Терзиул Владислав Олександрович

Владислав Олександрович Терзиул (18 червня 1953(19530618), Артем, Приморський край, СРСР — 18 травня 2004, гора Макалу, Гімалаї) — український альпініст, майстер спорту міжнародного класу (1999), заслужений майстер спорту (2000).

Владислав Олександрович Терзиул
Народився	18 червня 1953(1953-06-18)  Артем, Приморський край, РРФСР, СРСР
Помер	18 травня 2004(2004-05-18)[1] (50 років)  Макалу, Косі[d], Східний регіон, Непал  ·загинув під час спуску з вершини Макалу
Громадянство	СРСР →  Україна
Місце проживання	Південне[2]
Діяльність	альпініст
Знання мов	українська
Нагороди
Сайт	www.terzyul.info

Здолав усі «семитисячники» Радянського Союзу та першим серед альпіністів колишнього СРСР піднявся на всі чотирнадцять «восьмитисячників» планети^[3][4]. Всі сходження на восьмитисячники було здійснено у спортивному стилі, без застосування кисню.

Біографія

Після закінчення інституту інженерів водного транспорту у Новосибірську працював диспетчером у портах СРСР, із 1980 року мешкав у м. Южне Одеської області.

Перші сходження здійснив 1979 року на Тянь-Шані. 1991 року вперше брав участь у гімалайській експедиції (у складі альпіністського клубу «Одеса»)^[5].

Здійснив понад 50 сходжень найвищої категорії складності (5-ї та 6-ї). Сходження на вершини Аннапурна I (1996, північно-західний гребінь, у складі польської експедиції) та Манаслу (2001, південно-східне ребро, українська національна експедиція) здійснено новими, прокладеними ним маршрутами^[5].

Завоювання «Корони Землі»

Дві вершини Шишабангми, Головний пік ліворуч і Центральний — у центрі масиву

Владислав першим з пострадянських альпіністів за 11 років (1993–2004) здійснив сходження на всі 14 восьмитисячників планети. Щоправда, офіційна міжнародна статистика підкорення восьмитисячників не враховує сходження на другорядні вершини восьмитисячників, які нижчі головної. У випадку Терзиула це сходження на Передвершину Броуд-пік (8028 м) і вершину Шишабангма Центральна (8013 м), які хоч і вищі 8000 м, але нижчі від головних піків.

Українська експедиція 27 вересня 2000 зійшла на Шишабангму Центральну по класичному маршруту з північної, китайської сторони. Сергій Пугачов, учасник експедиції з Донецька розповів:

«Це була малобюджетна, швидкісна експедиція — дуже коротка й швидка акліматизація, два виходи на маршрут. Альпіністи відразу ж набрали темп, бо Владислав мав піднятися ще на одну гору — Чо-Ойю, що він потім і зробив … На Головну вершину група не піднялася, тому що просто не знала про її існування. Всі експедиції йдуть класичним маршрутом на Центральну. Китайська федерація альпінізму сходження на цю вершину зараховує й видає сертифікати. Для виходу на Шишабангму Головну, групі потрібно було пройти по гребеню ще 500 метрів»^[6].

З тієї ж причини Терзиулу не зарахували сходження на Броуд-пік, бо він піднявся на Передвершину замість Головної, яка на 23 метри вища^[7].

Загинув Владислав Терзиул під час спуску з гори Макалу (8485 м) 18 травня 2004 року^[8].

Восьмитисячники Терзиула

Докладніше: Восьмитисячники

Вершина Макалу, праворуч

• 1993 — Канченджанга (8586 м), маршрут по східному гребеню. Міжнародна експедиція.
• 1994 — К2 (8611 м), маршрут Абруццо. Українська експедиція / Альпклуб «Одеса».
• 1995 — Броуд-пік, Форпік (8028 м), по західному і північному краю хребта. Міжнародна експедиція.
• 1996 — Гашербрум II (8035 м), класичний маршрут. Міжнародна експедиція.
• 1996 — Аннапурна I (8091 м), північно-західний гребінь, новий маршрут. Польська міжнародна експедиція.
• 1997 — Нанга Парбат (8126 м), Діамірська стіна по маршруту Кінсхофера. Українська експедиція.
• 1999 — Еверест (8848 м), по класичному маршруту з півночі. Українська національна експедиція «Еверест-99».
• 2000 — Шишабангма, Центральна (8013 м), класичний маршрут. Українська національна експедиція.
• 2000 — Чо-Ойю (8201 м), класичний маршрут. Самотужки.
• 2001 — Манаслу (8163 м), південно-східний гребінь, новий маршрут. Українська національна експедиція.
• 2002 — Лхоцзе (8516 м), Альпклуб Одеса.
• 2002 — Дхаулагірі (8167 м).
• 2003 — Гашербрум I (8080 м).
• 2004 — Макалу (8485 м), по західному хребту. Загинув під час спуску^[9].

Інші успішні сходження

Підкорив усі «семитисячники» СРСР^[8][9], але звання «Сніжний барс» офіційно не було оформлено, тому Владислава немає у списках^[10] Володимира Шатаєва^[ru].

• Пік Леніна, Абу Алі ібн Сіни (7134 м) — двічі
• Пік Комунізму, Ісмаїла Самані (7495 м) — двічі
• Пік Корженевської (7105 м) — двічі
• Пік Перемоги (7439 м).
• Хан-Тенгрі (7010 м).

Здійснив численні сходження на гори Кавказу, Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, Каракоруму, найвідоміші серед яких^[8][9]:

• Нанда-Деві (7816 м) — 1991 року.
• Нангапарбат Ракіот (7070) 1994 року.
• Ама-Даблам (6812 м) — 1998 року.

Спуски на лижах: з вершини Чо-Ойю і з Шиша Пангма (зі штурмового табору з висоти 7400 м).

Нагороди

Владислав Терзиул удостоєний нагород України:

• Орден «За мужність» III ступеня (6 липня 1999)^[11].
• Орден «За мужність» II ступеня (9 жовтня 2001)^[12].
• Орден «За мужність» I ступеня /посмертно/ (24 червня 2004)^[13].
• Орден «Святого рівноапостольного князя Володимира».