Офіційне використання латини в попередні епохи збереглося на символічному рівні в багатьох гаслах, що досі використовуються та створюються. Давні гасла на кшталт E pluribus unum, яке з’явилося у 1776 році на Печатці США, разом із Annuit cœptis та Novus ordo seclorum, ухваленими актом Конгресу в 1782 році, залишаються чинними. Подібно до цього, сучасні монети фунта стерлінгів карбуються з латинським написом CHARLES III·D·G·REX·F·D (Dei Gratia Rex Fidei Defensor, тобто «З Божої ласки, король, захисник віри»). Британські монархи до Єлизавети ІІ використовували латинізовану форму свого імені на грошах, напр. Georgius та Edwardus для Георгія та Едуарда відповідно.[1] Офіційний девіз багатомовного Європейського Союзу, ухвалене лише 2000 року, — латинський In varietate concordia. Так само в офіційно двомовній Канаді девіз на канадському Хресті Вікторії — Pro Valore.

Усталені вирази

Деякі поширені вислови, які й досі вживаються у багатьох мовах, збереглися саме в латині, як-от відомі dramatis personae, habeas corpus чи casus belli.

У науці

У таких галузях, як математика, фізика, астрономія, медицина, фармакологія, біологія та філософія,[2] латина й досі забезпечує міжнародно прийняті назви понять, сил, об’єктів і організмів у природному світі.

Найпомітніше збереження латини відбувається у класифікації живих організмів і біномінальній номенклатурі, створеній Карлом Ліннеєм, хоча сучасні правила номенклатури дозволяють створювати назви, що можуть значно відхилятися від історичних норм. Від 1935 до 2012 року ботанічні описи мали писатися виключно ботанічною латиною.

Ще одне продовження — використання латинських назв для сузір’їв і небесних тіл (у позначеннях Баєра для зірок), а також планет і супутників, поверхневі структури яких отримують латинські селенографічні топоніми ще з XVII століття.

Символи багатьох хімічних елементів, відомих ще в античності, відбивають їхні латинські назви, як-от Au від aurum (золото) і Fe від ferrum (залізо).

Латинські скорочення широко застосовуються у медичних рецептах. У деяких країнах рецепти й досі виписуються повністю латиною, окрім підпису (звернення до пацієнта).

У національних мовах

Латина також дала лексику для спеціалізованих галузей, таких як анатомія чи право, яка стала частиною звичайної, нетехнічної лексики різних європейських мов. Латина й надалі використовується для формування наукової термінології та класичних словосполучень у багатьох європейських мовах. Окремо понад 56% словникового складу сучасної англійської мови походить від латини — безпосередньо (28,24%) або через французьку (28,30%).[3]

Remove ads

Використання та зміст латини з 1900 року

Узагальнити
Перспектива

Церковна латина

Докладніше: Церковна латина

Католицька церква продовжує використовувати латину. Можна виділити дві головні сфери. Перша — це застосування її для офіційної версії всіх документів, виданих Святим Престолом, що збереглося донині. Хоча документи спершу складаються різними національними мовами (здебільшого італійською), офіційна версія пишеться латиною Відділом латинських листів. Друга — це літургія, використання латини в якій зменшилося після Другого Ватиканського собору 1962–1965 років, але певною мірою відродилося півстоліття потому, коли Бенедикт XVI[4] заохотив відправу латинської меси.

Англіканська церква дозволяє проводити деякі богослужіння латиною[5] в університетах Оксфорда і Кембриджа. Нещодавно також було створено латинську редакцію англіканського «Book of Common Prayer» 1979 року у США.[6]

Латина у Центральній Європі

У деяких частинах Центральної Європи продовжувалося написання серйозної латинської поезії, зокрема творів хорвата Антонія Смерделя та чеха Яна Новака. У випадку Смерделя його вільний вірш, написаний латиною, поєднує модерністські, класичні й християнські елементи. Його вибір латини як засобу творчості відображав як відносну місцеву значущість мови, що зберігала сильну поетичну традицію аж до кінця XIX століття, так і спосіб уникнути уваги політичної цензури.[7]

Латина в класичній музиці

Часом латинські тексти писалися для конкретних музичних творів, наприклад, у класичній музиці. Один із прикладів — опера Ігоря Стравінського 1927 року Oedipus Rex.[8]

Академічна латина

Латина також певною мірою збереглася в контексті класичної філології. Деякі спеціалізовані класичні періодичні видання, як-от німецький журнал Hermes, досі приймають статті латиною; Mnemosyne робив це щонайменше до 2017 року.[9] Латина використовується у вступах до більшості критичних видань давніх авторів у серії Oxford Classical Texts, а також майже завжди — в критичному апараті грецьких та латинських текстів.

