Сільське господарство УРСР 1950—1975

Сільське господарство УРСР у 20–90-х рр. ХХ ст. змінювалися не менше 4-х разів: в умовах непу; у 30-х − середині 50-х рр.; з другої половини 50-х −80-х рр.; з початку 90-х рр^[1].

Загальні уваги

Сільське господарство — друга після промисловості галузь виробництва в народному господарстві України; воно забезпечує населення харчовими продуктами, а промисловість — сировиною. За офіційними даними, сільське господарство у 1950—1975 роках давало 25% національного доходу УРСР, у дійсності — більше (за обрахунками, зробленими на Заході, — 39,7% у 1970). За обсягом продукції сільське господарство України в окремих галузях досягало світових масштабів: в УРСР продукувалось стільки зерна, як у Канаді, стільки кукурудзи, як у Франції, картоплі більше, ніж у Західній Німеччині, цукрового буряка найбільше у світі. Натомість Україна значно відставала за продукцією тваринництва та за врожайністю з гектара від країн Західної Європи як з природних причин, так і через нестачу капіталу, все ще низьку агротехніку та незадовільні стимули до праці в удержавленому й експлуатованому сільському господарстві.

Астрокліматичні умови

Астрокліматичні умови розвитку сільського господарства на українських землях (включаючи Кубань) належать до найкращих у світі. Вони подібні до північно-середніх штатів США та південно-західних провінцій Канади і є найкращими в усьому СРСР. Рівнинна поверхня й відсутність великих масивів гір сприяє хліборобству, так що з придатної для сільського господарства землі було розорано понад 80%, більше ніж будь-де в СРСР.

Доля сільськогосподарського виробництва УРСР до загальносоюзного

Частка території УРСР в СРСР становила лише 2,7%, тоді як сільськогосподарських угідь — 7,7%, а орної площі — 15,2%. За офіційними даними, 1974 року загальна частка продукції сільського господарства УРСР становила близько 24% від усього СРСР, тобто в три рази більше, ніж частка сільськогосподарських угідь (протягом останніх 20 pp. перед цим вона дещо зменшилася внаслідок розорювання цілинних земель на сході РРФСР та в Казахстані).

Щодо окремих продуктів хліборобства, то частка УРСР в СРСР була ще вища: цукрового буряка — 61,5%, кукурудзи на зерно — 59,0%, соняшника — 44,2%, садовини — 34,5%, льону — 30,3%. городини — 28,5%, картоплі — 25,8%, пшениці — 24,0%. Частка українського тваринництва в СРСР була дещо меншою: продукції молока — 23,6%, м'яса — 22,8%, яєць — 21,8%, вовни — лише 6,0%. Частина продукції сільського господарства УРСР йшла на експорт. У 1960-их pp. Україна експортувала до інших республік СРСР та до Східної Європи в середньому близько 5% продукції свого сільського господарства й імпортувала близько 2% свого споживання. Важливість українського сільського господарства для СРСР дещо зменшилася. Протягом останніх 15 років перед цим СРСР став значним нетто імпортером зерна (2 — 4 млн. т. на рік з Америки й Канади) й м'яса (з Західної Європи, Австралії, Нової Зеландії), і цей стан мав тенденцію залишитися на довший час.

