Шумик Василь Захарович

Васи́ль Зах́арович Шу́мик, псевдо Шум (3 лютого 1978(19780203) року, с. Ворокомле, Камінь-Каширський район, Волинська область — 9 жовтня 2020 року, там само) — солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Василь Захарович Шумик
Солдат
Загальна інформація
Народження	3 лютого 1978(1978-02-03)  Ворокомле, Камінь-Каширський район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	9 жовтня 2020(2020-10-09) (42 роки)  Ворокомле, Камінь-Каширський район, Волинська область, Україна
Псевдо	Шум
Військова служба
Роки служби	2014—2015, 2017
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Десантні війська
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Донецький аеропорт Бої за Авдіївку Бої під Попасною (з 2014) Бої за район шахти «Бутівка»
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шумик.

З життєпису

Строкову службу проходив у спецназі внутрішніх військ, після служби повернувся до рідного села. Їздив на заробітки до Польщі. Одружився, в шлюбі народився син. Розлучений від 2004 року.

10 серпня 2014 року зголосився добровольцем до військкомату, потрапив до 80-ї десантно-штурмової бригади. Проходив тримісячну підготовку на Яворівському полігоні.

Учасник Антитерористичної операції на сході України з 2014 року. Від 6 до 15 січня 2015 року — учасник боїв за Донецький аеропорт, де зазнав закритої черепно-мозкової травми, декількох контузій і, після чергової, був вивезений з аеропорту. Лікувався у шпиталі міста Дніпро.

Після місячної реабілітації, в березні 2015 року, повернувся на фронт — воював за Авдіївку, Зайцеве, Попасну, Бутівку.

У 2015 році, по демобілізації, проходив курс лікування. У 2017 році служив за піврічним контрактом у 39-му зенітному ракетному полку, що дислокується у Володимирі-Волинському.

25 червня 2018 року отримав I групу інвалідності через травми та контузії, яких зазнав при захисті Батьківщини^[1].

30 січня 2020 року віддав нирку синові Олександру^[2]. Після операції родинні стосунки налагодились.

У жовтні 2020 року стан здоров'я воїна різко погіршився — сталися інсульт, крововилив у мозок та як наслідок мозкова кома^[3].

Помер 9 жовтня 2020 року. Залишились син, дружина Оксана та мати, Марія Сергіївна, котра виховала 6 дітей.

Нагороди

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений

• орденом «За мужність» III ступеня (31 липня 2015 року; в указі помилково — Шумік^[4]).