Транспорт Екваторіальної Гвінеї

Транспорт Екваторіальної Гвінеї представлений автомобільним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 28 051 км² (146-те місце у світі)^[1]. Форма континентальної частини території країни (Ріо-Муні або Мбіні) — майже ідеальний прямокутник (за виключенням берегової лінії та деяких ділянок кордону по берегам річок); максимальна дистанція з півночі на південь для материкової частини — 150 км, зі сходу на захід — 220 км; відстань від материкової частини до острова Біоко — 170 км, до острова Аннобон — 500 км^[2][3]. Географічне положення Екваторіальної Гвінеї дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Америкою, Європою та Азією з Австралією; сухопутне сполучення між країнами Центральної Африки^[4].

Транспорт Екваторіальної Гвінеї
Транспортна система Екваторіальної Гвінеї (англ.)
Площа	28,0 тис. км² (146-те)
Рельєф	горбистий
Найвища точка	гора Піко-Базіле (3008 м)
Аеропортів	7 (166-те)
Автошляхів	2,9 тис. км (168-ме)
Узбережжя	296 км
Трубопроводів	198 км
Орган	Міністерство транспорту та поштового зв'язку
Голова	міністр Целестіно Боніфасіо Бакале Обіанг

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Докладніше: Автомобільний транспорт Екваторіальної Гвінеї

Загальна довжина автошляхів у Екваторіальній Гвінеї, станом на 2000 рік, дорівнює 2 880 км (169-те місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Екваторіальної Гвінеї та Номерні знаки Екваторіальної Гвінеї

Повітряний

Докладніше: Цивільна авіація Екваторіальної Гвінеї

У країні, станом на 2013 рік, діє 7 аеропортів (166-те місце у світі), з них 6 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 1 із ґрунтовим^[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

• довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
• від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 2 (1);
• від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
• коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 2 (0)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 6 авіапідприємств, які оперують 15 повітряними суднами^[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 400,7 млн осіб^[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 461,65 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)^[1].

Екваторіальна Гвінея є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — 3C, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[1][5]. Аеропорти Екваторіальної Гвінеї мають літерний код ІКАО, що починається з — FG^[1].

Див. також: Авіакомпанії Екваторіальної Гвінеї та Аеропорти Екваторіальної Гвінеї

Водний

Докладніше: Водний транспорт Екваторіальної Гвінеї

Морський

Головні морські порти країни: Бата, Луба, Малабо. СПГ-термінали для експорту скрапленого природного газу діють на острові Біоко.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 5 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (124-те місце у світі), з яких: суховантажів — 1, танкерів для хімічної продукції — 1, нафтових танкерів — 3^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 1 (Норвегії — 1)^[1].

Трубопровідний

Загальна довжина газогонів у Екваторіальній Гвінеї, станом на 2013 рік, становила 127 км; нафтогонів — 71 км^[1].

Міський громадський

Докладніше: Міський громадський транспорт Екваторіальної Гвінеї

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту та поштового зв'язку. Станом на 15 липня 2016 року міністерство в уряді Франсіско Асуе очолював Целестіно Боніфасіо Бакале Обіанг^[6].

Див. також

• Економіка Екваторіальної Гвінеї