Науковий журнал Theoretica Chemica Acta приймав статті латиною до 1998 року.

Оратор університету у Кембриджі виголошує промову латиною на честь здобутків почесних докторів під час щорічних урочистостей з нагоди присвоєння ступенів, як і публічний оратор під час Encaenia в Оксфорді. Гарвард і Принстон також щороку мають латинське привітальне звернення на випускних урочистостях.[10] Карлів університет у Празі[11] та багато інших університетів світу проводять вручення докторських дипломів латиною. Інші університети та школи видають дипломи, написані латиною. Браун, Сьюоні й Бард-коледж також частково проводять випускні церемонії латиною. Пісня Ґаудеамус виконується на відкриттях чи випускних урочистостях університетів по всій Європі.[джерело?]

Remove ads

Жива латина

Узагальнити
Перспектива
De Viro Optimo; уривок із латинського подкасту

Жива латина (Latinitas viva латинською), також відома як розмовна латина, — це рух за відродження латини як розмовної мови та засобу сучасної комунікації й публікацій. Залучення до цього відродження може бути лише хобі, а може охоплювати й серйозніші проєкти з відновлення її ролі як міжнародної допоміжної мови.

Походження

Після того як занепад латини наприкінці епохи неолатини почав усвідомлюватися, з’явилися спроби протидіяти цьому й оживити використання мови для міжнародного спілкування.

У 1815 році Міґель Ольмо написав книжечку, де пропонував латину як спільну мову для Європи, під назвою Otia Villaudricensia ad octo magnos principes qui Vindobonæ anno MDCCCXV pacem orbis sanxerunt, de lingua Latina et civitate Latina fundanda liber singularis.[12]

У другій половині XIX ст. в Італії почали виходити латиномовні журнали, що пропагували відроджене використання латини як міжнародної мови. Між 1889 і 1895 роками Карл Генріх Ульріхс публікував у Італії свій журнал Alaudæ.[13] Йому на зміну прийшов Vox Urbis: de litteris et bonis artibus commentarius,[14] який з 1898 до 1913 року (до Першої світової війни) видавав архітектор і інженер Аристіде Леонорі.

У першій половині ХХ століття, що позначилася величезним технологічним прогресом і соціальними зрушеннями, латина поза академічними колами майже не розвивалася. Але з початком реінтеграції післявоєнної Європи рух латинського відродження отримав новий поштовх.

Одним із головних його промоутерів був професор Жан Капель, колишній декан університету Нансі у Франції, який 1952 року опублікував програмну статтю «Латина чи Вавилон»[15], де пропонував латину як міжнародну розмовну мову.

Капеля називали «душею руху», коли 1956 року відбувся перший Міжнародний конгрес живої латини (Congrès international pour le Latin vivant) в Авіньйоні,[16] що ознаменував початок нової епохи активного використання латини. У конференції взяли участь близько 200 представників із 22 країн.

Вимова

Основи класичної вимови було визначено ще на початку XIX століття (напр. у праці К. Л. Шнайдера Elementarlehre der Lateinischen Sprache, 1819). Але в багатьох країнах існував опір її впровадженню в освіті. В англомовних країнах, де традиційна англійська вимова латини найбільше відрізнялася від відновленої класичної, боротьба між двома системами вимови тривала протягом усього XIX ст.[17] У 1907 році «нову вимову» було офіційно рекомендовано Радою з освіти для шкіл в Англії.[18][19]

Хоча стара вимова, як у номенклатурі, так і професійній термінології, продовжувала вживатися ще кілька десятиліть (а в деяких сферах зберігається й нині), сучасна жива латина загалом прийняла класичну вимову, реконструйовану фахівцями з історичної фонології.[20]

Цілі

Багато прихильників сучасної латини просувають її використання як розмовної мови — рух, що називає себе «Жива латина». Можна виокремити дві головні цілі:

Для навчання латини

Деякі з прихильників вважають, що активне використання мови робить вивчення латини і цікавішим, і ефективнішим, використовуючи методики викладачів сучасних мов.

