Тоніньйо Серезо

Тоніньйо Серезо (порт. Toninho Cerezo; нар. 21 квітня 1955, Белу-Оризонті) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника, потім тренер. Гравець збірної Бразилії. Серезо зазвичай вважається одним з найкращих опорних півзахисників Бразилії всіх часів, особливо виступаючи у складі своєї рідної команди «Атлетіко Мінейро»^[2].

Тоніньйо Серезо
Особисті дані
Повне ім'я	Антоніо Карлос Серезо
Народження	21 квітня 1955(1955-04-21)[1] (70 років)
	Белу-Оризонті, Бразилія
Зріст	183 см
Вага	75 кг
Громадянство	Бразилія
Позиція	Півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1972–1983 «Атлетіко Мінейро» 111 (12) 1973–1974 →  «Насьйонал» 20 (3) 1983–1986 «Рома» 70 (13) 1986–1992 «Сампдорія» 145 (14) 1992–1993 «Сан-Паулу» 72 (7) 1994 «Крузейро» 10 (3) 1995 «Пауліста» ? (?) 1995–1996 «Сан-Паулу» 8 (0) 1996 «Америка Мінейру» ? (?) 1997 «Атлетіко Мінейро» ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1977–1985 Бразилія 57 (5)
Тренерська діяльність**
1999 «Атлетіко Мінейро» 1999 «Віторія» (Сальвадор) 2000–2005 «Касіма Антлерс» 2006 «Гуарані» (Кампінас) 2006 «Баїя» 2007 «Аль-Хіляль» (Ер-Ріяд) 2008 «Аль-Шабаб» (Дубай) 2009 «Аль-Айн» 2010 «Спорт Ресіфі» 2012 «Віторія» (Сальвадор) 2013–2015 «Касіма Антлерс»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Клубна кар'єра

Почав грати в аматорській команді «Ферровіарія» в кварталі Еспланада, Тоні був помічений Жералдо Патотою, скаутом «Атлетіко Мінейро». На перегляд до клубу Тоні прийшов не в своїх бутсах, він був дуже бідний, і лише один погодився їх йому позичити. Після сезону в оренді в «Насьйоналі» з Манауса, Тоні повернувся в «Атлетіко» і вже твердо застовпив за собою місце у складі, загалом провівши 451 гру і забив 77 голів.

У 1983 році за 10 млн доларів Тоніньйо був проданий в «Рому», де вже грав інший знаменитий бразилець Фалькао, але справи у Серезо не дуже ладналися, холодний клімат і чужа країна не дозволяли йому грати із звичайним йому блиском, хоча він допоміг виграти два Кубка Італії, забивши в обох фіналах.

У 1986 проданий в «Сампдорію», де несподівано знову засяяв, став головним організатором атак клубу, який, вигравши 2 рази кубок країни, Кубок Кубків УЄФА, Суперкубок Італії і вийшовши у фінал Ліги чемпіонів, завоював протягом того періоду свої головні досягнення.

Повернувшись у Бразилію в зеніті слави, він підписав контракт із «Сан-Паулу» у 1992 році, де виграв два Міжконтинентальних кубка і був названий кращим гравцем фіналу 1993 року. Також з командою Тоніньйо виграв низку інших турнірів. В подальшому зіграв ще за кілька клубів і закінчив ігрову кар'єру у 1997 році у своєму рідному «Атлетіко Мінейро».

Виступи за збірну

Дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії 9 березня 1977 року проти Колумбії (6:0). Наступного року зіграв на чемпіонаті світу 1978 року, ставши бронзовим призером турніру. На наступному мундіалі 1982 року бразильці поступились майбутнім чемпіонам італійцям (2:3) у другому груповому етапі через помилку Серезо, в результаті якої м'яч був перехоплений італійським форвардом Паоло Россі, який забив один з голів. Протягом багатьох років після події Серезо широко критикувався за цю помилку багатьма бразильськими шанувальниками та пресою. Також мав поїхати на турнір 1986 року, однак травма підколінника у травні виключила його з майбутнього чемпіонату світу.

Всього у формі головної команди країни зіграв 57 матчів і забив 5 голів.

Тренерська кар'єра

Будучи тренером, він прославився як у Бразилії, так і за кордоном. У 1999 році він вивів «Віторію» (Сальвадор)у до півфіналу чемпіонату Бразилії". Також тренував «Атлетіко Мінейро», потім поїхав до Японії, де працював з клубом «Касіма Антлерс» протягом шести років і став дворазовим чемпіоном Японії та дворазовим володарем кубка Ліги, а також здобув Кубок Імператора.

2006 року очолював на батьківщині «Гуарані» (Кампінас) та «Баїя», після чого відправився за кордон і працював з саудівським «Аль-Хілялем» (Ер-Ріяд), а також еміратськими «Аль-Шабабом» (Дубай) та «Аль-Айном», ставши чемпіоном ОАЕ в сезоні 2007/08.

27 травня 2010 року був затверджений новим головним тренером «Спорт Ресіфі». Але всього три місяці по тому, був звільнений через погані результати, отримані в Серії B.

3 грудня 2011 року повернувся до клубу, де здобував перші результати як тренер, до «Віторії» (Сальвадор). Однак 5 квітня 2012 році покинув клуб.

На початку 2013 року повертається до «Касіми Антлерс», з якою завойовує Кубок банку Суруга 2013 року.

Статистика

Збірна Бразилії
Роки	Ігри	голи
1977	11	2
1978	11	0
1979	2	0
1980	6	1
1981	13	2
1982	9	0
1983	0	0
1984	0	0
1985	5	0
Усього	57	5

Титули і досягнення

Гравець

• Чемпіон Італії (1):

«Сампдорія»: 1990–91

• Володар Кубка Італії (4):

«Рома»: 1983–84, 1985–86

«Сампдорія»: 1987–88, 1988–89

• Володар Суперкубка Італії (1):

«Сампдорія»: 1991

• Володар Кубка Кубків УЄФА (1):

«Сампдорія»: 1989–90

• Володар Кубка Лібертадорес (2):

«Сан-Паулу»: 1992, 1993

• Володар Міжконтинентального кубка (2):

«Сан-Паулу»: 1992, 1993

• Володар Суперкубка Лібертадорес (2):

«Сан-Паулу»: 1993

• Володар Рекопи Південної Америки (2):

«Сан-Паулу»: 1993, 1994

Збірні

• Чемпіон світу: 1982
• Бронзовий призер чемпіонату світу: 1978

Тренер

• Чемпіон Японії (2):

«Касіма Антлерс»: 2000, 2001

• Володар Кубка Джей-ліги (2):

«Касіма Антлерс»: 2000, 2002

• Володар Кубка Імператора Японії (1):

«Касіма Антлерс»: 2000

• Чемпіон ОАЕ (1):

«Аш-Шабаб»: 2008

• Володар Кубка банку Суруга (1):

«Касіма Антлерс»: 2013

Індивідуальні

• Володар «Срібного м'яча» (за версією журналу «Плакар»): 1976, 1980
• Найкращий гравець чемпіонату Бразилії: 1977, 1980
• Найкращий гравець Міжконтинентального Кубка: 1993

Особисте життя

Сересо є батьком чотирьох дітей, у тому числі моделі-транссексуала Lea T^[3].