Сюнікське царство

Сюнікське (Сюнійське) царство (Капанське царство^[2], Балкське (Бахкське) царство^[2]) — середньовічна вірменська держава^[3] на території давньовірменської провінції Сюнік, що існувало у 987–1170 роках зі столицею в місті Капан.

Сюнікське царство Սյունիքի թագավորություն 987 – 1170 Сюнікське царство у 1020—1166 роках Столиця Капан Мова(и) Вірменська Релігія Християнство (Вірменська апостольська церква) Площа 5500 км²[1] Населення 200 000 Форма правління Монархія Династія 987–1072 — Сюні, 1072–1170 — Сенекерімяни Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сюнікське царство

Історія Вірменії
Держави та утворення
Айраратське царство • Велика Вірменія • Мала Вірменія • Цопк • Софена • Марзпанська Вірменія• Вірменський емірат Анійське царство • Сюнік • Васпуракан • Ташир—Дзорагет Арцах • Хачен • Карс • Царство Варажнуні Кесун • Едеса • Мелітена • Пір • Кілікія Шах-Арменіди • Хамс • Арран • Чухур-Саад • Карабах Вірменська область • Еріванська губернія Єлизаветпольська губернія • Перша Республіка Вірменська РСР • Республіка Вірменія • НКР
Війни та битви
Війни: Парфія • Туреччина• Грузія •Азербайджан • Карабах Битви: Тигранакерт • Арташат • Рандея • Аварайр Варнакерт • Севан • Манцикерт • Гарні • Бітліс • Сардарапат • Апаран • Каракіліс
Релігії
Язичництво • Мітраїзм Вірменська апостольська церква Павликіани • Тондракійці • Католицизм
Географія
Вірменія (Західна • Східна) Вірменське нагір'я • Кілікія
Династії
Гайкіди • Єрвандіди • Арташесіди Аршакуні • Арцруніди • Багратуні Рубеніди • Хетуміди • Лузіньяни • Кюрикіди
Національно-визвольний рух
Арменакан • Гнчак • Дашнакцутюн • Фідаї Цегакрон • АСАЛА • Міацум
Тематичні статті
Вірмени • Етногенез • Культура • Мова • Вірменське питання Геноцид • Вірменофобія • Амшенці • Діаспора Столиці • Матенадаран • Вірменознавство • Вірменське Відродження • Шляхта
Хронологія
Портал «Вірменія» переглянути обговорити редагувати

Історія

987 року^[4] у період тимчасового послаблення Анійського царства^[5] через періодичні напади арабського амірату Атрпатакана, сюзеренний князь Сюніка Смбат I Саакян за допомогою Раввадіда Абу-л-Хайджа й Арцахських князів проголосив Сюнік окремим царством^[6]. Однак лише за рік, 988, після смерті Абу-л-Хайджа, Смбат I Саакян визнав верховну владу царя Вірменії Смбата II і того ж року у складі вірменської армії взяв участь у вірменсько-грузинському поході проти Абхазького царства.

У перші роки правління Смбата I Саакяна було сформовано державний апарат, створено владні інституції, нормалізовано армію, засновано суди, облаштовано й посилено фортеці, розвивалось будівництво. Цар Вірменії Гагік I (989–1020) анексував від свого васала деякі області (Чахук і частину Цхука) в тому числі й Вайоц-Дзор^[7][8].

За Васака (998–1040) і Смбата II Ашотяна (1040–1044) Сюнікське царство переживало економічне піднесення, сягнувши піку розквіту. В середині XI століття, з початком вторгнення сельджуцьких військ під проводом Алп-Арслана Сюнік разом з Таширом залишився однією із нечисленних вірменських областей, які не були завойовані^[9][2].

1064 року, за часів Григора I Ашотяна (1044–1084), Сюнік пережив навали середньоазійських сельджуків на чолі з Мелік-шахом та його везиром Нізам аль-Мульком, втративши низку прикордонних областей. Територіальна цілісність царства була відновлена^[10] за Сенекеріма (1072–1094), влада якого була затверджена Мелік-шахом^[11]. В одному з документів той також називав себе царем Вірменії, що сидить у Сюніку^[12]. Після смерті останнього Сюнікське царство відновило свій фактичний суверенітет.

У XII столітті політична криза царства поглибилась. 1103 року сельджуки захопили та зруйнували Капан, 1104 року — фортецю Воротн, а за рік — Бген^[13]. Цар Григор II (1096 або 1103–1166) здійснив спробу активізувати зовнішню політику, пов'язану з успіхами вірменсько-грузинських військ. Проте у період тимчасових невдач Грузинського царства сельджуцькі аміри знову посилили тиск на Сюнік. 1126 року Харон амір зруйнував Капан і область Аревік, захопив Какаваберд і Багаку кар, однак невдовзі всіх їх було звільнено. Далі Сюнікському царству загрожували Ільдегізи. У 1151–1152 роках Шамс ад-Дін Ільдегіз захопив фортеці Грхам, Гегі, Какаваберд, 1170 року — Багаберд. Останній цар Сюнікського царства Гасан Геракареці змушено пішов до Хачена, чим і завершилась 180-річна історія царства.

Територія

Наприкінці X століття кордони Сюнікського царства доходили на сході до річки Акарі, на північному сході до вододілу Арцахських гір, на півночі охоплювали території по лінії Брнакот-Сісіан-Тег, на заході доходили до Зангезурських гір, охоплюючи частину області Ернджак з містечком Шорот, а на півдні до річки Аракс. Наприкінці XI століття воно становило близько 1/3 історичного Сюніка (близько 5500 км)^[14]. Царство мало 43 фортеці, 48 монастирів, 1008 сіл, 1 місто та кілька селищ^[15].

Устрій

На чолі стояв цар з династії Сісакянів, що був верховною владою в державі він спирався на ішханів (князів), середніх феодалів та азнаурі. В якої дорадчого органу існував дур (царська рада). При цьому до 1045 року царі Сюніку визнавали зверхність Анійського царства. Сюнік було поділено на 12 провінцій (ашхарів) на чолі із танутерами.

Царі

• Смбат I Саакян — з 976/980 сюзеренний князь, 987–998 цар^[16]
• Васак — 998–1040^[16]
• Смбат II Ашотян — 1040–1044^[16] (1051^[17])
• Григор I Ашотян — 1044 (1051^[17])—1072
• Сенекерім Севадян — 1072–1094^[16]
• Григор II Сенекерімян — 1094–1166^[16]
• Гасан Геракареці (Хаченці) — 1166–1170^[16]

Економіка

Розвивалися землеробство і скотарство (переважно велика рогата худоба й вівці), виноградарство, ремісництво, зокрема виготовлення будівельного дерева тощо. У Капані, Татеві значно розвинулися ремесла з виготовлення тканин, килимів, посуду.

Культура

Татевський монастир

За час існування Сюнікського царства значно посилилося Татевське єпископство. Татевський монастир був духовним центром області, чисельність ченців досягла 1 тис. осіб. Царі також підтримували монастирі Воротнаванк, Бхено-Нораванк та інші духовно-освітні центри.

Протягом X—XI століть вірменська література, мистецтво та архітектура в Сюнікі розвивається більш вільно, ніж будь-коли, починаючи з V века.

Архітектура

Розширилося місто Капан. Наприкінці Х століття активно будуються монастирські комплекси, фундуються церкви. 1000 року було збудовано церкву св. Степаноса у Вагаді, 1006 року — церкву св. Карапета, 1086 року — церкву св. Богородиці Ваганаванка.