Чеслав Мончинський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мончинський.

Чеслав Ян Мончинський (англ. Czesław Jan Mączyński; 9 липня 1881, с. Кашичі, Перемиський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 15 липня 1935, Львів, Львівське воєводство, Польська Республіка) — польський військовий і політичний діяч, полковник Війська польського, командувач так званої оборони Львова у листопаді 1918 р., під час Польсько-української війни, начальник комендатури Львова у листопаді 1918 р., винуватець єврейського погрому у Львові у листопаді 1918 р., посол Сейму Польської Республіки (1922—1927). Був нагороджений найвищою польською військовою відзнакою Virtuti Militari.

Чеслав Мончинський
Czesław Mączyński
Ім'я при народженні	пол. Czesław Jan Mączyński
Народження	9 липня 1881(1881-07-09)[1]  Кашичі, Гміна Орли, Перемишльський повіт
Смерть	15 липня 1935(1935-07-15)[1] (54 роки)  Львів, Львівське воєводство, Польська Республіка
Поховання	Меморіал львівських орлят
Країна	Австро-Угорщина, Польська Республіка
Рід військ	Артилерія
Освіта	Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Партія	Національна ліга[d]
Звання	полковник
Війни / битви	Перша світова війна, Польсько-українська війна 1918—1919 і польсько-радянська війна 1920
Автограф
Нагороди	Срібний Хрест ордену Virtuti Militari, Офіцерський Хрест ордену Polonia Restituta, Хрест Незалежності, Хрест Доблесті

Героїзована польською історіографією постать Чеслава Мончинською є частиною польського патріотичного міфу про т. зв. оборону Львова і львівських орлят.

Життєпис

Народився 9 липня 1881 р. в сім'ї народного вчителя Павела Мончинського та Юлії. Навчання розпочав у народній школі в Кашицях. Після переїзду сім'ї в 1892 р. до с. Острів продовжив навчання в гімназії в Ярославі, яку закінчив в 1902 р. Для того, щоб надалі мати змогу здобувати вищу освіту без перерви, зголосився на однорічну добровольчу службу у 29-му польовому артилерійському полку цісарсько-королівської (імператорської та королівської) армії при гарнізоні в Ярославі. 21 вересня 1903 р. Мончинський склав офіцерський іспит і отримав звання підпоручника (лейтенанта) запасу.

16 грудня 1905 р. він став членом польського «Академічного дому» (пол. Czytelni Akademickiej) у Львові, водночас із Стефаном Паславським і Тадеушом Вольфенбургом^[2]. У 1908 році закінчив філософський факультет Львівського університету. Під час навчання належав до львівської військової організації «Загони Бартоша»(пол. Drużyny Bartoszowe)^[3]. Протягом 1908—1910 рр. вивчав право і одночасно здобув посаду заступника вчителя. У 1910 р. Мончинський почав працювати вчителем польської, латинської та грецької мови Гімназії № 1 у Перемишлі. За кілька тижнів до початку Першої світової війни він склав державний іспит на здобуття посади вчителя.

Перша світова війна

Коли розпочалася Перша світова війна, Чеслава призвали на службу до австрійської армії. Служив у 29-му польовому артилерійському полку, в якому став командиром батареї. У жовтні 1914 р. переведений до 1-го польового артилерійського полку, де його підвищили до звання лейтенанта. Після поранений перебував у лікарні до серпня 1915 р. З цього часу і до грудня 1917 р. служив командиром батареї у 2-му польовому артилерійському полку. Того року він став капітаном запасу. З грудня 1917 р. і до кінця жовтня 1918 р. Менчинський служив спершу в артилерійській групі 4-го штабу армії, а згодом у 4-му Генеральному командуванні.

Польсько-українська війна і єврейський погром у Львові

Після демобілізації з австрійської армії працював учителем філософії в гімназії у Ярославі^[4]. Водночас був комендантом Польських військових кадрів у Львові, що входили до складу Головного штабу оборони Львова^[5]. Під час Польсько-української війни з 1 по 22 листопада 1918 р. виконував функції головного коменданта оборони Львова, коли відбувалися важкі бої з українцями за повернення контролю над містом^[6]. Вважається, що Мончинський разом з підпол. Міхалем Карашевичем-Токажевським командував міфологізованою в польській історіографії обороною Львова львівськими орлятами у боротьбі із українськими січовиками Західноукраїнської Народної Республіки до прибуття із заходу підмоги з Перемишля та Кракова. У ніч з 21 на 22 листопада українське командування ухвалило рішення тимчасово покинути місто і його зайняли частини Війська польського.

З 22 листопада до 12 грудня 1918 р. Мончинський був комендантом Львова і Львівського повіту водночас бойових підрозділів. Вранці 22 листопада він видав прокламацію зі зверненням до мешканців Львова, в якій запевняв, що нова польська адміністрація гарантує усі права усім львів'янам за умови, що вони не братимуть у руки зброю. Проте вже о 8:00 того ж дня у єврейській дільниці Львова польські військові та міський натовп розпочали погром. За кілька годин після початку погрому до Менчинського в комендатуру на тодішній площі Смольки прийшов комісар Єврейської релігійної громади Львова д-р Озія Вассер разом зі своїм заступником д-р Емілем Парнасом з проханням про захист єврейської громади. Із собою вони принесли наказ командувача підкріплення польської армії у Східній Галичині генерала Болеслава Рої, з вимогою до Мончинського запровадити у місті надзвичайний стан та військово-польові суди. Проте він цей наказ проігнорував і оприлюднив його лише через два дні 24 листопада, коли погром набув всеохопного масштабу^[7]. До комендатури також приходили тодішній урядовий комісар (міський голова) Львова д-р Владислав Стеслович з проханням вжити заходів для припинення насильства у Львові. Львівський погром тривав до 24 листопада і його жертвами стало від 50 до 150 євреїв, понад 400 поранено і постраждало близько семи тисяч родин^[8].

Чеслав Мончинський був членом популярної у Львові крайньо консервативної та ксенофобської Народно-демократичної партії Польщі і був прихильником поглядів Романа Дмовського. Антисемітизм поруч із неадекватною оцінкою своєї ролі в історії т.зв оборони Львова є одними з основних причин відповідальності Мончинського за масове насильство польських військових проти цивільного населення міста.

З 12 грудня 1918 р. Мончинський був командиром бригади львівських стрільців. Далі він брав участь у наступі польської армії на схід до рубежа р. Збруч, де за підсумками Польсько-української і Польсько-радянської воєн були встановлені східні кордони Польської Республіки.

Польсько-радянська війна

Участь Чеслава Мончинського у Польсько-радянській війні розпочалась під командуванням генералів Вацлава Івашкевича та Владислава Єнджеєвського. Служба продовжувалася до осені 1919 р., де він виконував обов'язки командира 5-ї піхотної дивізії. Після цього брав участь у боях на литовсько-білоруському фронті, командуючи 2-ю бригадою 1-ї литовсько-білоруської дивізії до 16 червня 1920 р. Мончинський був звільнений з армії для участі в іноземній місії, яка так і не відбулася.

З огляду на загрозу вторгнення Червоної армії у липні 1920 р. Мончинського призначили окружним інспектором Добровольчої армії у Львові. Він обіймав цю посаду до 1 березня 1921 р. 17 квітня 1921 р. з подачі генерала Тадеуша Розвадовського Мончинського представили до нагородження нагородою Срібний Хрест ордену Virtuti Militari^[9]. 11 червня 1920 р. був підвищений у званні до полковника. Перебуваючи в напружених відносинах з Польськими Легіонами (соратники Юзефа Пілсудського), Мончинський не мав змоги пройти належної підготовки, щоб отримати вищу військову посаду. Він обіймав посаду заступника командира дивізії — командира 27-ї піхотної дивізії в Ковелі. До 1 листопада 1921 р. служив у штабі 6-ї армії і в Командуванні округу Корпусу VI на посаді заступника командуючого. Останньою його посадою в армії була служба в командуванні 27-ї піхотної дивізії, яку він займав до обрання послом (депутатом) Сейму у 1922 р. 2 травня 1922 р. Мончинського нагородили Офіцерським хрестом ордену Відродження Польщі^[10]. У 1920-х рр. він був головою капітулу ордену Хрест оборони Львова (Krzyża Obrony Lwowa).

Політична та військова діяльність після війни

Після закінчення Польсько-радянської війни Чеслав Мончинський оселився у с. Вербів неподалік Бережан, де продовжував активне суспільно-політичне життя. 5 листопада 1922 р. він був обраний послом (депутатом) Сейму першої каденції (1922—1927) як кандидат від крайньо правої партії «Християнський союз національної єдності» (пол. Chrześcijańskiego Związku Jedności Narodowej) у Львові (по списку № 8). На час парламентської роботи був переведений у запас, залишившись на обліку в 5-му польовому артилерійському полку. У сеймі він входив до Християнського національного клубу і був головою Військового комітету. Він був одним із засновників «Національної гвардії» та її головнокомандуючем. Після завершення каденції він повернувся на службу в армію.

29 листопада 1927 р., у віці 46 років, Мончинського перевели до Володимир-Волинського у складі Повітового командування резервістів для проходження строкової служби^[11]. У квітні 1928 р. він був переведений до Повітового командування резервістів у Волковиську на посаду коменданта^[12]. У лютому 1929 р. був звільнений з посади і переданий у розпорядження командира Округу корпусу III, а 31 серпня того ж року був відправлений у відставку на пенсію^[13].

У 1933 р. Мончинського нагородили Хрестом Незалежності за заслуги під час Польсько-радянської війни. Він також опублікував історично неправдоподібні спогади про участь у битві за Львів під назвою «Boje Lwowskie» з описом погрому у єврейському кварталі. Останні роки свого життя доживав на самоті у власному будинку у с. Вербів. Помер в результаті хвороби 15 липня 1935 р. і був похований на польському військовому меморіалі на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нагороди

• Срібний Хрест ордену Virtuti Militari (17 квітня 1921 р.)
• Офіцерський Хрест ордену Polonia Restituta (2 травня 1922 р.)
• Хрест Незалежності з мечами (9 листопада 1933 р.)
• Хрест Хоробрих (чотири рази)

Див. також

• Польсько-українська війна
• Польські легіони
• Єврейський погром у Львові (1918)
• Львівські орлята