У Великій Британії класичний філолог Вільям Генрі Деннем Роуз у 1913 році заснував Асоціація реформованого викладання латини (ARLT, нині — Association for Latin Teaching). Вона виросла з літніх шкіл, які Роуз організовував для підготовки вчителів латини за прямим методом навчання мов, що передбачав використання мови у повсякденних ситуаціях замість заучування граматики та синтаксису. Класична асоціація теж заохочує такий підхід. Cambridge University Press видала серію підручників для початкової школи з пригодами мишеняти Minimus, а також відомий Кембриджський курс латини (CLC) для середніх шкіл. Обидві серії включають діалоги та методики, схожі на ті, що застосовуються у викладанні сучасних мов, завдяки чому ідеї Роуза й ARLT увійшли до мейнстриму.

Поза Британією одним із найуспішніших підручників, що повністю застосовує прямий метод, є Lingua Latina per se illustrata данського лінгвіста Ганса Геннінґа Ерберґа. Вперше опублікований у 1955 році та оновлений у 1990-му, він повністю написаний латиною, не потребує іншої мови й тому підходить для учнів із будь-якою рідною мовою.

Для сучасної комунікації

Інші виступають за відродження латини як мови міжнародного спілкування в академічних, наукових чи дипломатичних сферах (як це було в Європі та європейських колоніях у середньовіччі до XVIII століття) або як міжнародної допоміжної мови, доступної всім. Але як мова, що не є рідною для жодного народу, цей рух не отримав підтримки урядів.

Підтримуючі інституції та видання

Thumb
Латиномовні видання в книгарні у Варшаві, Польща

Виникла значна кількість інституцій (особливо в Європі, але також у Північній і Південній Америці), які підтримують використання латини як розмовної мови.[21]

Перший Міжнародний конгрес живої латини в Авіньйоні продовжили щонайменше п’ять наступних.[22] У підсумку було створено Academia Latinitati Fovendae (ALF) у Римі. Серед її найвизначніших членів — відомі класичні філологи з усього світу,[23] такі як проф. Міхаель фон Альбрехт чи проф. Курт Смолак (de). ALF провела перший міжнародний з’їзд у Римі 1966 року, зібравши близько 500 учасників. Відтоді конференції відбуваються кожні 4–5 років у Бухаресті, на Мальті, в Дакарі, Ерфурті, Берліні, Мадриді та інших містах. Офіційна мова ALF — латина, усі документи й виступи ведуться нею.

Того ж 1966 року Клеман Дезессар видав навчальний курс з аудіо в серії sans peine французького видавництва Assimil. Його метою було навчити сучасної латини для щоденного вжитку, хоча аудіо часто критикували за сильний французький акцент. У 2007 році курс зняли з друку, замінивши новим, орієнтованим лише на класичну латину. Проте 2015 року компанія перевидала курс Дезессара з новими записами у відновленій класичній вимові. Цей метод і досі використовується у Schola Latina Universalis.

У 1986 році бельгійський радіолог Гай Лікопп, який відкрив для себе сучасне використання латини й навчився говорити нею за методом Дезессара, заснував у Брюсселі Fundatio Melissa для популяризації латини у навчанні та спілкуванні.[24]

У Німеччині Маріус Алекса й Інґа Пессарра-Ґрімм у вересні 1987 року заснували Latinitati Vivæ Provehendæ Associatio (LVPA, Асоціація сприяння живій латині).[25]

Перший Septimana Latina Amoeneburgensis («Амонебурзький латинський тиждень») відбувся 1989 року в місті Амонебурґ біля Марбурґа, організований Мехтільдом Гофманном і Робертом Маєром. Відтоді такі «Латинські тижні» проводяться щороку. Учасники об’єднання Septimanae Latinae Europaeae («Європейські латинські тижні») також видали підручник Piper Salve з діалогами сучасною латинською.[26]

