Транспорт Китайської Народної Республіки

Транспорт КНР представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 9 596 960 км² (4-те місце у світі)^[1]. Форма території країни — складна, найбільш населена частина компактної форми; максимальна дистанція з півночі на південь — 4020 км, зі сходу на захід — 4830 км^[2][3]. Вигідне географічне положення та велика площа території Китаю дозволяє йому контролювати сухопутні транспортні шляхи між Північною, Центральною, Південною і Південно-Східною Азією, морські транспортні шляхи Далекого Сходу^[4].

Транспорт Китаю
Транспортна система Китаю (англ.)
Площа	9,59 млн км² (4-те)
Рельєф	рівнинний на сході й півночі, гористий на заході й півдні
Найвища точка	гора Джомолунгма (8850 м)
Аеропортів	507 (14-те)
Автошляхів	4,1 млн км (3-тє)
Залізниць	191,3 тис. км (2-ге)
Узбережжя	14,5 тис. км
Водних шляхів	110 тис. км (1-ше)
Найдовша річка	Янцзи (6300 кілометр)
Трубопроводів	86,9 тис. км
Орган	Міністр транспорту
Голова	Міністр Лі Сяопен

Історія становлення і розвитку

Автомобільний

Докладніше: Автомобільний транспорт Китаю

Загальна довжина автошляхів в Китаї, станом на 2011 рік, дорівнює 4 106 387 км, з яких 3 453 890 км із твердим покриттям (84 946 км швидкісних автомагістралей) із твердим покриттям і 652 497 км без нього (3-тє місце у світі)^[1].

Див. також: Автошляхи Китаю

Залізничний

Докладніше: Залізничний транспорт Китаю

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 191 270 км (2-ге місце у світі), з яких 100 км широкої 1520-мм колії, 190 000 км стандартної 1435-мм колії (92 000 км електрифіковано), 670 км вузької 1000-мм колії; 500 км вузької 762-мм колії^[1].

Повітряний

Докладніше: Цивільна авіація Китаю

У країні, станом на 2013 рік, діє 507 аеропортів (14-те місце у світі), з них 463 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 44 із ґрунтовим^[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

• довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 71 (4);
• від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 158 (7);
• від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 123 (6);
• від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 25 (9);
• коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 86 (18)^[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 56 авіапідприємств, які оперують 2890 повітряними суднами^[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 436,18 млн осіб^[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 19,8 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)^[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 47 гелікоптерних майданчиків^[1].

Китай є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — B, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)^[1][5]. Аеропорти Китаю мають літерний код ІКАО, що починається з — Z^[1].

Див. також: Авіакомпанії Китаю та Аеропорти Китаю

Водний

Докладніше: Водний транспорт Китаю

Морський

Головні морські порти країни: Далянь, Нінбо, Ціндао, Ціньхуандао, Шанхай, Шеньчжень, Тяньцзінь. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2012

рік): Далянь — 6,4 млн, Гуаньчжоу — 14,26 млн, Нінбо — 14,72 млн, Циндао — 13,02 млн, Шанхай — 31,74 млн, Шеньчжень — 22,57 млн, Тяньцзінь — 11,59 млн контейнерів (TEU)^[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Фучжань, Гуангдон, Янгсу, Шандонг, Шанхай, Таньшань, Жеянг.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 2030 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (3-тє місце у світі), з яких: ліхтеровозів — 7, балкерів — 621, суховантажів — 566, інших вантажних суден — 10, танкерів для хімічної продукції — 140, контейнеровозів — 206, газовозів — 60, пасажирських суден — 9, вантажно-пасажирських суден — 81, нафтових танкерів — 264, рефрижераторів — 33, ролкерів — 8, спеціалізованих танкерів — 2, автовозів — 23^[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 22(Гонконгу — 18, Індонезії — 2, Японії — 2); зареєстровані під прапорами інших країн — 1559 (Бангладеш — 1, Белізу — 61, Камбоджі — 177, Коморських Островів — 1, Кіпру — 6, Грузії — 10, Гондурасу — 2, Гонконгу — 500, Індії — 1, Індонезії — 1, Кірибаті — 26, Ліберії — 4, Мальти — 6, Маршаллових Островів — 14, Північної Кореї — 3, Панами — 534, Філіппінам — 4, Сент-Кіттсу і Невісу — 1, Сент-Вінсенту і Гренадин — 65, Сан-Томе і Принсіпі — 1, Сьєрра-Леоне — 19, Сінгапуру — 29, Південної Кореї — 6, Таїланду — 1, Того — 1, Тувалу — 4, Великої Британії — 7, Вануату — 1, інших — 73)^[1].

Річковий

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 110 000 км (1-ше місце у світі)^[1].

Головний річковий порт країни: Гуанчжоу на Перлинній річці.

Трубопровідний

Загальна довжина газогонів в Китаї, станом на 2013 рік, становила 48 512 км; нафтогонів — 23 072 км; інших трубопроводів — 31 км; продуктогонів — 15 298 км; водогонів — 9 км^[1].

Міський громадський

Докладніше: Міський громадський транспорт Китаю

В КНР найбільше в світі міст в яких працює метрополітен. Гонконг, Гуанчжоу, Гуйянь, Далянь, Дуньгуань, Куньмін, Нанкін, Наньнін, Наньчан, Нінбо, Пекін, Сіань, Сучжоу, Сямень, Тяньцзінь, Усі, Ухань, Фошань, Фучжоу, Ханчжоу, Харбін, Хефей, Циндао, Чанша, Чанчунь, Чженчжоу, Ченду, Чунцин, Шанхай, Шеньчжень, Шеньян, Шицзячжуань.

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту Станом на 19 січня 2017 року міністерство в уряді Лі Кецяна очолював Лі Сяопен^[6].

Див. також

• Економіка КНР