Ткачов Андрій Юрійович

Андрій Юрійович Ткачов (нар. 30 грудня 1969, Львів, УРСР) — пропагандист, священнослужитель РПЦ, митрофорний протоієрей, клірик храму святителя Василя Великого, Патріаршого двору у селі Зайцеве Одинцовського району Московської області, проповідник, телеведучий. Автор книг. Кілька років служив в храмі Агапіта Печерського, згодом у храмі святого Луки поблизу Київського медуніверситету. Відомий українофобськими поглядами і проповідями, спрямованними проти існування України як держави.

Ткачов Андрій Юрійович
рос. Андрей Юрьевич Ткачёв
Народився	30 грудня 1969(1969-12-30) (55 років)  Львів, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна  Росія
Діяльність	священнослужитель, проповідник, місіонер, телеведучий
Alma mater	Moscow Military Academyd, Військовий інститут Міністерства оборони СРСРd і Київська духовна семінарія
Знання мов	російська, українська і перська
Заклад	SPASd
Конфесія	православна церква і Eastern Orthodox fundamentalismd
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Львівський період

Народився 30 грудня 1969 року у Львові.

У 15-річному віці вступив у Московське суворовське військове училище, а пізніше — у Військовий інститут Міністерства оборони СРСР у Москві на факультет спецпропаганди (спеціалізація — перська мова); курс навчання в ньому не завершив^[1], покинувши інститут з формулюванням «за небажання вчитися»^[2]. Під час служби в армії ознайомився з священими текстами Бгаґавад-Ґіти^[2].

Повернувшись до Львова, працював вантажником у магазині, паламарем і сторожем в православному храмі. На становлення майбутнього протоієрея справив великий вплив якийсь «старший друг» — один із відомих місцевих неформалів хіпі зі Львова, який любив читати Євангеліє і відвідувати православні монастирі^[2]. Через рік церковного служіння за порадою батьків-духівників" вступив у духовну семінарію^[1].

З 1992 по 1994 рік навчався (екстерном^[3]) в Київській духовній семінарії, де познайомився з майбутніми архімандритом Лонгіном (Чорнухою)^[ru].^[3] Вступив в Київську духовну академію, але був відрахований з неї через невідвідування лекцій. Згодом отець Андрій зізнавався, що через активний спосіб життя «повноцінне навчання є проблематичним», називав себе «самоучкою»^[2].

6 травня 1993 року у Львові^[2] був висвячений у сан диякона, 5 листопада 1993 року — в сан священика. Дванадцять років перебував у клірі храму Святого Георгія Побідоносця у Львові. У Львівській богословській академії на запрошення читав «Основи християнської східної духовності»^[1]. Протягом року викладав Закон Божий (що іменувався в програмі «етикою») в одній з російських львівських загальноосвітніх шкіл^[2].

Київський період

2005 — переїхав з родиною до Києва^[2]. Став настоятелем храму Агапіта Печерського до кліру. Незабаром через хвороби настоятеля ще за його життя Андрій сам став настоятелем цього храму^[2], прослуживши там з 2006 по 2014 роки.^[4]

20 травня 2012 року виступав на фестивалі «Всі разом — за сім'ю» на Контрактовій площі у Києві^[5][6]. 27 вересня того ж року брав участь у освяченні мікрорайону Воздвиженка у Києві^[7].

2013 — керівник місіонерського відділу Київської єпархії УПЦ, ведучий на релігійному телеканалі «Київська Русь».

Московський період

У червні 2014 року переїхав до Росії, був тимчасово призначений до кліру домового храму мучениці Татіани при МДУ^[8][9][10] 18 серпня зарахований до кліру Москви, став понадштатним кліриком храму Воскресіння Словущого на Успенському Вражку.^[11] Місцем його служіння стала підмосковна гімназія Святого Василя Великого, де він очолив законовчительську частину. Служити ж в храмі Воскресіння Словущого Андрій мав у вільні від шкільного послуху дні.^[12] Служіння в Росії супроводжував критикою щодо РПЦвУ як адміністративної структури, її священства і пастви.

Андрій назвав УПЦ «неспроможною, двозначною організацією». «Чимала частина так званого „українського народу“ і його пастирів» була зарахована їм в розряд «відступників з числа фальшивих братів».