В Accademia Vivarium Novum у Римі всі заняття проводять викладачі, які вільно володіють латиною чи давньогрецькою, а студенти мають розмовляти цими мовами навіть поза аудиторією. Більшість учнів отримує стипендії фонду «Мнемосина» й проводить у школі 1–2 роки, здобуваючи вільне володіння латиною.[27] Рух «Жива латина» згодом поширився і в Америці. Влітку 1996 року професор Теренс Тунберґ в Університеті Кентуккі започаткував перший «Конвентікулум» — конференцію-іммерсію, де учасники з усього світу практикують розмовну латину, обговорюючи книжки, літературу й теми повсякденного життя.[28] Його успіх надихнув на створення подібних конференцій у США.

В жовтні 1996 року в Лос-Анджелесі група викладачів і студентів латинської літератури, стурбованих майбутнім класичних студій у США, заснували Septentrionale Americanum Latinitatis Vivæ Institutum (SALVI, «Північноамериканський інститут живої латини»).[29]

В Університеті Кентуккі Тунберґ також заснував Institutum Studiis Latinis Provehendis («Інститут латинських студій»), який надає дипломи з латинських студій, орієнтовані на тих, хто прагне здобути «ґрунтовне володіння латинською в читанні, письмі й мовленні, а також широку обізнаність із культурною спадщиною латинської традиції загалом».[30] Це єдина у світі програма, що проводить викладання повністю латиною.

Рух поширюється й в Іспанії та Латинській Америці. Так, у Південній Іспанії щороку проходять конференції «Jornadas de Culturaclasica.com», а в Мадриді діє літній курс CAELVM (Cursus Aestivus Latinitatis Vivae Matritensis). 2012 року в місті Пуебла (Мексика) проф. Алексіс Гелмер заснував Studium Angelopolitanum, аби популяризувати латину в країні, де лише один університет має спеціальність «класична філологія».

Більшість таких груп і установ організовують семінари й конференції в Європі та Америці.[31]

Менш академічні літні зустрічі, цілковито латиномовні, відомі як Septimanæ Latinæ Europææ («Європейські латинські тижні»), проводяться в Німеччині й приваблюють людей різного віку з усієї Європи.[26]

Сьогодні діють кілька латиномовних періодичних видань та інтернет-ресурсів. У Франції після авіньйонської конференції видавець Теодор Обанель започаткував журнал Vita Latina, який існує й досі та пов’язаний з CERCAM при університеті імені Поля Валері. До недавнього часу він повністю друкувався латиною.[32] У Німеччині 1965 року Целестіс Айхензер заснував журнал Vox Latina, який і сьогодні повністю виходить латиною 4 рази на рік у Саарбрюкенському університеті.[33] У Бельгії журнал Melissa, заснований 1984 року Ґаєм Лікоппом, і досі виходить шість разів на рік повністю латиною.[34]

Hebdomada aenigmatum[35] — це безкоштовний онлайнжурнал кросвордів, вікторин та ігор латиною. Його видає італійська культурна асоціація «Leonardo» у співпраці з онлайнвиданням Ephemeris[36] і видавництвом ELI.

З 1989 по 2019 рік фінська радіостанція YLE Radio 1 щотижня транслювала огляд світових новин Nuntii Latini повністю латиною.[37] Німецьке Radio Bremen також мало регулярні випуски латиною до грудня 2017 року.[38] Інші спроби були менш успішними.[39] Від липня 2015 німецьке Radio F.R.E.I. з Ерфурта транслює щотижня 15-хвилинну передачу латиною під назвою Erfordia Latina.[40]

У 2015 році італійський стартап pptArt запустив свій каталог (Catalogus)[41] та форму реєстрації художників (Specimen ad nomina signanda)[42] латиною й англійською.

2016 року асоціація ACEM (менеджери Enel) організувала разом з Лукою Дезіатою та Даніеле Ґаллахером перший бізнескурс латини для керівників (Congressus studiorum – Lingua Latina mercatoria).[43][44]

Під час головування Фінляндії в ЄС уряд публікував офіційні інформаційні бюлетені латиною поряд із мовами Союзу.[45]

У публічному просторі

Thumb
Банкомат з інструкціями латиною у Ватикані
Thumb
Вказівники на станції Волсенд латинською та англійською в пам'ять про роль міста як римського форпосту

Хоча значно менше, ніж у попередні епохи, сучасна латина також використовується для оголошень у публічних просторах:

Remove ads

Оригінальні твори

Узагальнити
Перспектива
Список сучасних книг латинською[en]

Деякі сучасні твори було створено від початку латиною — переважно поезія,[47] але також проза, музика чи навіть кіно. Серед них:

Поезія

  • 1924 — Carminum libri quattuor Томаса Віньяса.[48]
  • 1946 — Carmina Latina А. Пінто де Карвалью.[49]
  • 1954 — Vox Humana Йоганнеса Александера Ґертнера.[50]
  • 1962 — Pegasus Tolutarius Генрі С. Снурра (псевдонім C. Arrius Nurus (la)).
  • 1966 — Suaviloquia Яна Новака.
  • 1966 — Cantus Firmus Йоганнеса Александера Ґертнера.[50]
  • 1972 — Carmina Траяна Лезереску.[51]
  • 1991 — Periegesis Amatoria Женев’єви Імме (la).
  • 1992 — Harmonica vitrea Анни Елісси Радке (la).
  • 2021 — Sermones Міхаеля фон Альбрехта.[52]

Проза

  • 1948 — Graecarum Litterarum Historia Антоніо д’Еліа.[53]
  • 1952 — Latinarum Litterarum Historia Антоніо д’Еліа.[54]
  • 1961 — De sacerdotibus sacerdotiisque Alexandri Magni et Lagidarum eponymis Йозефа Ійсевейна.[55]
  • 1965 — Sententiæ Алена ван Дівута (la) (псевдонім Alaenus Divutius).
  • 1966 — Mystagogus Lycius, sive de historia linguaque Lyciorum Вольфґанґа Єнніґеса.[56]
  • 2011 — Capti: Fabula Menippeo-Hoffmanniana Americana (Heptalogia Sphingis) Стівена Берда.[57]
  • 2019 — Praecursus: Fabula Neophysiologica (Heptalogia Sphingis) Стівена Берда.[57]
  • 2019 — Hebdomada Aenigmatum Луки Дезіати.[58]

Музика

Кіно

Телебачення

  • 1990 — Містер Бін, вступні титри.
  • 2008 — O Tempora! — спецвипуск (37:44 хв.) програми Kulturzeit телеканалу 3sat, 22 серпня 2008 року.[63]
  • 2020–дотепер — Варвари (серіал Netflix із діалогами німецькою та латиною; значна частина сцен — латиною).

Блоги

  • 2019–дотепер — O tempora, o mores — щоденний блог латиною на Linkiesta, де Франческо Лепоре, журналіст і колишній папський латиніст (2003–2005), коментує щоденні новини про політику, злочини, здоров’я, звичаї й громадянські права.
Remove ads

Переклади

Узагальнити
Перспектива
Список латинських перекладів сучасної літератури[en]

Різні тексти — зазвичай дитячі книжки — перекладали латинською в рамках руху «жива латина» у 1950-х роках із різними цілями: як навчальний інструмент або просто для демонстрації можливостей латини в популярному контексті. Серед них:

  • 1884 — Rebilius Cruso (Робінзон Крузо), перекл. Френсіс Вільям Ньюмен.[64]
  • 1922 — Insula Thesavraria (Острів скарбів), перекл. Аркадій Авелланус.
  • 1928 — Vita discriminaque Robinsonis Crusoei (Робінзон Крузо), перекл. Аркадія Авеллануса.
  • 1960 — Winnie Ille Pu (Вінні-Пух), перекл. Александр Ленард.
  • 1962 — Ferdinandus Taurus (Бик Фердинанд), перекл. Елізабет Чемберлейн Хадас.
  • 1962 — Fabula De Petro Cuniculo (Казка про Пітера Кролика), перекл. Е. Перо Вокер.
  • 1964 — Alicia in Terra Mirabili (Аліса в Країні чудес), перекл. Клайв Гаркурт Каррузерс.
  • 1965 — Fabula de Jemima Anate-Aquatica (Казка про Джемайму-качку), перекл. Джонатан Масґрейв.
  • 1966 — Aliciae per Speculum Transitus (Quaeque ibi Invenit) (Аліса у Задзеркаллі), перекл. Клайв Гаркурт Каррузерс.
  • 1973–дотепер — Asterix (Астерікс).[65]
  • 1978 — Fabula de Domino Ieremia Piscatore (Казка про пана Джеремі Фішера), перекл. Е. Перо Вокер.
  • 1983 — Alix – Spartaci Filius (Пригоди Алікса).
  • 1985 — Regulus, vel Pueri Soli Sapiunt (Маленький принц), перекл. Авґусто Гаурі.
  • 1987 — De Titini et Miluli Facinoribus: De Insula Nigra (комікс Тентен: Чорний острів).
  • 1987 — The Classical Wizard / Magus Mirabilis in Oz (Чарівник країни Оз), перекл. C. J. Hinke і Джордж Ван Бюрен.
  • 1990 — De Titini et Miluli Facinoribus: De Sigaris Pharaonis (комікс Тентен: Сигари фараона).
  • 1991 — Tela Charlottae (Павутиння Шарлотти), перекл. Берніс Фокс.
  • 1994 — Sub rota (Під колесом), перекл. Сіґрідес К. Альберт.
  • 1998 — Quomodo Invidiosulus Nomine Grinchus Christi Natalem Abrogaverit (Як Ґрінч украв Різдво!), перекл. Дженніфер Морріш Тунберг та Теренс Тунберґ.
  • 1998 — Winnie Ille Pu Semper Ludet (Дім на Пуховій галявині), перекл. Браян Стейплз.
  • 2000 — Cattus Petasatus (Кіт у капелюсі), перекл. Дженніфер Морріш Тунберг та Теренс Тунберґ.
  • 2002 — Arbor Alma (Щедре дерево), перекл. Теренс і Дженніфер Тунберги.
  • 2003 — Virent Ova, Viret Perna (Зелені яйця та шинка), перекл. Теренс і Дженніфер Тунберги.
  • 2003 — Harrius Potter et Philosophi Lapis (Гаррі Поттер і філософський камінь), перекл. Пітер Нідгем.
  • 2005 — Tres Mures Caeci (Три сліпі миші), перекл. Девід С. Ноє.
  • 2006 — Harrius Potter et Camera Secretorum (Гаррі Поттер і Таємна кімната), перекл. Пітер Нідгем.
  • 2007 — Olivia: The Essential Latin Edition, перекл. Емі Гай.
  • 2009 — понад 265 ілюстрованих дитячих книжок латинською видано на сайті Tar Heel Reader.
  • 2009 — Murena, Murex et aurum (Murena, La pourpre et l'or), перекл. Клод Азіза і Кеті Руссе.
  • 2012 — Hobbitus Ille (Гобіт), перекл. Марк Вокер.
  • 2022 — Insolitus Casus Doctoris Jekyll et Medici Hyde (Дивна історія доктора Джекіла та містера Гайда), перекл. Ґарретт Доум.
Remove ads

Словники, глосарії та розмовники для сучасної латини

  • 1990 — Latin for All Occasions, книжка Генрі Бірда, яка намагається знайти латинські відповідники для сучасних крилатих фраз.
  • 1992–1997 — Neues Latein Lexicon / Lexicon recentis Latinitatis Карла Еґґера, що містить понад 15 000 слів для сучасного повсякденного життя.
  • 1998 — Imaginum vocabularium Latinum Зіґрід Альберт.
  • 1999 — Piper Salve Роберта Маєра, Мехтільд Гофманн, Клауса Зальмана, Сабіни Мар, Саші Траґезера, Домініки Раушер, Томаса Ґельцгайзера.
  • 2010 — Visuelles Wörterbuch Latein-Deutsch від Dorling Kindersley, переклад Роберта Маєра.
  • 2012 — Septimana Latina, тт. 1+2, ред. Мехтільд Гофманн і Роберт Маєр (на основі Piper Salve).
Remove ads

Див. також

Примітки

Додаткова література

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads