Шовкуненко Олексій Олексійович

Олексі́й Олексі́йович Шовкуне́нко (9 березня (21 березня за новим стилем) 1884, Херсон — 12 березня 1974, Київ) — український маляр-аквареліст, майстер пейзажу і портрета, педагог.

Олексій Олексійович Шовкуненко
|Премії=
Народження	21 березня 1884(1884-03-21) Херсон
Смерть	12 березня 1974(1974-03-12) (89 років)
	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Країна	Російська імперія, СРСР
Жанр	портретист, пейзажист
Навчання	Одеське художнє училище, Петербурзька Академія мистецтв
Діяльність	художник
Відомі учні	Васецький Григорій Степанович, Тартаковський Ісак Йосипович, Сильвестров Ростислав Васильович, Сулименко Петро Степанович, Юхно-Гуревич Ганна Меєрівна тощо
Працівник	Одеське художнє училище і Київський державний художній інститут
Премії
Нагороди
Шовкуненко Олексій Олексійович у Вікісховищі

Народний художник СРСР (4.1.1944). Дійсний член Академії мистецтв СРСР (від 1947 року).

Біографія

1899 року був відданий у підмайстри в іконописну майстерню в Херсоні. Мистецьку освіту здобув в Одеському художньому училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917).

Викладач Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв (з 1926), Одеського художнього інституту (з 1929) і проф. Київського художнього інституту (1936—1965).

Надгробок Олексія Шовкуненка

У 1913—1919 роках брав участь у виставках Товариства південноросійських художників.

Помер 12 березня 1974 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (надгробок — бронза, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1979 році)^[1].

Херсонський художній музей імені Олексія Шовкуненка

Серед його учнів — Ісак Тартаковський, Ростислав Сильвестров, Петро Сулименко, Ганна Юхно-Гуревич, Володимир Югай, Михайло Бароянц та інші.

Творчість

Шовкуненко — автор численних портретів письменників Юрія Яновського, Павла Тичини, Максима Рильського, Івана Ле, Леоніда Первомайського, акторів Марії Литвиненко-Вольгемут, Бели Руденко, Наталії Ужвій у ролі Раневської, архітекторів Євгена Катоніна, Володимира Заболотного, скульпторів Миколи Лисенка, Бориса Яковлева, академіка Олега Богомольця, генерала Сидора Ковпака тощо.

У середині 30-х років портретованими Шовкуненка стають робітники суднобудівного заводу та молдавські колгоспниці. На Одеському суднобудівному заводі художник створює такі картини як «Портрет бригадира ударної бригади ковалів Бєльцова» (1935), «Портрет стахановців-фрезерувальників Рудашевського та Гейдріха» (1935—1936). Особливістю цих портретів, зазначає Ігор Шаров є те, що вони, чи не найперші в українському мистецтві показують робітників у цехах, у трудовій обстановці. Це надає картинам певного напруження, відтворює художній ритм. Художник вдається до складного освітлення, побудувавши колорит на зіставленні теплих, червонувато-жовтих і холодних, сірувато-блакитних тонів.

Найкращим у циклі портретів молдавських колгоспниць є картина «Декіца Фрунзе», сповнена неприхованої національної своєрідності. Автор створив образ жінки-селянки, милуючись її вродою, підкресливши натхненність її обличчя.

Краєвиди України («Повінь. Конча Заспа», «Дуби» (1953), «Дуби на галявині» (1956; Херсонський художній музей^[2]), Молдови, Кавказу, Уралу, Кабардино-Балкарії, Башкирії; зокрема індустріальні серії з будов Одеси (1925—1935), «Дніпробуду» (1930—1935, понад 70 аркушів), Луганська та ін.

1937 року за акварелі із серії «Дніпробуд» здобув золоту медаль на паризькій міжнародній виставці «Мистецтво і техніка в сучасному житті».

Відомі також натюрморти Олексія Шовкуненка («Натюрморт з синім глечиком» (1930) та інші).

Ім'ям художника назван Херсонський художній музей, у колекції музею знаходиться 154 роботи художника.

Премії

1970 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка.