Тихоокеанська плита

Тихоокеа́нська плита́ — тектонічна плита океанічного типу під Тихим океаном. Має площу 103–108 млн км²^[1]. Найбільша тектонічна плита планети Земля. Зазвичай у її складі розглядають менші плити: Футуна, Рифу Балморал, Плита рифу Конвей, Новогебридську, Південнобісмаркську, Північнобісмаркську, Манус і Каролінську.

Тихоокеанська плита

Розташування Тихоокеанської плити

Межі

На півночі східний край має дивергентну границю з плитою Дослідника, Хуан-де-Фука і плитою Горда утворюючи відповідно хребет Дослідника, Хуан-де-Фука^[en] і хребет Горда^[en].

Посередині східний край має трансформну границю з Північноамериканською плитою вздовж розлому Сан-Андреас і з плитою Кокос.

На півдні східний край має дивергентну границю з плитою Наска утворюючи Східнотихоокеанську височину.

Південний край має дивергентну границю з Антарктичною платформою формуючи Тихоокеансько-Антарктичний хребет.

Західна сторона межує з Охотською плитою через Курило-Камчатський та Японський жолоби. Плита утворює конвергентну границю шляхом субдукції під плиту Філіппінського моря, створюючи Маріанську западину, має трансформну границю з Каролінською плитою та має колізію з Північнобісмаркською плитою.

На південному заході, Тихоокеанська плита має складнуконвергентну границю з Індо-Австралійською плитою, занурюючись під неї на північ від Нової Зеландії, утворюючи жолоб Тонга і Кермадецький жолоб, і паралельні Тонга і Кермадецькі острівні дуги. Альпійський розлом є трансформною границею на межі двох плит, де Індо-Австралійська плита має субдукцію під Тихоокеанську плиту утворюючи жолоб Пайсегур^[en]. Частина Зеландії на схід від цієї межі має великий блок континентальної кори.

Північний край має конвергентну границю через яку зазнає субдукцію під Північноамериканську плиту утворюючи Алеутський жолоб і Алеутські острови.

Тихоокеанська плита має пасмо гарячих точок, що утворюють Гавайські острови.

Розмір Тихоокеанської плити, і відповідно, Тихого океану, поступово зменшується.

Палеогеологія

Тихоокеанська плита почала формуватися, коли трійник у центрі Панталасси дестабілізувався приблизно 190 мільйонів років тому

Тихоокеанська плита майже повністю складається з океанічної кори, континентальна кора є лише у Новій Зеландії, Нижній Каліфорнії та прибережній Каліфорнії^[2].

Найдавніші ділянки плити заглиблені у східноазійські океанічні жолоби, мають вік ранньої крейди (145-137 мільйонів років тому)^[3].

Тихоокеанська плита виникла з трійника трьох головних океанічних плит Панталасси: Фараллон, Фенікс і Ідзанагі, приблизно 190 мільйонів років тому. Плита утворилася через дестабілізацію трійника.

«Тихоокеанський трикутник», найдавніша частина Тихоокеанської плити, утворена на початкових етапах формування плити, розташована на схід від Маріанської западини^[4].

Розвиток Тихоокеанської плити зменшило плиту Фараллон до кількох уламків уздовж західного узбережжя Північної Америки (таких як плита Хуан-де-Фука)^[5] і плиту Фенікс до невеликого уламка біля протоки Дрейка^[6] і зруйнував плиту Ідзанагі шляхом субдукції під Азію^[7].

Сучасні дослідження

2016 року вчені побудували тривимірну модель, яка дозволяє відстежити еволюцію найдавнішої частини Тихоокеанської плити, розташованої на схід від Маріанської западини. Було підтверджено, що сучасна плита утворилася з нестійкого трійника, тобто місця збігу кордонів трьох стародавніх літосферних плит. Її народження вчені пов'язують з припиненням субдукції (занурення однієї літосферної плити під іншу) під древнім океаном Панталассом, що омивав суперконтинент Пангея і поступовим охолодженням протоплити, що формувалася. Тепер^[коли?] на планеті також присутні трійники, однак вони є геологічно стабільними. До них відносяться, зокрема, структура під південною частиною Атлантичного океану, яка протягом останніх 100 років практично не змінювалася^[8].