Чорноморське (Євпаторійський район)

Чорномо́рське (до 1944 року — Акмєчи́т^[2]; крим. Aqmeçit) — селище в Україні, в Євпаторійському районі Автономної Республіки Крим. Колишній адміністративний центр Чорноморського району.

селище Чорноморське
Герб Чорноморського (АРК) Прапор Чорноморського (АРК)
Загальний вигляд селища Загальний вигляд селища
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Євпаторійський район
Код КАТОТТГ	UA01080770010068666
Облікова картка	Чорноморське
Основні дані
Засновано	14 століття
Колишня назва	Акмєчит, Ак-Мечеть
Статус	із 2024 року
Площа	119 км²
Населення	▼11 092 (на 2014 рік)[1]
Густота	93.21 осіб/км²;
Поштовий індекс	96400
Телефонний код	+380 6558
Географічні координати	45°30′7″ пн. ш. 32°42′9″ сх. д.
Відстань
Найближча залізнична станція:	Євпаторія-Курорт
До станції:	70 км
До обл. центру:
- фізична:	140 км
Селищна влада
Адреса	96400, смт Чорноморське, вул. Кірова, 16
Карта
Чорноморське
Чорноморське
Чорноморське у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Чорноморське.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ак-Мечеть (значення).

Розташоване в західній частині Криму на Тарханкутському півострові, на березі Ак-Мечетської бухти Каркінітської затоки за 140 км від столиці АР Крим, з якою пов'язаний автодорогою.

Найближчою залізничною станцією є Євпаторія (за 70 км).

Автобусні рейси пов'язують селище з містами Сімферополь, Севастополь, Євпаторія.

Населення

Населення складає 12 тис. осіб.

Проживають українці, росіяни, кримські татари, німці, болгари, греки, вірмени та інші.

Райони селища: Житломасив «Південна», Болгарські будинки, Центр, Шейхлер.

Історія

В період давньогрецької колонізації (близько IV ст. до н. е.) в районі сучасного селища, на березі нинішньої бухти Вузької з'явилися грецькі колоністи. Вони заснували місто Калос-Лімен (із давньогрецького — Прекрасна Гавань). Калос-Лімен був одним з важливих центрів сільськогосподарської округи — хори, підпорядкованої старогрецькому місту-державі Херсонес. У II ст. до н. е., в період греко-скіфської війни, місто було захоплене скіфами, потім звільнений прибулими сюди херсонеситами. Греки не мали сил довго утримувати Калос-Лімен, і в Північно-західному Криму затверджуються скіфи. За припущенням учених, скіфи залишили околиці Калос-Лімена в III ст. н. е.

За кілька століть Західний Крим заселяють тюркомовні племена, представники так званої салтово-маяцької культури, що прийшли з Приазов'я та Нижнього Дону. Можливо, на місці нинішнього селища Чорноморське існувало їхнє невелике осіле землеробське поселення аїльного типу, оскільки під час розкопок городища Калос-Лімен археологи знаходили характерну ліпну кераміку VII–X століть нашої ери. Втім, склад поселення невдовзі знову змінюється. У Крим вторгаються кочівники: половці-кипчаки, що прийшли в X-XII століттях з Волги та Уралу. Їхнє існування на Тарханкуті підтверджується археологічними знахідками, найцікавіші з яких — масивні кам'яні статуї, так звані половецькі баби. Одне з них було виявлено трактористом В. С. Савченком у 1964 році під час оранки на околицях Чорноморського.

Половців спіткала доля багатьох племен, які населяли Крим у давнину. Вони злилися з представниками інших народів, що прийшли на півострів. При розкопках городища Калос-Лімен археологічною експедицією під керівництвом П. М. Щеглова у 70-ті роки XX століття було знайдено візантійську монету, датовану XII століттям, а з дна бухти Вузька піднято горло двох амфор XIII–XIV століть. Змінені назви стародавнього міста Калос-Лімена — Калолімен, Варанголімен з'являються на італійських портоланах. Можливо тут, на березі невеликої та зручної бухти Вузька, венеціанські чи генуезькі купці створили свою торгову факторію, через яку вивозили закуплені у місцевого населення сіль та хліб.

В період Кримського ханства на березі Каркінітської затоки було засноване поселення Акмєсджит Ліман. Майже одночасно в архівних документах зустрічається назва ще одного населеного пункту, розташованого на території Тарханкутського півострова — Шейхлар. Довгий період ці два населені пункти окремо виявлялися на географічних картах.