Указом від 12 жовтня 2017 року Андрій Ткачов звільнений від несомого послуху понадштатного клірика храму Воскресіння Словущого на Успенському Вражку і призначений штатним кліриком храму святителя Василія Великого, Патріаршого двору у селі Зайцево Одінцовського району Московської області.^[13]

Ткачов і Україна

Про Євромайдан казав наступне:

Если бы мы спросили людей, стоящих на Майдане, кто из них читал Соглашение об ассоциации, — уверен, что услышали бы одинокие голоса. В этом вся проблема. Спросите их, что вам нравится в этом документе и что не нравится. Мы видим «шариковый» большевизм: «не читал, но осуждаю», «не читал, но одобряю». Людей захватывает волна патриотизма, надежды на счастье, о котором они не имеют представления. И за это «счастье» они самоотверженно воюют^[14].

25 січня 2014 року так описував Революцію гідності:

Я молюсь о том, чтобы Господь вселил страх и трепет в сердца и в кости мятежников. Чтобы Бог послал им болезнь в дом и болезнь на улице, страх на улице и страх в дома. Чтобы они ни покоя не имели, чтобы они сожрали друг друга — пусть гад сожрёт гада! Я жалеть о них не буду. Это страшные враги нашего будущего и страшные враги сегодняшнего настоящего. Я их не жалею! Я о них не молюсь!^[15]

Покинувши Україну, названу ним «бараком божевільних», Андрій так написав про це:

Чем дальше от квазигосударства «Украина», тем легче и дышать, и давать оценку. Отъехал на километр от границы — уже легче, на тысячу — совсем легко. К сожалению, многие в России не до конца понимают, каким зачумленным местом стала ныне эта земля, полная общерусских православных святынь. Там происходит настоящее коллективное беснование! Люди сошли с ума от своего безбожия. Пресловутая религиозность «украинского народа» в массе своей оказалась на поверку пустышкой.^[16]

Заявляв, що Україна — це кровожерний демон, існування якого безглуздо, і що вона населена божевільними росіянами^[17].

Під час збройної агресії Росії проти України у 2022 році виступав з українофобськими та дискредитуючими ЗСУ і релігійну політику української влади заявами.

Так, 10 червня 2022 на російському Youtube-каналі «Дайтє сказать!», він розмірковував на теми «надзвичайної жорстокості ЗСУ по відношенню до російських полонених», переслідування «істинно» православних віруючих, знищення нібито воїнами ЗСУ православного скита у Святогорську, звинуватив жителів західних областей України у вбивствах православних священників. Крім того, Ткачов ототожнив Бандеру з Муссоліні, назвав Україну «заповідником різних релігійних течій, крім канонічного православ'я», заявив, що на Майдані пропагувались ідеї сатанізму тощо^[18].

Критика

Окремі слова і висловлювання Ткачова неодноразово піддавалися критиці за грубість, агресивність і некомпетентність.

В інтерв'ю газеті «2000» 21 квітня 2006 року на питання, чи не надто він агресивний у своїх проповідях щодо Заходу, Андрій відповів: «Я б не хотів, щоб це було правдою, але якщо це видно зі сторони, значить, так і є». І пообіцяв «тепер бути стриманішим»^[1].

«Після дзвінків стурбованих архієреїв і листів обурених віруючих»^[19] 6 лютого 2014 року Ткачов був викликаний в Київську митрополію для пояснень з приводу гучної проповіді^[20]. У результаті священик Андрій визнав, що він «висловлював свої особисті думки не з Євангелія, а від себе»^[21]. У 2015 році в одному з ефірів на радіостанції «Радонеж»^[ru] протоієрей Андрій Ткачов кілька разів несхвально висловився про російських поетів та англіканство: поет Сергій Єсенін, за висловом Ткачова, «примітивна людина» і «конкретний баклан», а «Володимир Маяковський — ще більш дивний». Англіканська церква була осуджена за форму управління:

У нас ніколи такого не було, щоб вважати людину смертну, замшілу, смердючу главою Церкви. Це може бути лише в Англії, де стара Єлизавета вважається главою Церкви, але це проблема англіканців^[22].

Резонанс у пресі викликало його слово до київської пастви, у якому він пропонував чоловікам як виховні цілі по відношенню до їх дружин застосовувати насильство («потрібно жінку ламати об коліно» тощо)^[22][23].

Жорстким став відеоролик православної соціальної мережі «Елици» (згодом видалений)^[24], в якому священик називав жінок, які не зберегли цноту до шлюбу «скаженими собаками», «безсовісними сволотами», і пропонував дати їм «кулака … під щелепу»^[25]. Пізнання в природознавстві, висловлені Андрієм Ткачовим, піддалися критиці священика Олександра Пикалева^[26]. В ефірі православного телеканалу «Царьград ТВ» в передачі «Свята правда» протоієрей Андрій Ткачов озвучив свою думку щодо теорії еволюції і сучасного знання в цілому^[27]. На думку Пикалева, Ткачов допустив ряд суттєвих помилок в обговорюваній галузі знань та продемонстрував свою некомпетентність у даному питанні.

Протодиякон Андрій Кураєв після переїзду Ткачова в Росію часто висловлювався про нього несхвально^[28].

Священик Георгій Максимов критикував отця Андрія за його вчення про спасіння^[29].

Деякі погляди

Хвороби і страждання дітей, на думку Ткачова, пов'язані з гріховністю батьків, які обожнюють своїх дітей^[30].

Казав, що «Євромайдан — це бісівство у квадраті»^[31].

Висловився на підтримку нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року, назвавши Майдан, коренем зла^[32].

5 березня 2022 року на російському каналі Царьград ТВ вийшло відео з проповіддю Ткачова під назвою «Бог страшен во гнєвє», в якому у з натяком на «спецоперацію» Ткачов погрожував розправою від Бога Йенсу Столтенбергу, ОБСЄ та згадував керівників Євросоюзу «какого-нібудь Барреля та какого-нібудь Баррозу»^[33].

Також Ткачов є учасником пропагандистсько-релігійних відео, у яких у дусі кращіх зразків радянської пропаганди джерелом та столицею світового зла показані США^[34].

Стверджує, що "там, де сьогодні відбуваються вбивства, там учора було багато блуду. І якщо ми хочемо припинити вбивства, це буде марно, якщо ми не припинимо блуд спочатку. Тому, що блудники будуть вбивати один одного або самі себе будуть вбивати. Це непорушний закон"^[35].

Закликав російських жінок "не роздягатись перед лікарями" ^[36].

Санкції

23 січня 2023 року доданий до санкційного списку України^[37][38].

Сім'я

Одружений, виховує чотирьох дітей.

Твори

• Смотри, небо становится ближе… — Лепта-Книга, 2008. — 272 с.
• Мысли о покаянии. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2009. — 32 с.
• Мы вечны! Даже если этого не хотим. — Н. Оріанда: Родное слово. 2009. — 304 с.
• Письмо к Богу. — М.: Даниловский благовестник, 2010. — 400 с.
• Тебе и мне Бог письмо написал. — К.: Послушник, 2010. — 256 с.
• Первое чудо. Беседы о семье и браке. — К.: Послушник, 2010. — 224 с.
• Крылатый лев. — Львів: ЛА Пираміда, 2010. — 116 с.
• Приготовление к смерти. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2010. — 16 с. — (Таинства и обряды).
• Лоскутное одеяло. — К.: Послушник, 2011. — 288 с.
• Миссионерские записки. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2011. — 144 c.
• Человеческое измерение. Статьи и беседы. — К.: Послушник, 2011. — 352 с.
• В присутствии Бога. Беседы о Ветхом Завете. — К.: Послушник, 2011. — 228 с.
• Пыль на соломенных погонах. — К., 2012. — 208 с.
• Мы вечны! Даже если этого не хотим. Книга 2. — Родное слово, 2012. — 608 с.
• «Страна чудес» и другие рассказы. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2013. — 256 с.
• Земные ангелы, небесные человецы. — М.: Изд-во Данилова монастыря, 2013. — 192 с.
• «Возвращение в рай» и другие рассказы. — М.: ОЛМА, 2013. — 624 с.
• Христос — семи Церквам. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2015. — 64 с.
• Беглец от мира. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2015. — 304 с.
• Проповедь о проповеди. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2015. — 112 с.
• Миссионерские записки. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2015. — 256 c.
• Возвращение домой. Когда рождается вера. — М.: ЭКСМО, 2015. — 240 с.
• Почему я верю: простые ответы на сложные вопросы. — Никея, 2016. — 237 с.
• Воздух небесного Града. — М.: Николин день, 2016. — 288 с. — ISBN 978-5-906570-68-0.