Сільськогосподарські угіддя

Ґрунт є основним засобом виробництва у сільському господарстві. Його ужиток 1974 року виглядав так: з усіх сільськогосподарських угідь площею 42,8 млн га орні землі становили 34.2 млн га, сіножаті — 2,3 і пасовища — 5,0 млн га. З-поміж усіх сільськогосподарських угідь земля в користуванні усіх сільськогосподарських підприємств становила 42,2 млн га, державний запас (разом з лісовими господарствами) — 0,18 млн га, що вказує на те, що вільні землі в Україні були практично вичерпані. Зростання засівної площі з 31,3 млн га у 1940 до 33,4 млн га в 1973 стало можливим лише внаслідок скорочення площі чистих парів — з 3,9 до 1,1 млн га. Деяке розширення земельних угідь відбувалося шляхом меліорації неродючих земель: осушення боліт (з 1,0 до 1,6 млн га між 1963 і 1974), зрошування сухих земель, хоч ці заходи дуже дорого коштували. Чорнозем, що досі був основним земельним ресурсом, вичерпував свої сили і потребував хімічного угноєння навіть під зернові культури в Степу. На 1 га посівної площі 1964 року було внесено в ґрунт 22 кг мінеральних поживних речовин, у 1972 — 92 кг. Але й цього було недостатньо. Довготривала глибока оранка чорноземів призвела була до спорошення поверхні. Періодичні посухи призводили до видування верхнього шару землі (т. зв. «чорні бурі»). У південному Степу посухи (зокрема весняні «суховії»), трапляються 5 — 6 разів на 10 pp., a в усій Україні — в середньому кожні 4 роки. (див. діаграму врожаїв зерна). Спроби перешкодити суховіям масовими лісонасадженнями в 1948 — 52 не вдалися. Натомість повільно розвивалось в Степу будівництво каналів, хоча без дорогих дренажних систем зрошування це призводило до утворення солончаків.

Формування, руйнування та зміни в земельних ресурсах

Чималі втрати родючих земель виникають унаслідок розростання промисловості (зокрема гірництва), будівництва гребель для гідростанцій, шляхів та розвитку міст. Тому що земля не продасться й не купується, бо вся вона належить державі, цін на землю немає. Її просто відбирають від сільського господарства і передають іншим споживачам. До того часу не існувало ще земельного кадастру, що оцінював би порівняльну вартість землі. Якісна оцінка земель (бонітування) також була лише в експериментальному стані. Це все перешкоджало раціональному використанню земель, робило належну спеціалізацію їх використання неможливою.

Див. також: Таблиця:Земельні ресурси України та їх структура

Робоча сила в сільському господарстві

Робочу силу в сільському господарстві України оцінювали 1973 року у 8 млн осіб, у тому ч. 5,13 млн працювали в колгоспах, 1,08 у радгоспах і 1,79 млн на присадибних ділянках; у висліді міґрації (особливо молоді) до міст і за межі УРСР вона зменшувалася між 1959 і 1974 в сер. на 250 — 275000 осіб за рік.

Тоді на 100 га сільсько-господарських угідь припадало 18,7 працівника, один працівник обробляв 5,34 га землі (в США — 99,5 га). Продуктивність праці, хоч і зростала, але все ще була через нестачу знарядь механізації, капіталовкладень та відносне аґрарне перенаселення на Правобережжі й на Західній Україні занадто низькою. В Степу й на Лівобережжі натомість відчувалась деяка нестача робочої сили, особливо під час жнив. Сезонність праці призводила до того, що в середньому по Україні колгоспник працював лише 203 дні (у 1970), в радгоспах — 275 днів. З сезонністю й безробіттям поступово боролися будівництвом міжколгоспних, колгоспно-радгоснних та радгоспно-промислових підприємств для переробки сільськогосподарської сировини (консервування овочів, виробництво цегли тощо). Таку аґрарну політику запровадили були з 1956, і розвиток її до 1975 року прискорювався, хоч їй і бракувало капіталу. Переважна більшість робочої сили в сільському господарстві й далі була некваліфікованою: 1974 у колгоспах нараховувалося лише 458 200 трактористів і комбайнерів та 199700 шоферів; у радгоспах відповідно: 112400 і 66400 (на 1974 рік існувало 7 983 колгоспи, 1 674 радгоспи і 2 167 інших державних та кооперативних сільсько-господарських підприємств).

Капітал

Капітал. Основні виробничі Фонди (будівлі, машини, устаткування, худоба, лісонасадження, шляхи, канали тощо) у сільському господарстві України зростали дещо швидше, ніж в інших галузях народного господарства. За відновною вартістю (в млн карб. на кінець року) вони становили:

Капіталізація с/г за відновною вартістю

×	1950	1965	1973
Колгоспи	4950	7760	16888
Радгоспи	1220	2 567	5 760

Всі капітальні вкладення в С. г. (в порівняльних цінах) зростали в середньому на рік так:

Капітальні вкладення (у порівняльних цінах)

Роки	млн карб.	у % до всіх капіталовкладень у народне господарство
1946-50	189	10
1951-55	465	15
1956-60	906	16
1961-65	1407	17
1966-70	2106	18
1971-75	3 328	21

Відбувалось, отже, деяке перенесення капіталовкладень з інших галузей народного господарства (головне з будівництва) до сільського господарства. За винятком бавовни в Середній Азії та цитрусових на Закавказзі, капіталовкладення в сільське господарство України були найефективнішими як порівняти з усім СРСР. Проте, частка УРСР у капіталовкладеннях в сільське господарство СРСР. становила лише 17,2% (за 1966 — 73), тобто Україні капіталу не додавали.

Продуктивність (фондовіддача) капіталовкладень в С. г. була дещо вищою, ніж у промисловості, але з часом знижувалася (між 1961–1963 і 1971–1973 — на 42%). Отже, щоб піднімати продуктивність с. г. було потрібно вкладати щораз більше й більше капіталу. Близько третини нових капіталовкладень йшли на придбання тракторів та інших с.-г. машин (хоча близько 40% з цього числа йшло на заміну зужитих машин новими). Середня норма амортизації (8,5% на рік) була занизькою.

Парк машин в С. г. УРСР зростав так (у тис. на кінець року):

Парк машин в С. г. УРСР

×	Трактори	Зернові комбайни	Вантажні авта
1940	94,6	33,4	54,9
1945	54,1	15,4	8,9
1950	98,4	31,9	65,9
1955	136,4	50,7	102,3
1960	182,4	64,8	141,1
1965	257,0	56,9	198,9
1970	317,2	81,2	244,2
1973	349,2	79,7	264,0
1974	359,6	81,9	271,6

Для порівняння: в США 1969 року на 100 га посівів припадало три трактори (без городніх); в УРСР у 1960 — 0,5, 1974 року — один трактор. Зокрема бракувало в Україні малих тракторів (усі трактори занадто важкі). Механізованим на 100% у 1973 у колгоспах і радгоспах було лише збирання зерна; цукрових буряків на 84,5%, картоплі — 87,5% (вантаження — 52,5%), городини — 9,3%, стогування сіна — 64,8%, доїння корів — 74,9%, роздача кормів худобі — 25,4%, чистка приміщень від гною — 60,7%. Решту роблено руками. Тоді (та й досі) було ще багато коней, зокрема у місцевому транспорті.

Продуктивність сільського господарства

Продуктивність сільського господарства України перевищила довоєнний рівень і почала помітно зростати в кінці 50-х pp. Валовий урожай й врожайність з 1 га почали зростати з поширенням застосування хімічних добрив, піднесенням механізації, збільшенням відгодівлі худоби і заміною ярої пшениці, жита, вівса й проса урожайнішими озимою пшеницею й кукурудзою.

Виробництво зерна на душу населення (кг в сер. на рік) видно з таблиці.

Виробництво зерна на душу населення (кг в сер. на рік)

1940	647
1946-50	471
1951-55	591
1956-60	577
1961-65	664
1966-70	681
1971	826
1972	678
1973	1001
1974	941
1975	688

1975 року знов був великий неврожай. Загалом зерна вистачало для людей і трохи на експорт, але для відгодівлі худоби, щоб підвищити споживання м'яса, його ще не вистачало (в США 65% продукції всього зерна з'їдає худоба). Забезпечення населення хлібом у роки меншої врожайності ускладнював брак відповідних сховищ для зерна в роки багатого збору. Зростанню споживання городини й картоплі стояла на перешкоді нестача робітників для плекання цих інтенсивних культур, при одночасній їх слабкій механізації й забезпеченні добривами, а крім того, незадовільному їх зберіганні взимку. У неврожайні роки помітно збільшувався забій худоби. Ця проблема була тоді властивою для всього с. г. СРСР і примушувала уряд регулярно імпортувати частину кормів для худоби (кормове зерно) із США, Канади й ін. країн. Поліпшення рівня й структури споживання залежало тоді, головним чином, від інтенсифікації сільського господарства, збільшення капіталовкладень та хім. добрив.

Заготівлі

Відсоток продукції с. г. України, закуповуваної державою в примусовому порядку для перепродажу харчовій промисловості та населенню міст, видно з наведеної табл. (решта від 100% залишається в диспозиції сільського населення, колгоспів і радгоспів, включно з насінням та кормами для худоби). За винятком зерна й цукрового буряка, частка державних заготівель до 75 року помітно зростала, попри зростання продукції. Це зокрема вказує на тодішнє зменшення значення присадибного господарства та «колгоспних ринків».

Відсоток продукції С. г. України, що закуповується примусово державою

×	1940	1946 — 50	1951 — 55	1956 — 60	1961 — 65	1966 — 70	1971 — 74
Зерно
1.	12,4	8,3	11,6	15,2	17,5	21,4	25,7
2.	26 420	16 908	23 328	23 936	29 348	33 362	41 568
3.	34,5	47,7	39,2	29,0	37,5	33,3	33,6
Цукрові буряки
1.	159	115	176	210	199	267	279
2.	13 052	8 776	16884	28221	34130	46731	47549
3. 97,1	94,1	98,9	95,1	94,3	91,7	88,3
Соняшник
1.	13,1	6,4	10,1	11,2	13,8	16,4	16,2
2.	946	610	892	1431	2287	2830	2793
3.	51,4	62,6	60,5	51,9	60,9	70,0	76,2
Картопля
1.	101	99	79	93	88	100	116
2.	20 664	17 930	16067	21110	18446	20294	22140
3.	8,8	6,3	6,9	7,1	8,2	8,8	11,4
Городина
1.	113	80	94	105	119	130
2.	5486	2853	3241	4432	4994	5585	6581
3.	24,2	20,3	30,3	34,0	45,3	55,0	60,3
Худоба і птиця на м'ясо (в живій вазі)
2.	1650	1159	2053	2958	3298	4008	4743
3.	31,3	26,4	36,7	45,2	53,1	61,1	68,0
Молоко
1а*	1473			2056	1720	2219	2437
2.	7 114	5 868	8 014	13 506	14 525	17 937	20 157
3. 14,1	18,2	29,7	39,7	49,4	55,1	60,3
Яйця
1а**				91	141	173
2.***	3273	1853	4022	6136	7237	8293	10903
3.	31,7	20,7	20,0	21,9	29,6	38,6	49,5
1а* — Сер. удій молока від однієї корови у колгоспах і радгоспах у літрах.
1а** — Середньорічна несучість курей у колгоспах та радгоспах у штуках.
2*** — Млн штук.

Після смерті Сталіна заготівельні ціни кілька разів підвищувались (наприклад, на зерно разом підвищено майже у 8 разів). Унаслідок цього, попри зростання частки державних заготівель у продукції, держ.-монополістична експлуатація С. г. помітно зменшилася, а з 1970-их pp. держава почасти навіть субсидіювала тваринництво. Це забезпечило зростання продуктивності С. г. та зростання доходів селян. Значний тягар податку з обороту перенесено з С. г. на товари народного споживання. У 1960-их pp. загалом по СРСР с.-г. заготівлі давали лише 10 — 12% всієї суми цього податку. В Україні, мабуть, більше, бо заготівельні ціни в УРСР були нижчими, ніж в РРФСР. Так, 1967 року в головних галузях заготівельні ціни в колгоспах і госпрозрахункових радгоспах (у карб. за т) були такі:

Порівняння заготівельних цін в УРСР і РРСФР

×	УРСР	РРФСР
Пшениця й жито	76	130
Рогата худоба на м'ясо	810	910
Свині	950	1040
Молоко	155	166

Оплата праці й кошти виробництва

Оплата праці й кошти виробництва в С. г. УРСР були на 12% нижчі, ніж в РРФСР. Через те що норми заготівель і перепродажні ціни для харчової промисловості в УРСР і РРФСР були приблизно рівними, до державного бюджету СРСР з України відходила не лише абсолютна, а й диференціальна рента. З другого боку, через те що державні капіталовкладення на одиницю с.-г. продукції були меншими, ніж в РРФСР, ця рента Україні не поверталася. Проте, до 1975 року вона вже була не такою великою, як перед 1960-ими pp.

Див. також

• Зернове господарство
• Колгосп
• Радгосп
• Тваринництво.