Інформацію про них ми знаходимо у книзі «Кримське ханство», виданій 1784 року німецьким автором Тунманном, професором університету в Галлі (Німеччина). Розповідаючи про Каркінітську затоку, що омиває з півночі Тарханкутський півострів, він зазначав: «… згодом цю затоку називали Некропила, а пізніше в італійців Негропіла або Гольфо ді Нігрополі, турки називали його Олу-Денгісі, Мертве море або Ак-Месджид Ліман. Він дуже неглибокий, тож у багатьох місцях можна пересуватися ним лише на плоскодонних шлюпках». І далі: «… Ак-Месджид — маленьке містечко біля Мертвого моря з малонадійною гаванню. Мені здається, тут знаходиться Калос-Лімен древніх».

Поступово Шейхлар і Акмєсджит зливаються в одне поселення під назвою Акмєчит (Ак-Мечеть). Проживало у цих місцях населення займалося, переважно, скотарством і меншою мірою хліборобством. Детальну та різноманітну інформацію про господарство, культуру, побут, історичні перекази кримських татар дав нам відомий турецький мандрівник середини XVII століття Евлія Челебі у своїй «Книзі подорожей»: «… Усі селища (Західного Криму — авт.) знаходяться у степу без дерев, без садів. Весь народ тут топить бичачим, верблюжим і кінським гноєм... Вони збирають чималі врожаї. Всі стіни їхніх будинків складені із земляної цегли та з широкої цегли з гною. А окрасою їх є брудна солома. Ці селища знаходяться у степу і не мають води. Воду дістають коні бурдюками з колодязів, і мешканці напувають худобу і п'ють самі. За гостем доглядають добре. Пригощають щедро кониною, юшкою ляхсі, талканом і куртом, а також солодкою, як мед, бузою, яка називається тарма і максума».^[3]

Калос-Лімен

Після анексії Криму Російською імперією, землі на березі Ак-Мечетськой бухти, загальною площею у 2 745 десятин, були даровані графу М. Войновичу, командувачу Севастопольською ескадрою. У 1824 р. ці землі стають власністю генерал-губернатора Новоросійського краю графа М. Воронцова. Велика частина земель графа призначалася для випасу овець і верблюдів. У Ак-Мечеті були розбиті виноградні й тютюнові плантації, вироблялося вино. У бухті граф побудував кам'яну пристань. Воронцов будує церкву святих Захара і Єлизавети. За документами 1835 р. в містечку Ак-Мечеть налічувалося 20 дворів, в селі Шейхлар — 15 селянських садиб. У 1885 р. в Ак-Мечеті була відкрита церковнопарафіяльна школа. На початку 1900 р. земство відкрило однокласне училище, яке потім було реорганізоване в трирічну школу. Тут працювала лікарня на 14 ліжок.

За переписом 1897 року кількість мешканців становила 575 осіб (288 чоловічої статі та 287 — жіночої), з яких , 566 — магометанської^[4].

З 1944  році Ак-Мечеть перейменована в Чорноморське. З 1957 р. Чорноморське отримало статус селища міського типу.

З лютого 2014 року окуповане Росією. З 7 вересня 2023 року у складі Євпаторійського району.^[5][6] З 2024 року має статус селища.

Економіка

Зараз в Чорноморському працює 5 промислових підприємств, в тому числі: завод торгового устаткування, фабрика «Чорноморочка», молокозавод.

Біля селища збудовано Тарханкутську ВЕС.

На березі моря розташована пляжно-паркова зона.

Поступово селище перетворюється на курортну зону. Діють 9 пансіонатів.

Соціальна сфера

У селищі працюють 3 загальноосвітніх школи, музична і спортивна школа, школа-інтернат, філіал професійно-технічного училища.

Функціонує районна лікарня, Будинок культури, бібліотека, краєзнавчий музей, кінотеатр, готель.

Діє церква Святих Захара і Єлизавети та будується Соборна мечеть.

Пам'ятники

Археологічні пам'ятки: античне поселення Калос-Лімен (45°31′14″ пн. ш. 32°41′24″ сх. д.), розкопки якого проводяться з 1985 р.

На території селища встановлений обеліск в пам'ять чорноморців, загиблих в роки другої світової війни.

Персоналії

• Борис Апрєль — співак, учасник «Фабрики зірок 2». Народився і провів дитинство у Чорноморському;
• Тимур Фаткуллін — український льотчик, чемпіон світу із вищого пілотажу 2019 року.

Законодавство

• Указ Президента України № 774/2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків»